Тема 2. Стратегії національного економічного розвитку і міжнародне економічне позиційнування країн

6.Стратегія автаркії, як умова конфронтації і стратегія відкритості, як основа інтеграції.

Концептуально існує дві парадигми поведінки національних держав у глобальному середовищі, що спираються на дві доктрини класичного космополітизму й автаркії. Саме політика космополітизму (відкритості) спричиняє найбільші теоретичні й практичні суперечки. Вона полягає в зниженні, а то й ліквідації торгівельних перешкод у вільному доступі іноземного капіталу в країну, у транснаціоналізації в цілому. Економісти, політики й бізнесмени розвинутих країн, а також керівники МВФ наполегливо впроваджують теорії й моделі максимально відкритої економіки в міжнародні економічні відносини.

Проте економіка слаборозвинутих країн, а також країн з транзитивною економікою виявляється незахищеною перед натиском товарів і капіталів потужних в економічному плані держав. До того ж Англія, батьківщина космополітичної теорії відкритості, проголосила її за основу політики після тривалого періоду самоізоляції, результатом якої було небувале економічне зростання  [2].

Що стосується доктрини автаркії, то її основи, закладені Фікте, були розвинені Лістом, який вже не заперечує міжнародну торгівлю в умовах самоізоляці, але вважає за необхідне здійснювати її під контролем держави, відмовитися від значної  частини імпорту, провадити політику стимулювання і заохочення виробництва замінників і синтетичних продуктів, забезпечити мобілізацію усіх продуктивних сил, які є у розпорядженні держави [2].

У сучасних умовах , необхідним є формування основ альтернативної загальноприйнятим моделям міжнародної економічної політики, в основі якої лежить реалізація принципу відносної закритості – нової форми автаркії, що полягає в мобілізації внутрішнього економічного потенціалу та зміцненні структуроутворюючих галузей, формуванні цілісної незалежної економіки на основі створення раціональної національної структури виробництва, орієнтованої на національного споживача; цілеспрямованої підтримці і стимулюванні суб’єктів національної економіки як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках.

7.Макроекономічні чинники формування міжнародного конкурентного потенціалу.

1. креативний потенціал населення регіону;

2. ефективність регіональної інноваційної системи;

3. кластерізація економіки регіону;

4. наявність потужного урбаністичного центру;

5. інтегрованість у глобальну інноваційно-виробничу мережу;

6. інвестиційна привабливість регіону та обсяг венчурного інвестування;

7. рівень розвитку та навантаженість регіональної інформаційно-комунікаційної інфраструктури.

8. Стратегії економічної експансії і економічної залежності: цінові, валютні, фінансово-кредитні, перерозподільчі механізми впливу.

ЕКОНОМІЧНА ЕКСПАНСІЯ рос. экономическая экспансия (латин. expansio — поширення) — одна з форм зовнішньої політики держав, спрямована на розширення сфери економічного впливу шляхом захоплення нових ринків збуту, сфер впливу, джерел сировини. Проводиться як суто економічними методами (вивезення капіталу, демпінг, валютна політика), так і шляхом дипломатичного тиску тощо. Е.е. може провадитися також окремими концернами, фірмами для витіснення інших фірм і захоплення ринків збуту та ресурсних джерел.

9. Роль держави у формуванні національної макроекономічної моделі розвитку. Державна власність як важіль впливу на макроекономічні процеси.

(Очевидно, що питання про «державне регулювання економіки»)

Державне регулювання економіки — цілеспрямований та активний вплив державних та наддержавних органів управління на функціонування та розвиток цілісної економічної системи (а отже, на її розширене відтворення) шляхом використання економічних законів і вирішення економічних суперечностей за допомогою певної сукупності форм та методів.

Сутність державного регулювання економіки комплексно розкривають його основні функції. , які є, з одного боку, логічним продовженням функцій держави, їх конкретизацією, а з іншого — зумовлені неспроможністю ринкового механізму саморегулювання та монополістичної планомірності забезпечити стабільний розвиток економічної системи. До таких функцій належать:

1) управління розвитком усіх підсистем цілісної економічної системи в процесі їх діалектичної взаємодії

2) забезпечення планомірного розвитку економічної системи передусім на основі використання законів планомірного розвитку, одержавлення сучасної економіки у розвинутих країнах

3) забезпечення цілісного еколого-економічного відтворення національної економічної системи через послаблення і поступове подолання економічної кризи, використання різноманітних правових, економічних та адміністративних важелів щодо охорони довкілля;

4) забезпечення відносно рівномірного розвитку регіонів країни внаслідок мобілізації і оптимального використання наявних в регіонах матеріальних, трудових, фінансових та інших видів ресурсів шляхом здійснення раціональної економічної політики;

5) перерозподіл національного доходу з метою справедливого розподілу доходів між найбагатшими і найбіднішими верствами населення та їх соціального захисту.

6) подолання найбільших проявів монополізму та монополістичних тенденцій в економіці через проведення антимонопольної, в тому числі антитрестівської політики;

7) створення єдиної нормативної бази для здійснення різних форм економічної політики, передусім фінансово-кредитної, податкової, амортизаційної та ін.