4. Виготовлення комбінованих паль

До комбінованих належать палі, конструкція і технологія яких міс­тять елементи, виготовлені заздалегідь, з подальшим їхнім заглибленням, і елементи, які виконують на місці. Серед них: буроопускні, комбіновані камуфлетні зі збірним стволом і ін'єкційні анкери.

Буроопускні палі (рис.1, к) – це залізобетонні цилінд­ричні елементи діаметром 0,4...0,8 м, 3...6 м завдовжки, які опускають краном у вибурені свердловини діаметром на 3...5 см більше діаметра паль. Після цього на палі монтують потужні вібратори і включають їх у режимі трамбування, що у вологих та водонасичених ґрунтах забез­печує контакт палі з грунтом.

Комбіновані камуфлетні палі зі збірним стволом (рис. 1, л) роблять так само, як і камуфлетні монолітні, з тією лише різницею, що зразу після заповнення камуфлету бетонною сумішшю в неї вставляють залізобетонний стояк.

Ін'єкційні анкери (рис. 1, м) використовують найчастіше в умовах реконструкції. Бур-ін'єктор – це труба з буровим органом на кінці з багатьма отворами в стволі. Після заглиблення ін'єктора в оточуючий ґрунт нагнітають цементний розчин під тиском 2...6 МПа. Ін'єктор править за арматуру анкерної палі.

ЛЕКЦІЯ № 8 (8 годин)

Технологія процесів монолітного бетону та залізобетону

1. Опалубка та її види.

2. Технологія опалубних робіт.

3. Арматурні роботи.

4. Приготування та транспортування бетонної суміші.

5. Укладання та ущільнення бетонної суміші.

6. Догляд за бетоном.

1. Опалубка та її види

Бетон — це штучний кам'яний матеріал, який утворюється внаслі­док твердіння правильно підібраної, приготовленої, укладеної у форму та ущільненої бетонної суміші.

Залізобетон — це конструктивний матеріал, утворений з бетону і розміщеної в ньому сталевої арматури так, що вони разом сприймають діючі на них навантаження.

Бетонна суміш складається з в'яжучої речовини (цементу), дріб­них та крупних заповнювачів (піску, гравію чи щебеню), води і спеціальних добавок (у необхідних випадках) і існує від початку її приготу­вання (ретельного перемішування) до умовного початку твердіння.

О палубка — тимчасова допоміжна конструкція для забезпечення форми, розмірів і положення в просторі монолітної конструкції, що зводиться. До складу опалубки входять: щити (форми), які забезпечують форму, розміри та якість поверхні монолітної конструкції; риштування для підтримування опалубних форм; риштування для розміщення бе­тонників; елементи кріплення (рис. 1).

Види опалубки. Опалубку розрізняють за такими ознаками: за кіль­кістю циклів використання — опалубка неінвентарна (використовують тільки один раз) та інвентарна (багатооборотна); за матеріалами, що використовують, — з дерева, металу, синтетичних матеріалів, матеріа­лів на основі цементних в'яжучих та комбінована; за конструктивними особливостями — індивідуальна, незнімна, розбірно-переставна, підйом­но-переставна, об'ємно-переставна, блокова, ковзна, котюча, пневматич­на, механізований опалубний агрегат.

Індивідуальну опалубку застосовують для зведення конструк­цій складних неповторних форм. її проектують для кожної конструк­ції окремо; часом проект опалубки не менш складний, ніж проект самої конструкції. Проте, незважаючи на індивідуальність конструкції опа­лубки, в ній мають бути максимально застосовані елементи інвентарної опалубки (щити, кріплення тощо) і передбачено наступне використання матеріалів опалубки.

Незнімна опалубка складається з формоутворювальних елемен­тів (плит, шкаралуп, блоків), кріплень та підтримувальних елементів. Після бетонування формоутворювальні елементи з монолітної конс­трукції не знімають, і вони утворюють з нею єдине ціле. Кріплення та підтримувальні елементи залежно від конструктивних рішень можуть бути знімні чи незнімні. Залежно від матеріалу формоутворювальних елементів незнімні опалубки поділяють на залізобетонні, армоцементні, фібробетонні, склоцементні, азбестоцементні, металеві та синтетичні. За функціональним призначенням розрізняють опалубку, яку застосовують тільки як формоутворювальний засіб, опалубку-облицювання (захисну або декоративну), опалубку-гідроізоляцію та опалубку-теплоізоляцію.

Розбірно-переставна опалубка складається з окремих щитів, підтримувальних елементів та кріплень. На висоті опалубні щити під­тримують риштування з інвентарних стояків та прогонів. Розрізняють два основних види розбірно-переставної опалубки — дрібно- та великощитову (рис. 2).

Дрібнощитова опалубка має елементи масою до 50 кг, що дає змогу встановлювати їх вручну. Основним елементом великощитової опалуб­ки є великорозмірна панель, суцільна чи зібрана з дрібних щитів, площ ею від 2 до 40 м², яку встановлюють за допомогою крана. Таку опа­лубку застосовують під час зведення різноманітних конструкцій в про­мисловому, цивільному, транспортному та інших видах будівництва.

Об'ємно-переставні опалубки, що застосовують для зведення монолітних багатоповерхових будівель, розподіляють на такі, які демон­тують у горизонтальному чи вертикальному напрямі.

Об'ємно-переставну опалубку, що витягується горизонтально (рис. 3, в), застосовують при зведенні монолітних багатоповерхо­вих будівель з несівними поперечними стінами. Це П-подібна металева конструкція з опалубними елементами перекриття та бокових стін. Використання її зумовлює одночасне бетонування поперечних несівних стін та перекриття. Після бетонування блоки опалубки демонтують з використанням спеціальних пристосувань у прорізи зовнішніх стін або в прорізи у перекритті і переставляють на наступний поверх.

Об'ємно-переставну опалубку, що демонтується у вертикальному напрямі, застосовують у процесі зведення монолітних будівель змінної конструктивної схеми (з поперечними та поздовжніми несівними стінами). Використання цієї опалубки дає змогу сумістити виготовлення зовнішніх і внутрішніх монолітних стін.

П ідйомно-переставну опалубку (рис. 4, а) застосовують для поярусного бетонування висотних споруд із змінними та постійними поперечними розмірами по висоті (димарів, градирень тощо). Опалуб­ка для бетонування споруд конічної форми складається з трапецієподіб­них щитів, які утворюють зовнішню та внутрішні оболонки. Оболонки прикріплюють до системи фіксувальних та напрямних конструкцій, яка підвішується до підйомного механізму, встановленого в центрі будівлі. Бетонування споруди виконують поярусно. Після досягнення бетоном потрібної міцності опалубку переставляють на наступний ярус, регулю­ючи її при цьому в радіальному напрямку.

Ковзна опалубка (рис. 4, г, д) відрізняється від інших тим, що при переміщенні по висоті вона не відділяється від конструкції, яку бетонують, а ковзає по її поверхні за допомогою підйомних пристроїв. Таку опалубку застосовують для бетонування висотних будинків і спо­руд з незмінною за висотою формою плану (ядра жорсткості будівель, силосні башти, елеватори, багатоповерхові будівлі тощо). Ковзна опалубка складається з опалубних щитів, підвішених до П-подібних домкратних рам, домкратів, робочого майданчика та підвісних риштувань. Опалубні щити звичайно 1,1...1,2 м заввишки, виготовлені з металу, встановлюють по зовнішньому і внутрішньому контурах споруди, яку бетонують. Для зменшення зусиль тертя при підйомі опалубки щитам надають конусності від 1/₅₀₀ до 1/₂₀₀ висоти щита розширенням донизу, що зменшує можливість обривання бетону. При зведенні споруди опалубку піднімають за допомогою домкратів, які спираються на домкратні стрижні. Швидкість бетонування в ковзній опалубці становить до 3 м на добу, а виробіток на одного робітника в день — 1…1,2 м³ бетону.

Опалубки будь-якого виду, оснащені нагрівальними елементами та пристроєм контролю і регулювання температурного режиму, називають термоактивними і застосовують для обігрівання бетону в зимових умо­вах чи для прискорення його твердіння.