Тема 5. Стратегії розвитку країн, що розвиваються

19..Роль глобальних, геополітичного і цивілізаційного чинників в формуванні засад економічної стратегії країн, що розвиваються.

Стратегії економічного розвитку країн, що розвиваються, розробляються в умовах глобалізації. Більшість країн цього типу значно відстає в економічному розвитку, тому вони не мають часу для тривалої природної еволюції економічних структур. У таких умовах роль держави в регулюванні економічних процесів повинна бути істотно вищою. Роль уряду повинна бути присутньою у процесі перетворення економік країн з імпортозаміщуючих на експортоорієнтовані. Важливими завданнями держав, що розвиваються, є створення умов для освіти широких мас населення, формування достатньої маси кваліфікованих кадрів, виховання менеджерів, що відповідають вимогам сучасної економіки. Одним з найгостріших питань для урядів країн, що розвиваються, є ступінь відкритості економіки. Проте, оскільки менш розвинуті країни знаходяться в нерівних стартових умовах з більш розвинутими, їх економіка часто стає незахищеною. З іншого боку, спроби «закрити» національну економіку для іноземних товарів, капіталів, діяльності ТНК також можуть мати негативні наслідки. Отже, урядам цих країн доводиться дуже вправно «балансувати» між лібералізацією й протекціонізмом в економічній політиці. Нові технології в країни «доганяючої економіки» приходять з індустріально розвинутих країн в основному за посередництвом ТНК. Тут є небезпека «технологічного закабаління». Але водночас цей процес значно скорочує термін індустріалізації менш розвинутих країн та їх перехід до постіндустріальної стадії розвитку. Важливою проблемою країн, що розвиваються, є їхня величезна зовнішня заборгованість. Глобалізація провокує її зростання. Уряди багатьох країн, що розвиваються, використовують фінансову допомогу збоку міжнародних організацій неефективно. Має місце корупція, тобто крадіжка досить великих коштів, що надаються державі із зовні. Отже, однією з найважливіших цілей стратегій найменш розвинутих країн є упорядкування відносин з міжнародними валютно-кредитними організаціями, суб’єктами міжнародного фінансового ринку – з одного боку, і в наведення порядку у використанні одержаних коштів – з іншого.

20.Стратегія виживання і чинники її реалізації.

Стратегія виживання (скорочення) використову­ється в умовах економічної кризи, нестабільності, висо­кої інфляції або коли товари перебувають в стадії наси­чення і спаду ЖЦТ і полягає в спробах пристосуватися до важких ринкових умов господарювання та існуючої ситуації.

До цієї стратегії вдаються, отже, коли фінансово-еконо­мічні показники діяльності підприємства набирають стійкої тенденції до погіршення, коли саме існування підприємства (СОБ) перебуває під загрозою з різних причин.

Способами реалізації стратегії виживання (скорочення) є застосування наступних стратегій нижчого порядку:

стратеги розвороту - коли підприємство (СОБ) пра­ цює неефективно, але ще не досягло критичної точки, ще не все втрачено. Полягає така стратегія у відмові від виробництва нерентабельних товарів, скороченні над­ лишкової робочої сили, відмові від неефективних кана­лів розподілу ресурсів (інвестицій) тощо;

стратегія відокремлення - коли від найменш ефектив­ної частини бізнесу відмовляються - продають;

стратегія ліквідації - коли підприємство чи СОБ досягли критичної точки - банкрутства - вони ліквідують­ ся, а активи продаються.

Критерїі, що характеризують КЩР:

- слабкий розвиток- відсталість - залежність

Моделі ек. Розвитку КЩР

- модель, яка орієнтована на потреби внутрішнього ринку з метою створення самодостатньої національної економіки, з розвитком галузей важкої промисловості, що передбачає суттєве обмеження або витіснення іноземного капіталу.

-модель зростання участі в міжнародному поділі праці, що отримало обгрунтування в теорії наздогоняючого життєвого цикла продукції

Класичні підходи на яких грунтується економічні стратегії КЩР

-досягнення стабільного ек. Зростання

-вісока зайнятість -стабільність цін -рівновага платіжного балансу

Чинники

-інституційні перетворення

-структурна перебудова

-лібералізація економіки

-фін. або макроек. стабілізація

22.Стратегія сталого розвитку ООН і економічна допомога країнам, що розвиваються.ґрунтується на доктрині сталого розвитку, яка уявляє собою сукупність ідей, концепцій, положень та постулатів різних наук, зокрема філософії, соціології, економіки, екології, і які вже лягли в основу документів ООН та окремих країн (наприклад, «Порядок денний на ХХІ століття» (Ріо-де-Жанейро, 1992р.), Конвенція щодо змін клімату, збереження біорозмаїття, боротьби зі злиднями та інше, загальноєвропейські та національні стратегії сталого розвитку країн). Доктрина сталого розвитку – це системна суспільно-соціальна доктрина, яка спрямована на зміну стосунків людини і природи задля розширення можливостей економічного зростання, та на створення скоординованої глобальної стратегії виживання людства, орієнтованої на збереження і відновлення природних спільнот у масштабах, необхідних для повернення до меж господарської місткості біосфери.Появі терміну «сталий розвиток» передували наукові праці засновника національної школи фізичної економії С Подолинського (1880 р.), який першим з’єднав «фізичне з економічним».Таке економічне зростання, за якого ефективно будуть вирішуватися найважливіші питання життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації та забруднення довкілля, лягло в основу нової концепції, що отримала назву “sustainable development” (стійкій розвиток, сталий розвиток).Концепція «сталого розвитку» розроблялась міжнародним співтовариством поступово, визначаючи принаймні три принципові обов’язкові її складові: економічне зростання, соціальний прогрес та захист навколишнього середовища. Стійкий (сталий) розвиток виражає достатньо просту ідею: досягнення гармонії між людьми і між суспільствами та природою, розв’язання протиріч, що існують у наш час (протиріччя між природою і суспільством, між екологією і економікою, між розвинутими країнами і тими, що розвиваються, між багатими і бідними, між уже сформованими потребами людей і розумними потребами, між теперішніми та майбутніми поколіннями тощо). Взаємозв’язок та баланс економічних, соціальних, екологічних, інституційних та інноваційно-технологічних компонентів з метою максимізації добробуту людини без ускладнення можливостей для майбутніх поколінь задовольняти свої потреби визначаються сучасними науковцями як «сталий розвиток».