Тема 6. Міжнародна координація економічної політики країн 23.Надднаціональні міжнародні і регіональні економічні регулюючі інституції та їхня роль у реалізації світових економічних стратегій.

Світова організація торгівлі (СОТ) – це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже є 153 країни, на долю яких припадає близько 96% обсягів світової торгівлі; її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між

У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінансовим організаціям, серед яких провідне місце займають Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Банк міжнародних розрахунків, регіональні банки та валютно-кредитні організації ЄС — Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції та розвитку.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — це міжурядова валютно-кредитна організація зі сприяння розвитку міжнародної торгівлі та співробітництву у валютній сфері. Основними завданнями МВФ є:

- сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва встановленням норм регулювання валютних курсів та контролю за їх дотриманням;

- сприяння багатосторонній системі платежів та ліквідація валютних обмежень;

- надання валютних кредитів державам-членам для вирівнювання платіжних балансів;

- організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який частіше називають Світовим банком, був заснований в липні 1944 р. на валютно-фінансовій Бреттон-Вудській конференції, що відбулася у м. Бреттон-Вудсі.

Діяльність міжнародних організацій пов'язана з виконанням певних функцій, які визначаються їхніми статутами. Фінансове забезпечення виконання цих функцій здійснюється через фонди, що створюються такими організаціями. Це можуть бути узагальнені фонди, наприклад, бюджет Організації Об'єднаних Націй, і цільові — під конкретні заходи і програмиТаким чином, як міжнародні економічні організації, так і фінансові інституції забезпечують централізацію певної частини міжнародних фінансових ресурсів для забезпечення потреб світового господарства. Вони фінансують окремі проекти і програми, керуючись інтересами саме світового господарства в цілому, а не окремих країн, якими б важливими вони для цих країн не були. При цьому на стадії розгляду та затвердження таких проектів і програм обов'язково враховують інтереси окремих країн. Наростання процесів інтеграції, інтернаціоналізації господарського життя та його глобалізації сприяє як посиленню ролі діючих організацій та інституцій, так і створенню нових, що, у свою чергу, веде до підвищення рівня централізації фінансових ресурсів, збільшення як їх маси, так і обсягів міжнародних фінансових потоків.

24.Економічні організації як координація економічної політики.

Початок формування цілісної системи міжнародних організацій припадає приблизно на середину XIX ст. Відтоді й до нашого часу можна виокремити такі основні етапи розвитку системи:

I   етап (середина XIX ст. - середина 40-х років XX ст.) - станов­лення системи міжнародних організацій;

II   етап (середина 40-х- кінець 50-х років XX ст.) - формування системи Об'єднаних Націй;

III   етап (кінець 50-х - кінець 80-х - років XX ст.) - активізація процесу утворення й поширення міжнародних регіональних органі­зацій;

IV    етап (з початку 90-х - років) - відновлення єдиної системи міжнародних економічних відносин.

Одним з головних органів ООН є Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР) — орган ООН, що координує економічну та соціальну діяльності ООН та її спеціальних установ. Вона відповідає за вико­нання функцій Організації, викладених у гл. IX Статуту "Міжна­родне економічне і соціальне співробітництво".

Під керівництвом Економічної і соціальної ради працюють 5 регіональних комісій, метою яких є сприяння соціальному та еко­номічному розвитку регіонів, зміцнення економічних відносин країн кожного регіону між собою та з іншими країнами світу. Ці комісії вивчають соціально-економічні проблеми своїх регіонів і дають необхідні рекомендації урядам країн-членів і спеціалізованим організаціям, а також беруть участь у виконанні проектів розвит­ку. Серед них:

•   Європейська економічна комісія (ЄЕК);

•   Економічна і соціальна комісія ООН для Азії та Тихого океа­ ну (ЕСКАТО);

•   Економічна комісія ООН для Африки (ЕКА);

•   Економічна комісія для Латинської Америки та Карибського регіону (ЕКЛАК);

•   Економічна комісія ООН для Західної Азії (ЕКЗА).

Разом з економічними комісіями важлива роль у світовому гос­подарстві належить Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Вона створена у 1964 р. і займається проблемами міжнародного економічного співробітництва, усунення перешкод на шляху міжнародної торгівлі, боротьби проти протекціонізму. ЮНКТАД — це свого роду форум для обговорення питань, які сто­суються взаємовідносин між Північчю (розвиненими країнами) та Півднем (країнами, що розвиваються).

25.Стратегії СОТ, МВФ, Світового банку, ЄБРР та умови їхньої реалізації.

Стратегії СОТ:

1. підвищення життєвого рівня;

2. забезпечення повної зайнятості;

3. постійне зростання доходів і ефективного попиту;

4. розширення виробництва товарів і послуг та торгівлі ними;

5. оптимальне використання світових ресурсів згідно з цілями сталого розвитку;

6. захист і збереження навколишнього середовища;

7. забезпечення для країн, що розвиваються і найменш розвинених країн такої участі в міжнародній торгівлі, яка б відповідала потребам їх економічного розвитку.

Стратегії МВФ:

1. «сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері»;

2. «сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі» в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів;

3. «забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів» і не допускати «знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг»;

4. тимчасово надавати державам-членам засоби в іноземній валюті, з метою «виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу».

Стратегії Світового Банку:

• інвестування в розвиток людських ресурсів, зокрема шляхом удосконалювання систем охорони здоров’я й утворення;

• зміцнення здатності урядів надавати якісні послуги, забезпечення ефективності й прозорості їхньої діяльності;

• охорона навколишнього середовища;

• підтримка й стимулювання розвитку приватного підприємництва;

• підтримка реформ, спрямованих на макроекономічну стабілізацію, що забезпечує умови для інвестицій і довгострокового планування.

Стратегії ЄБРР:

1) сприяння економічному розвитку і реконструкції країн Центральної і Східної Європи;

2)надання допомоги країнам ЦСЄ в модернізації виробничої бази, в організації конкурентоспроможної підприємницької діяльності в приватному секторі;

3)сприяння в залученні інвестицій у виробництво, сферу послуг і фінансовий сектор;

4)стимулювання великих економічно обґрунтованих проектів;

5)сприяння формуванню ринку капіталів;

6) сприяння у вирішенні екологічних проблем.

26.Україна і наднаціональні регулюючі світові та регіональні економічні інституції: підсумки стратегічного партнерства.

З перших днів здобуття Україною незалежності уряд нашої держави здійснює послідовну політику входження в міжнародне співтовариство. І на цьому шляху надзвичайно важливим завданням е формування нового торговельного режиму, інтегрованого у світовий економічний простір.

Україна розглядає членство в СОТ як системний фактор подальшого розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі і створення передбачуваного прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій.

У рамках реформування торговельного режиму з метою подальшого приведення його у відповідність до норм та принципів СОТ держава спрямовуватиме свої зусилля на:  

·          запровадження чіткої, взаємної й ефективної співпраці між урядом України та СОТ;

·          забезпечення співробітництва з відповідними комітетами СОТ, участь в двосторонніх та багатосторонніх переговорах у рамках СОТ;

·          забезпечення виконання зобов’язань України, взятих в рамках вступу до СОТ;

·          ефективне застосовування системи моніторингу для забезпечення відповідності правилам СОТ з метою запобігання можливим суперечкам з країнами − членами СОТ;

·          реалізацію заходів, спрямованих на інформування громадськості та підтримку бізнесу у використанні системи переваг від членства в СОТ;

·          сприяння українським експортерам у покращенні інформованості щодо доступу на ринки країн − членів СОТ. 

Набуття членства в СОТ дало змогу нашій державі не тільки стати повноцінним гравцем на світовому ринку, а й взяти участь у формуванні якісно нових параметрів світової торгівлі на найближчі роки.

Україна стала членом Міжнародного валютного фонду після підписання міністром фінансів Г. П'ятаченком 3 вересня 1992 р. Статуту МВФ.

Україна почала користуватися кредитами МВФ з 1994 року в умовах наростання незбалансованості зовнішніх платежів і, на жаль, у значних розмірах.

Стосовно напрямів використання кредитів МВФ Україною слід зауважити, що значна частина цих коштів пішла на надання кредитів Міністерству фінансів і була використана для обслуговування зовнішнього боргу, фінансування дефіцитів платіжного і торговельного балансів, у тому числі - на закупівлю імпорту для багатьох сфер діяльності, включаючи паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство тощо. Ще одним напрямом використання кредитів МВФ є формування валютних резервів. Допомога МВФ дала Україні змогу підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу, запровадити конвертованість гривні за поточними операціями. Збільшення валютних резервів та їх високий рівень служать підтвердженням стабільності фінансової системи країни і підвищує рівень довіри до неї.

Вступ України до Міжнародного валютного фонду забезпечив їй членство в МБРР (квоту - 10 678 акцій на загальну суму близько 5 млрд. дол. США, становить 0,8 % капіталу банку), що дає можливість залучити іноземні інвестиції для вирішення таких актуальних проблем, як стабілізація економіки, її структурна перебудова, інтеграція України у світове господарство.

У 1993 р. до МФК (Міжнародна фінансова корпорація) приєдналась Україна, що створило можливості надання нашій країні прямих інвестицій у приватний сектор економіки, фінансування проектів приватних компаній тощо.

З листопада 1994 р. МФК реалізує в Україні проект підтримки приватного підприємництва, який передбачає, з одного боку, консультування центральних органів влади з питання формування політики розвитку малого і середнього бізнесу, з іншого - створення спеціальних бізнес-центрів для конкретної допомоги підприємцям-початківцям, які вже функціонують у Луганську, Маріуполі, Хмельницькому, Черкасах, Дніпропетровську, Сумах та Вінниці.