Тема 9. Теорії грошей.

Абстрактна теорія грошей – підхід в економічній науці до визначення теоретичних проблем функціонування грошей, представники якого досліджують внутрішню природу грошей.

Прикладна (монетаристська) теорія грошей – підхід в економічній науці до визначення теоретичних проблем функціонування грошей, представники якого, не заглиблюючись у дослідження природи грошей, шукають відповіді на питання, що пов’язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі.

Грошова інфляція – теорія, згідно з якою причиною інфляції є розширення грошової маси в обігу.

“Дешеві” гроші – грошово-кредитна політика утримання процентних ставок на низькому рівні, що проводиться з метою стимулювання економічної діяльності через зниження вартості кредитів та інвестицій.

Дефіцитне фінансування – спосіб розширення сукупного попиту через застосування державного регулювання. Як правило, це здійснюється щляхом перевищення державних видатків над доходами, наслідком чого є створення бюджетного дефіциту.

“Дорогі” гроші – грошово-кредитна політика, що допускає обмеження обсягів кредитів та високі процентні ставки за кредитами.

Касові залишки – частина сукупного доходу, яку економічні суб’єкти бажають тримати у грошовій (ліквідній) формі.

Кон’юнктурна теорія грошей – полягає в том, що загальний рівень цін, а отже і цінність грошей, визначається не тільки кількістю грошей, а й загальною кон’юнктурою товарного ринку. Кон’юнктурний фактор зміни цінностей грошей – не що інше як сукупність усіх чинників, що визначені ним за формулою “рівня обміну” в процесі критичного аналізу позиції І. Фішера. Зміна кон’юнктури ринку провокується факторами, що діють збоку попиту і з боку пропозиції. З боку попиту – це кількість грошей і обсяг доходів та швидкість обігу грошей, а з боку пропозиції – це обсяг виробництва, рівень витрат на виробництво і рівень цін.

Монетарізм – школа в економічній науці, яка ставить гроші у центр макроекономічної політики. Монетаризм базується на кількісній теорії грошей, що пов’язує рівень цін з кількістю грошей у народному господарстві країни. Монетаризм стверджує, що грошові фактори мають визначальний вплив на економіку і що, зокрема, збільшення грошової маси державою веде швидше до інфляції, ніж до підвищення зайнятості.

Трансакція – торговельна операція, угода, переведення коштів з одного банківського рахунку на інший.

Тема 10. Сутність та функції кредиту.

Авансований капітал – капітал, вкладений суб’єктом підприємницької діяльності у виробничий апарат підприємства (засоби праці, предмети праці і технологія) та на підготовку і оплату робочої сили.

Амортизаційний фонд – грошовий фонд, у якому накопичуються амортизаційні відрахування до їх використання, складова основного капіталу підприємства.

Амортизаційні відрахування – частина вартості засобів праці і нематеріальних активів, що переноситься на вартість продукції підприємства, яка виготовляється.

Атрибут – невід’ємна суттєва ознака, постійна якість чого-небудь.

Борг – цінність, яку боржник має повернути кредитору.

Боржник – фізична особа, що має заборгованість за позичкою.

Бюро кредитних історій – юридична особа, виключною діяльність якої є зберігання, використання інформації, що складає кредитну історію.

Господарський розрахунок – система господарювання, за якої суб’єкт підприємницької діяльності сам покриває витрати власними доходами і отримує від цієї діяльності прибутки чи збитки. Причому останні йому може

покрити держава чи вищий орган управління. Застосовується, як правило, на державних підприємствах.

Джерела формування позичкового капіталу – грошові кошти, що тимчасово вивільнились у процесі кругообігу промислового капіталу, грошові капітали рантьє (осіб, що живуть на проценти від передання свого капіталу в позичку), доходи і заощадження населення, акумульовані кредитною системою, тимчасово вільні кошти бюджету та громадських організацій, емітовані пасиви.

Елементи кредитних відносин – суб’єкти кредиту (кредитор і позичальник) та об’єкт кредиту (позичена цінність).

Забезпечення кредиту – матеріальні і нематеріальні активи, які в разі неповернення кредиту кредитор може використати для компенсації своїх збитків.

Застава – спосіб забезпечення зобов’язань, за яким кредитор (заставодержатель) має право у випадку невиконання боржником (засавонадавачем) забезпеченого заставою зобов’язання отримати задоволення із вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Капітал обігу – частина капіталу, що виступає у формі вартості готової продукції (товарів, робіт та послуг), відвантаженої покупцям, та грошових коштів суб’єкта підприємницької діяльності.

Комерційний розрахунок – система господарювання, за якої суб’єкт підприємницької діяльності сам покриває витрати власними доходами і отримує від цієї діяльності прибутки чи збитки. Причому останні йому ніхто не перекриває.

Кредит – економічні відносини між юридичними, фізичними особами і державою з приводу передавання вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента.

Кредитна історія – сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов’язань за кредитними право чинами, іншої відкритої інформації відповідно до чинного законодавства.

Кредитна угода (договір) – юридичний документ, у якому фіксуються умови кредиту: обсяг кредиту, термін користування ним, контроль за використанням кредиту, величина і порядок сплати позичкового процента, порядок погашення кредиту, відповідальність сторін за порушення умов угоди тощо.

Кредитні відносини – вартісні нееквівалентні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу надання позички. Вони проявляються в момент отримання позички, користування нею та погашення боргу і процентів.

Кредитор – фізична або юридична особа, що надала цінності в позичку.

Кредитоспроможність позичальника – його здатність і бажання погасити заборгованість за позичкою.

Лихварський кредит – найстаріша форма кредиту, що була попередником позичкового капіталу, який надавався переважно на споживчі цілі, характеризувався високим рівнем процента, що призводив до розорення позичальника та приносив дохід тільки кредитору.

Норматив власного оборотного капіталу – частина власного капіталу підприємства, що задовольняє його мінімальну постійну потребу в оборотному капіталі для забезпечення нормальної роботи.

Об’єкт кредиту – вартість, що передається в позичку кредитором позичальнику.

Об’єкт кредитування – те, на що спрямовується кредит.

Оборотний капітал – капітал, авансований суб’єктом господарювання в предмети праці.

Основний капітал – капітал, авансований суб’єктом господарювання в засоби праці за їх первісною вартістю.

Параметри кредитної угоди – розмір і термін позички, величина та порядок сплати позичкового процента, порядок погашення заборгованості тощо.

Погашення позички – повернення позичальником чи третьою особою позиченої цінності кредитору.

Позичальник – фізична або юридична особа, що має намір отримати чи отримала цінності в позичку.

Позичена цінність – реальна цінність, яка передається кредитором позичальнику в позику.

Позичка – реальна цінність, яка передається одним суб’єктом іншому з умовою повернення.

Позичковий капітал – грошовий капітал, що віддається його власником в позичку юридичним чи фізичним особам і приносить дохід у вигляді процента для кредитора та прибуток чи задоволення особистих потреб – для позичальника. Він є особливою самостійною формою капіталу, що відокремилась у процесі кругообігу від промислового капіталу.