14. Правомірна поведінка та її види

Правомірна поведінка - це суспільно необхідна, бажана і допустима поведінка індивідуальних і колективних суб'єктів, що проявляється у здійсненні норм права, гарантується і охороняється державою.

Види правомірної поведінки:

1) за суб’єктами – діяльність громадян, держ.організацій, громадських об’єднань;

2) за сферою суспільних відносин – економічна, політична та ін.;

3) за об’єктивною стороною – активна(вчинення дії), пасивна(утримання від дії);

4) за суб’єктивною стороною – принципова(зумовлена особистим переконанням у необхідності поводитися правомірно); звичаєва(зумовлена особистою звичкою без роздумів виконувати будь-який держ.припис); пристосувальна(викликана прагненням не відрізнятися від ін. суб’єктів, які поводяться правомірно); маргінальна(загроза відповідальності за вчинення правопорушення);

5) залежно від за фіксованості у законодавстві – врегульована законодавством, не врегульована законодавством;

6) залежно від ставлення д-ви до правомірної поведінки – схвалювана, заохочувальна, допустима;

7) за формою зовнішнього прояву – фізична(діяльність), усна, письмова(документована).

Правомірна поведінка обумовлена цілим комплексом взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих мотивів:

• Певне ставлення до недоторканості своїх прав та усвідомлення того, що це можливе за неодмінного відповідного поважання прав інших сучасників суспільних відносин

• Усвідомлення важливості та необхідності додержання вимог права у своїх власних інтересах

• Почуття громадянськості, святості обов’язків перед суспільством, державою

• Усвідомлення необхідності додержання правопорядку в загальних інтересах

• Побоювання невигідних правових наслідків неправомірної поведінки

15. Правопорушення як підстава юридичної відповідальності

Питання про правопорушення та юридичну відповідальність тісно пов'язані з проблемою реалізації права та правових засобів спонукання до цього. Право реалізується тоді, коли дотримано правил, що викладені у його нормах.

Норми не реалізуються в разі:

1) коли не виникає життєвої ситуації, яка б вимагала врегу­лювання у відповідності з нормою права. Регулююча можливість норми у цьому разі потенційно зберігається; в силу життєвих об­ставин вона залишається незатребуваною;

2)коли суб'єкт, маючи можливість самостійно обрати варі­ант поведінки в умовах, за яких додержання певної вимоги право­вої норми є передумовою здійснення суб'єктивного права, не до­держує вимоги норми. Негативним правовим наслідком такої по­ведінки стає неможливість здійснити своє суб'єктивне право.

3) коли вимоги правової норми порушуються, хоча закон зо­бов'язує до їх дотримання. Саме у цьому випадку має місце пра­вопорушення, нехтування вимогами нор­ми права. Правопорушен­ням зачіпаються права та законні інтереси інших суб'єктів (громадян, юридичних осіб, держави та ін.). Відомо, що держава має таку можливість впливу на осіб, які ігнорують право, як при­мус. Важливою його формою є юридична відповідальність, яка застосовується до правопоруш­ників.

Отже, правова відповідальність як спосіб спонукання до реалі­зації норми права пов'язана тоді, коли норма права не реалізується, а саме — з правопорушенням, яке є своєрідним викликом закону. Правопо­рушення — антипод правомірної поведінки.

Правопорушення — це особливий прояв поведі­нки, що відступає від виконання вимог норм права в умовах, коли вона мала б будуватися на їх основі, і в зв'язку із цим викликає відповідне реагування з боку держави у вигляді відповідальності, яка застосовується до правопорушника

Правопорушення в умовах законності та правопорядку є єди­ною підставою притягнення до юридичної відповідальності.

Склад правопорушення — це сукупність оз­нак, що характеризують у відповідності з законом певне діяння як правопорушення. Об'єкт правопорушення - ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на які посягає правопору­шення. Об'єктивна сторона правопорушення - зовнішній акт суспільно небезпечного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Вона містить: дію чи без­діяльність, суспільно небезпечні та шкідливі наслідки, при­чинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обста­вини та ситуацію скоєння правопорушення.

Суб'єкт правопорушення - індивід чи колектив лю­дей. Індивідуальний суб'єкт — фізична особа, яка є осудною і досягла певного віку. Фізичних осіб поділяють на громадян, осіб без громадянства та іноземних громадян. Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє харак­тер своїх дій і може керувати ними. Колективним суб'єктом правопорушення може бути юри­дична особа, державний орган, громадська та інші організа­ції, дії яких пов'язані з колективним ухваленням рішень. Суб'єктивна сторона правопорушення - внутріш­ня психічна діяльність особи, пов'язана зі скоєнням правопо­рушення.

Суттєвим моментом для характеристики правопорушення як діяння з шкідливими наслідками є з'ясування причинного зв'яз­ку між вчинком і завданою шкодою. Необхідність встановлення причинного зв'язку між вчинком і наслідком — обов'язкова передумова притягнення до юридичної відповідальності, що наголошується чинним законодавством. Відсутність такого зв'язку виключає відповідальність за наслідки. Правопорушення вис­тупає як протиправне діяння (дія чи бездіяльність), матеріаль­но виражені шкідливі наслідки якого знаходяться у причинному зв'язку з його вчиненням (яке породжує необхідний причинний зв'язок з наслідками, що настали).

Важливим і обов'язковим елементом, що характеризує правопорушення з суб­'єктивної сторони, є вина. Без вини немає правопорушення, а отже, й тієї підстави, за наявності якої можлива юридична відпов­ідальність. Вина - певне психічне ставлення особи до суспільно шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності. Але має бути врахований ступінь вини заподіювача. Негативні правові наслідки за вчинення правопорушення в кінцевому підсумку має нести винна особа.

Мотив і мета можуть мати велике зна­чення як для юридичної кваліфікації вчиненого правопорушення, так і для індивідуалізації покарання, стягнення. Мотив — це внутрішнє спонукання до протиправного діяння.

Як обставина, що виключає відповідальність, сприймається неосудність.

Отже, правопорушення є юридичним фактом, настання якого пород­жує певні правовідносини, пов'язані з притягнення до юридичної відповідальності.