10. Поняття і реалізація норм права.

Норма права – це формально обов’язкові правила фіз поведінки, які мають заг характер, встановлюються або санкціоновуються державою з метою регулювання сусп відносин і забезпечуються її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.

Реалізація правових норм –це втілення встановлених правових норм у діяльність суб’єктів права через використання суб’єктивних прав, виконання юридичних обов’язків чи дотримання заборон

До форм реалізації П.н. відносять:

Дотримання – це така форма їх реалізації, яка заключається в утриманні суб’єкта права від заборонених правом дій.

Виконання потребує активних дій суб’єкта права по втіленні покладених на нього обов'язків.

Використання - учасники правовідносин самі реалізують належні їм права.

Застосування норм реалізується державою в лиці своїх органів (винесення вироку судом)

11. Застосування права як особлива форма його реалізації

Застосування права – це особлива форма його реалізації, під якою розуміють державно-владну, організаційну діяльність компетентних державних органів та посадових осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих випадків через винесення індивідуальних правових наказів (приписів).

Для цієї форми реалізації характерними є певні специфічні ознаки, а саме:

• зміст застосування права полягає у винесенні індивідуально-конкретних, зазвичай обов’язкових до виконання, рішень, які за сутністю відрізняються від правових приписів загального характеру (тобто нормативно-правових актів)

• такі правові приписи обов’язкові до виконання та в необхідних випадках забезпечуються примусовою силою держави

• цей вид діяльності здійснюється компетентними органами та посадовими особами, що наділені владними повноваженнями

• застосування права здійснюється в чітко визначених законом процесуальних формах

• у цій діяльності органи правозастосування виступають як суб’єкти управління, особи, щодо яких застосовується право, як суб’єкти управлінського впливу, винесені рішення (правозастосовчі акти) є засобами управління.

Застосування права має місце, коли:

• правовідносини у суб’єктів права не можуть виникнути без державно-владної діяльності компетентних органів або їхніх посадових осіб (призов на дійсну військову службу, зарахування до навчального закладу, зайняття нової посади)

• наявний спір чи якісь перепони на шляху до здійснення суб’єктивного права (поділ майна подружжя в судовому порядку, спір щодо права на спадщину)

• особа притягується до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення.

13. Поняття, ознаки та структура правовідносин.

Правовідносини –це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, що забезпечуються державою. Виникають при настанні передбачених законом юр фактів.

Ознаки: 1) вони виникають на основі норм права; 2) характеризуються наявністю сторін, які мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки; 3) є видом суспільних відносин фізичних та юридичних осіб, організацій і навіть спільнот людей; 4) здійснення суб’єктивних прав чи додержання юридичних обов’язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Складові: 1) Суб’єктами правовідносин уважають тих учасників, які є носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Серед них можна виділити фізичних та юридичних осіб; державні та громадські організації; різні спільноти (трудові колективи, населення відповідного регіону, народ тощо).

2) Об’єкти правовідносин – ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб’єктами правовідносин виникають, змінюються чи припиняються суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Їх поділяють на матеріальні, духовні блага та дії осіб.

3) Зміст правовідносин – це їх реальна наповненість. Виділяють фактичний та юридичний зміст правовідносин.