III період - період оформлення соціальної психології в

експериментальну науку (20-ті роки XX ст.) та її

сучасного розвитку.

Початок XX століття і особливо час, який настав після першої світо-вої війни, вважається початком перетворення соціальної психології в екс-періментальную науку, засновану на застосуванні експериментальних і математичних методів. Офіційною віхою послужила програма, перед-ложенная в Європі німецьким психологом В. Меду по використанню екс-періментальних методик в дослідженні масової психології і в США психологом Ф. Олпортом, обобщившим досвід соціально-психологічного експериментування і розробив загальну методологію групового експерименту. У цій програмі були сформульовані вимоги пре-обертання соціальної психології в експериментальну дисципліну. Ос-новних розвиток в цьому її варіанті соціальна психологія отримує в США, де бурхливе становлення капіталістичних форм в економіці сти-муліровало практику прикладних досліджень і примусило соціальних психологів обернутися лицем до актуальної соціально-політичної ті-матики. Особливого значення така практика набула в умовах розгорнувши-шегося економічної кризи. Безпорадність старої соціальної психо-логії перед обличчям нових завдань стала очевидною.

У розвитку психології до цього часу чітко позначилися три ос-новних підходи: психоаналіз, біхевіоризм і гештальттеория, і соціальна психологія стала спиратися на ідеї, сформульовані в цих підходах. Особливий акцент був зроблений на бихевиористский підхід, що відповідало ідеалу побудови строго експериментальної дисципліни.

- 9 -

З точки зору об'єктів дослідження головну увагу починає приділятися малій групі. Певною мірою цьому сприяє саме захоплення експериментальними методиками: застосування їх, насамперед можливе лише при дослідженнях процесів, що протікають в малих групах. Сам по собі акцент на розвиток експериментальних методик оз-почав безперечний прогрес у розвитку соціально-психологічного зна-ния. Однак у тих конкретних умовах, в яких ця тенденція розвиваю-лась в США, таке захоплення легко призвело до однобічного розвитку соціальної психології: вона не тільки втратила всякий інтерес до теорії, але взагалі сама ідея теоретичної соціальної психології виявилася скомпрометованої. Тому експериментальний період у розвитку со-ціальної психології дуже швидко став обростати цілим рядом достатній-але гострих протиріч.

З одного боку, саме в рамках цього періоду соціальна психо-логія набрала чинності як наукова дисципліна, були проведені многочіс-лені дослідження в області малих груп, вивчення поведінки індиві-да в залежності від його найближчого соціального оточення, з яким він безпосередньо взаємодіє, розроблені методики, які пізніше увійшли у всі підручники в якості класичних, був накопичений великий досвід у проведенні прикладних досліджень і т. д. З іншого боку, надмірне захоплення малими групами перетворило їх в своє-образний «флюс» соціальної психології, так що проблематика, пов'язана з особливостями масових процесів, їх психологічної сторони оказ-лась виключеною з аналізу. Соціальна психологія дорого заплатила за ці суперечності.

Не можна сказати, що в період 30-х років, тобто під час наиболь-дової буму експериментальних досліджень, теоретичні роботи взагалі зникли. Вони були непопулярні, нечисленні, але продовжували істота-вать. У ці роки інтерес до них явно зростає. В основному вони концен-Трір навколо чотирьох напрямків: біхевіоризму, психоаналізу, так званих когнітивних теорій і интеракционизма. З чотирьох названий-них напрямів три є соціально-психологічні ва-Ріанта основних течій психологічної думки, а четверте направле-ние - інтеракціонізм - представляє соціологічний джерело.

Соціальні вчені стають бихевиористами, оскільки вони під-ходять до вивчення людей, фокусуючи увагу, перш за все не на про-дуктів їх діяльності, а на поведінці, що розуміється як сукупність рухових і приводяться до них словесних і емоційних реакцій на вплив зовнішнього середовища, на тому , що вони роблять.

Родоначальником цього ведучого напрями американської психоло-гии I половини XX століття став Едуард Торндайк, а програму й термін запропонував Джон Бродес Уотсон в 1913 році.

Біхевіоризм - це наука про поведінку, що розуміється як сукупність рухових і приводяться до них словесних і емоційних відповідей на вплив зовнішнього середовища.

Цей напрямок в соціальній психології використовує ті варіанти загальпсихологічного течії, які пов'язані з необіхевіорізмом, в якому виділяються два напрями, пов'язані з іменами Кларка Лео-нарду Халла (введення ідеї проміжних змінних) і Беррес Фре-Деріка Скиннера (збереження найбільш ортодоксальних форм класично-го біхевіоризму). В рамках підходу Халла в соціальній психології раз-працювала ряд теорій, передусім теорія фрустрації-агресії;

- 10 -

многочіс-лені моделі діадіческого взаємодії. Характерним для робіт це-го роду є використання уявлень математичної теорії ігор. Окремо стоять в соціально-психологічному необихевиоризме ідеї со-ціального обміну.

Необіхевіорізм претендує на створення стандарту справді наукового дослідження, з добре розвиненим лабораторним експериментом, технікою виміру. Однак сама стратегія дослідження несе на собі риси принципової позиції біхевіоризму. В рамках цієї течії найменше вловлюється «соціальний контекст», і соціальна психологія найменш «соціальний» вид.

Психоаналіз - це метод психотерапії, що ставить в центр ваги питан-ня несвідомі психічні процеси і мотивації. Він не отримав такого широкого розповсюдження в соціальній психології, як біхевіо-ризм. Однак і тут є ряд спроб побудови спеціальних соціаль-но-психологічних теорій.

Зазвичай в цих випадках називають неофрейдизм і, зокрема, роботи Еріха Фромма і Харрі стека Саллівен. Разом стем існує і дру-гой ряд теорій, більш безпосередньо включають в орбіту соціальної психології ідеї класичного фрейдизму. Прикладами таких теорій яв-ляють всі теорії групових процесів: теорії В. Байона, В. Бенніс і Г. Шепарда, В. Шутца. На відміну від біхевіоризму тут робиться спроба піти від тільки діадіческого взаємодії двох індивідів і розглянути низку процесів в більш численній групі. Саме в рамках цієї течії зародилася практика створення так званих

Т-груп (тобто груп тренінгу), де використовуються соціально - психологи-

ческие механізми впливу людей один на одного. Властиві психо-аналізу взагалі обмеження не дозволяють і в соціальній психології дати справді наукове вирішення проблем групи.

Когнитивизм - напрям психології яка затверджує, що кожна людина сприймає зовнішній світ, інших людей і себе крізь призму створеної ним пізнавальної системи. Воно веде свій початок від геш-тальтпсіхологіі і теорії поля Курта Левіна. Вихідним принципом тут є розгляд соціальної поведінки з погляду позна-вательно, когнітивних процесів індивіда. Особливе місце в когнитивистов-ської соціальної психології мають так звані теорії когнітивного відповідності, витікаючі з положення, що головним мотивуючим фактом поведінки індивіда є потреба у встановленні відпо-наслідком, збалансованості його когнітивної структури. До цих теорій від-носяться: теорія збалансованих структур, теорія комунікативних ак-тов, теорія когнітивного дисонансу і теорія конгруентності.

У всіх цих теоріях зроблено спробу пояснити соціальне поведе-ние особистості. Однак специфіка основної пояснювальній моделі - ідея про те, що всі вчинки і дії відбуваються заради побудови пов'язаний-ний, несуперечливої ​​картини світу у свідомості людини, - робить цю модель вкрай вразливою методологічно. Абстрактне «відповідність», дос-тічь якого прагне індивід, ніяк не пов'язане з реальним світом.

Разом з тим когнитивистской орієнтація в даний час отримує все більш широке поширення. Це пояснюється тим, що, на відміну від бихевиористически орієнтованої соціальної психології, вона робить особливий акцент на «гуманізацію» соціальної психології, підкреслює з особливою силою роль і значення «менталістскій» утворень в пояснювани соціальної поведінки людини. Ця позиція не проводиться доста-точно послідовно, тому сам когнитивистской підхід потрапляє

- 11 -

в складний коло протиріч, «гуманізація» виявляється лише декларацією, оскільки справді людські проблеми як проблеми громадського активно діючої людини тут не поставлені.

Інтеракціонізм як єдина соціологічна теоретична орієнтація має своїм джерелом теорію символічного інтеракції нізма Джорджа Герберта Міда. Проте в сучасній соціальній психо-логії інтеракціонізм включає не тільки розвиток ідей Міда, але і ряд інших теорій, об'єднаних під цим же ім'ям, а саме теорію ролей і теорію референтних груп. В останні роки в руслі интеракционизма розвиваються і ідеї так званої соціальної драматургії Ернста Тео-дора Амадея Гофмана. У интеракционизме в більшій мірі, ніж в теоретичних орієнтаціях, зроблена спроба встановити саме соці-альні детермінанти людської поведінки. Д ля цього вводиться в ка-честве ключового поняття поняття «взаємодія», в ході якого і здійснюється формування особистості. Однак констатацією «взаємодій-наслідком» і обмежується аналіз соціальних детермінант поведінки. Ши-рокий спектр справді соціальних причин виявляється виключеним з аналізу: індивід і тут по суті не включений в систему суспільних відносин, в соціальну структуру суспільства. Тому велика «со-ціологічность» інтеракціоністской орієнтації виявляється у значній мірі внесшей, корінні методологічні проблеми соціально-психологічного знання залишаються невирішеними і тут.

Хоча виділені тут чотири основні теоретичні орієнтації і мають різні дже

рела, межі між ними не є занадто жорсткими. Все це привнесло соціальні оріє

нтації в пояснення психо-логічних явищ і психологічні - в пояснення соціаль

них фактів. Так знайшовся коло проблем, які й склали предмет нової науки -

соціальної психології. Таким чином, були створені і необхідні передумови для

нового обговорення питання про долі соціальної пси-хологіі, про її предмет,

завдання, методи, а також про її місце в системі на-ук. Обговорення цих питань

на новому рівні ставало не тільки не-обхідних, але й можливим.

Дискусії розпочалися наприкінці 50-х - початку 60-х років. Основна поле-міка стосувалася двох питань:

1). Розуміння предмету соціальної психології і відповідно круга її задач

2). Співвідношення соціальної психології з психологією, з одного сто-

рони, і соціологією з іншої сторони. Незважаючи на велику кількість нюансів різних точок зору, всі вони можуть бути згруповані в декілька основних підходів.

Так, з питання про предмет соціальної психології склалися три підходи. Перший з них, що отримав переважне поширення серед соціологів, розумів соціальну науку, як науку про «масовидність явища психіки». У рамках цього підходу різні дослідники

виділяли різні явища, які підходять під це визначення; іноді біль-ший акцент робився на вивчення психології класів, інших великих со-ціальних спільнот і в цьому зв'язку на окремих елементах, сторонах

суспільної психології груп, таких, як традиції, звичаї, звичаї та інше. Нарешті всередині цього ж підходу усі майже одностайно говорили про необхідність вивчення колективів.

Другий підхід, навпаки,

- 12 -

бачив головним предметом дослідження со-

соціальне психології - особистість. Відтінки тут виявлялися лише в тому, в яко

му контексті передбачалося дослідження особистості. З однієї сторо-ни, біль

ший акцент робився на психічні риси, особливості особистості, її положення в

колективі, типологію особистостей, з іншого боку, виокрем-лялись саме поло

ження особистості в колективі, міжособистісні ставлення-ня, вся система спіл

кування. Пізніше з точки зору цього підходу дискус-Сіон виявилося питання про

місце так званої «психології особистості» в системі психологічного знання. Час

то в захист описаного підходу приводився такий аргумент, що він набагато

більш "психологічний", що лише на цьому шляху можна уявити собі соціальну

психологію як органічну частину психології, як різновид саме психологічний-

ського знання. Логічно, що подібний підхід більшою мірою виявився популяри

ним серед психологів.

Нарешті, в ході дискусії позначився і третій підхід до питання. У якомусь сенсі з його допомогою намагалися синтезувати два попередніх. Соціальна психологія розглядалася тут як наука, що вивчає і масові психічні процеси, і положення особистості в групі. У цьому випадку проблематика соціальної психології представлялася достатньо точно широкої: практично весь круг питань, що розглядаються в раз-особистих школах соціальної психології, включався тим самим в її пред-мет. Були зроблені спроби, дати повну схему проблем в рамках цього підходу. Було запропоновано чимало схем, досліджуваних соці-альної психологією, але при всіх розбіжностях основна ідея була спільною - предмет соціальної психології досить широкий, і можна з двох сто-рон рухатися до його визначення - як з боку особистості, так і з боку масових психічних явищ. Здається, таке розуміння найбільше відповідало реально складається практиці досліджень, а значить і практичним запитам суспільства; саме тому воно і опинилося якщо не одноголосно прийнятим, то у всякому разі, найбільш укоріненим.

Але згода в розумінні круга завдань, що вирішуються соціальною психоло-гією, ще не означає згоди в розумінні її співвідношення з психологи-їй і соціологією. Тому відносно самостійно дискутується питання про "межі" соціальної психології. Тут можна виділити чети-ре різновиди:

1) соціальна психологія, є частина соціології; її цікавлять в

основному психологічні проблеми поведінки особистості в груп-пе, і вона більш орієнтована на традиційні для психології методи;

2) соціальна психологія, є частина психології, яку цікавить соціальна проблематика, тому вона спирається більше на методи соціології;

3) - 4) соціальна психологія є наука "на стику" психології і

соціології, причому сам "стик» розуміється двояко:

а) соціальна психологія відторгає певну частину

психології і певну частину соціології;

б) вона захоплює «нічию землю» - область, не належить ні до соціології, ні до психології.

Якщо скористатися пропозицією американських соціальних психо-логів Макдевіда і Харрарі, то всі вказані позиції можна звести до двох підходів: інтрадисциплінарному і інтердисциплінарному. Іншими словами, місце соціальної психології можна

- 13 -

прагнути відшукувати всередині однієї з "батьківських" дисциплін або на межах між ними. Незважаючи на здаються досить істотні відмінності, всі запропонований-ні підходи по суті зупиняються перед однією і тією ж про-блемой; яка ж «межа» відділяє соціальну психологію від психоло-гии, з одного боку, і від соціології - з іншою.

Питання про розмежування дуже важкий і саме поняття «межі" дуже умовно. Адже до виникнення соціальної психології були дві лінії розвитку проблематики особистості і суспільства: психологія аналізує-вала природу людини, соціологія аналізувала природу суспільства. Потім виникла самостійна наука - соціальна психологія, яка аналізі-рілої ставлення людини до суспільства.

Така схема можлива лише щодо такої психології, яка аналізує природу людини у відриві від природи суспільства. Але тепер уже важко відшукати такого роду психологічні теорії, хоча багато хто з них, визнаючи факт «впливу» суспільства на людину, не знаходять вирішення проблеми про способи цього впливу. Розуміння предмета соціальної психології та її статусу в системі наук залежить від розуміння предметів, як психології, так і соціології.

На стику психології та соціології формується така наука, як псіхосоціологія, що досліджує психологічні та соціологічні пробле-ми особистості в контексті теорії рольової поведінки. А багато псіхіат-ри стають соціальними психологами.

Предмет соціальної психології старий, серйозні дослідження пред-приймалися у всьому світі, але дуже небагато було зроблено істотно-го. Адже процедури соціальної психології були встановлені тільки не-давно. Довгий час соціальна психологія перебувала в стані зростання, як математика до Евкліда. Коли - небудь вона подорослішає і стане еди-ної, точної і доказової, як математика і фізика, накопичені зна-ния зрівняються із сучасним рівнем фізичних і біологічних на-ук.

Розвиток соціальної психології та полегшується і ускладнюється тим фактом, що соціальні психологи є об'єктами того типу соці-ального контролю, який переважає в масових суспільствах. Головний висновок, до якого в кінці кінців прийдуть люди, - шукати виходу з таких утруднень в моралі і, можливо, в кращому розумінні людської природи.

Які б не були результати розвитку соціальної психології, вони будуть представляти велику цінність навіть у вік атомної енергії і міжпланетних подорожей. Можливо, навіть після завоювання інших мі-рів люди все ще будуть замислюватися про самих себе і про багатьох незрозумілим-них речах, які вони роблять, підтверджуючи древні вислову, що вели-чайшей загадкою, загадкою з загадок для людини є сама людина.

- 14 -

Список

використаної літератури:

1. Е.В.Руденскій Соціальна психологія. - М.: ИНФРА - М;

Новосибірськ: НГАЕіУ, 1997,

2. Г.М.Андреева Соціальна психологія. - М.: Изд-во МГУ, 1988,

3. Т.Шибутани Соціальна психологія: Пер. з англ. -

- Ростов - на - Дону: Фенікс, 1995,

4. Соціальна психологія. Короткий нарис. Під загальною редакцією

Г.П.Предвечного і Ю.А.Шерковіна. М.: Политиздат, 1975.

- 15 -