Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
принт.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
20.11.2019
Размер:
208.38 Кб
Скачать

Тема 1. Стратегії економічного розвитку і середовище їх формування

  1. Поняття, тенденції та інституціональна структура середовища формування стратегій економічного розвитку.

Середовище формування стратегій економічного розвитку на міжнародному рівні - це сукупність чинників, що впливають на розробку стратегій із зовні, тобто мобільні еле­менти й процеси світового господарства. Серед таких чинників насамперед слід назвати функціонування світо­вого ринку, мобільність факторів виробництва, інтернаціоналізацію світового господарства, його галузеву структуру, науково-технічний прогрес, транснаціоналізацію економічних відносин, міжнародну еко­номічну інтеграцію, глобалізацію соціально економічних процесів.

Світовий ринок характеризується інтенсивним обміном товарів та послуг між країнами, причому цей процес поширюється й роз­галужується з поглибленням міжнародного поділу праці. Розвиток продуктивних сил і міжнародної торгівлі у світі привів до того, що став переміщуватися не тільки товар, а й фактори виробництва. Так виникло світове господарство на зламі ХІХ й ХХ ст.

Також на вибір економічних стратегій роз­витку великий вплив справляє динаміка процесів у світовій еконо­міці. Серед них найважливішими є: еволюція цивілізаційних стадій економічного розвитку; інтернаціоналізація господарського життя; науково-технічний прогрес; світова економічна інтеграція; глобаліза­ція економічного розвитку.

З останньої чверті ХХ ст. в структурі економіки розвинутих країн відбуваються зрушення, які свідчать про перехід цієї групи до вищої, по- стіндустріальної, стадії економічного розвитку. За наявності потужної, суперсучасної промисловості в цих країнах стрімко зростає роль сфери послуг, яка дає більше ніж половину ВВП і охоплює переважну части­ну зайнятих у народному господарстві. Так, частка сфери послуг у ВВП США дорівнює 79%, Великої Британії -76, Японії - 72, Німеччини - 70, Франції - 72%. До сфери послуг сучасна міжнародна статистика відно­сить не тільки побутові послуги, а й транспорт, будівництво, торгівлю, кредит, освіту, охорону здоров'я, культуру та ін. Але головна увага при­діляється інформаційним послугам та кредитно-фінансовій сфері.

Постіндустріальний тип економіки ґрунтується на економному ви­користанні ресурсів, на задоволенні нематеріальних потреб людей. 

3.Стратегія економічного розвитку: стратегія виживання, стратегія наздоганяльного розвитку, стратегія економічного прориву.

Стратегія виживання або стратегія інерційного розвитку – це пасивна стратегія, що не потребує ні участі держави, ні активної ролі індивідів суспільства.

Інерційно-ринкова стратегія виходить з наступних основних положень. 1. Вирішальна роль ринку в соціально-економічному розвитку країни, оскільки тільки ринкові механізми здатні відібрати найбільш конкурентоспроможні товари і послуги, життєздатні підприємницькі сили. 2. Довгостроковими орієнтирами у розвитку економіки є зниження інфляції, подальша приватизація, зменшення частки держбюджету в ВВП, скорочення державної підтримки інвестицій та інновацій, науки, освіти та культури, малозабезпечених верств населення. 3. Збільшення відкритості економіки, створення сприятливих умов для діяльності іноземного капіталу в національній економіці, орієнтація на Захід у зовнішньоекономічних зв'язках. 4. Відмова від стратегії прориву через побоювання, що це може спричинити помилки і зажадає підвищення активності держави, надія на еволюцію. Наслідком такої стратегії буде відкочування країни на периферію світового науково-технологічного і економічного прогресу, подальша втрата конкурентоспроможності економіки.

Стратегії «наздоганяючого розвитку» об’єднує прагнення зробити національну державу (а не увесь світ) могутньою і конкурентоспроможною у глобальному економічному (відтак, і політичному) просторі. Аналіз їх показує, що спільними рисами для них було:

- „інституціональність”, опір на неекономічні інституції, що виводить цю модель за межі “самовирішення” економічних проблем.

- мобілізаційні моделі базувалися на тезі про необхідність використання внутрішнього та зовнішнього економічних та політичних потенціалів для формування основ самодостатнього і випереджувального розвитку країни у глобальному середовищі.

- вони не обов’язково будувались у відповідності з вимогами об’єктивних економічних законів (хоча використовували цей потенціал), не належали повністю “ринковій цивілізації” (були позаекономічними), не були розраховані на негайний економічний ефект.

Мобілізаційна модель - стратегія економічного прориву, яка базується на використанні внутрішнього потенціалу на високому рівні і організації процесу внутр. розвитку. Стратегії економічного прориву також в історії називали «економічним дивом», найбільш відомим є запровадження таких стратегій в Японії, Німеччині (після Другої Світової Війни) та азіатських країнах — В’єтнамі, Китаї, Південній Кореї (в другій половині ХХ ст.). Спільні риси мобілізаційних моделей: інституціональність, яка виводить цю модель за межі самовирішення ек проблем, тобто така модель є виразом певної політ волі; синергетизм; комунітарність; конфронтаційність (с.во трактується як таке, що протистоїть глоб сер.щу); автарктичність; експансивність; стратегічне регулювання.

4. Політика економічного розвитку (економічна політика).

Економічна політика — це свідома, цілеспрямована діяльність державних органів, політичних партій та суспільних організацій в економічній сфері, що здійснюється в інтересах суспільства. Економічна політика держави має кілька завдань: здійснювати регулювання економіки в інтересах соціальних груп, які мають політичну владу, зрівноважувати економічні інтереси як тих соціальних груп, які мають політичну владу, так і тих, які не мають її; забезпечувати функціонування всієї соціально-економічної системи в цілому; розвивати взаємовигідні економічні зв’язки з іншими країнами, захищаючи економічні інтереси власної країни.

Основні види економічної політики:

Антициклічна політика — це політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання, на недопущення падіння, виникнення криз. Структурна політика — це політика спрямована на формування сучасної, прогресивної і ефективної структури національного господарства. Монетарна політика — це політика, яка передбачає забезпечення економіки країни необхідною кількістю грошей, регулювання грошового та кредитного ринків. Фіскальна політика — передбачає державне визначення джерел формування державних доходів, бюджету та основних напрямків його витрат. Маркетингова політика підприємства включає товарну, цінову, збутову політику (політику розподілу), а також політику комунікацій. Товарна політика підприємства — це комплекс заходів щодо планування асортименту товарів, які випускаються, та послуг, які надає підприємство, фірма.

Цінова політика — це комплекс економічно зважених заходів щодо встановлення оптимальної ціни на товари і послуги та їх регулювання залежно від пропозиції, регулюючих дій держави. Регуляторна політика — напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин.

5.Моделі економічного розвитку (концентрація розвитку, програми розвитку).

Наслідки й ефективність стратегії відкритості для економічного розвитку країн-учасниць. Переваги виходу на зовнішньоекономічні ринки:

  • Збільшення розмірів ринку - ефект від масштабів виробництва (для країн з малою ємністю національного ринку), на цій основі необхідність визначення оптимального розміру підприємства.

  • Зростає конкуренція між країнами.

  • Забезпечення кращих умов торгівлі.

  • Розширення торгівлі паралельно з поліпшенням інфраструктури.

  • Поширення передової технології.

Неокласична модель економічного зростання – теорія або використовувана модель для пояснення довгострокових напрямів економічного зростання розвинених країн. Ця модель наголошує на можливості нагромадження капіталу, тобто зростання капіталоозброєності праці і технічних змін при поясненні потенційного реального ВВП.

Неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора є моделлю циклічності економічного розвитку. Відповідно до даної концепції імпульсом для виникнення циклічних коливань в економіці служить автономне збільшення якої-небудь складової автономного попиту. Ріст сукупного попиту, як випливає з кейнсіанської теорії, породжує мультиплікативний ефект, у результаті якого кінцевий приріст національного доходу перевищує початковий приріст сукупного попиту на розмір, рівний значенню мультиплікатора автономних витрат.

Модель економічного зростання Р.Солоу – неокласична модель економічного зростання, яка була розроблена в 50-60-х рр. лауреатом Нобелівської премії Робертом Солоу (рис.12.2). Ця модель дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва – праця, капітал, технологічні зміни – впливають на динаміку обсягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівноважному сталому стані. Перевагою моделі Солоу є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу.

Вивченню та виправленню зазначених недоліків і обмежень моделі Солоу присвячена сучасна теорія економічного зростання, яка почала розвиватися на початку 70-х рр. і побудована на емпіричному аналізі факторів економічного зростання.

Одним з її напрямків є теорія ендогенного зростання, яка пов'язує процес зростання з усіма можливими якісними й кількісними факторами: ресурсними, інституційними, міжнародними тощо.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.