I період - період накопичення знань у сферах філософії

і загальної психології (VI в. до н.е. - середина XIX в.).

З точки зору Гордона Олпорта древне - грецький філософ Пла-тон з'явився ро

доначальником проблем соціальної психології. Через всі епохи розвитку

філософського знання можна простежити, як усередині нього розроблялися

ключові ідеї соціальної психології. В античній філо-Софії - це не тільки філософія

Платона, але і філософія Аристотеля, учня Платона.

У філософії більш пізнього часу не можна опустити такі імена, як Томас Гоббс,

Джон Локк, Жан Жак Руссо, Клод Адріан Гельвецій, Георг Вільгельм Фрідріх Ге

гель. У їхніх працях містяться численний-ні спостереження за поведінкою людей

в суспільстві, впливом, який вони чинять одна на одну, за їх звичаями і

традиціями. Багато хто з ви-рушити в цих творах ідей, отримали розвиток в

процесі більш пізньої наукової розробки; деякі ідеї - наївні і противоречи-

ші - дали імпульс для їхнього наукового спростування і тим самим об'єктивним

тивно виявилися корисними в ході підготовки до виникнення соціаль-ної

психології.

Як видно, соціально - психологічні ідеї були присутні в сис-темах як

ідеологічної, так і матеріалістичної філософії. Загалом, вони були нерозривно

пов'язані з трактуванням більш загальних психологічних ідей

II період - період виділення описової соціальної

психології з філософії (соціології) у самостійну

область знання (50 - 60-ті роки XIX ст. - 20-ті роки XX ст.).

Для того щоб розглянути цей період потрібно сконцентрувати увагу на трьох моментах:

- На «запитах» щодо вирішення соціально - психологічних проблем, які виникають у різних суміжних науках;

- 3 -

- На процесах підготовки до вичленовуванню соціально - психологічний-ської проблематики всередині двох основних, «батьківських», дисц-Пліній: психології і соціології;

- На характеристиці перших форм самостійного соціально -

психологічного знання.

У цей період можна було спостерігати значний прогрес у раз-вітіі цілого ряду на

ук, у тому числі що мають безпосереднє ставлення-ня до різних процесів

суспільного життя. Були накопичені значитіельні факти в галузі мовознавства,

етнографії, археології, криміна-логії, біології. Визнаючи значимість названих об

ластей наукового зна-ния у розвитку соціальної психології, не можна не назвати

ряд інших наук про людину, які зробили свій внесок у становлення соціальної

психології, а саме: психіатрія, біологія.

Великий внесок у розвиток соціальної психології цього періоду поза-слі антропо

логи, психіатри, психологи і соціологи. Однак представники кожної школи

схильні вважати, що тільки їх позиція відповідає исти-не, і відносяться до інших

поблажливо.

Психологи зазвичай вивчають стійке і повторюване в індиві-дуальном поведінці. Теоретично сюди можуть входити всі аспекти пове-дення людини, але насправді інтерес концентрується на вивчений-нии сприйняття, пам'яті і мислення, на вивченні та розвитку особистості. У другій половині XIX століття з'явився певний інтерес до питання про те, як впливають один на одного індивіди, що беруть участь в групах; значну увагу привернули явища масового гіпнозу і сугестивності. Але біль-шінство психологів відстоюють індивідуалістичні упередження і основною одиницею аналізу вважають відособленого людини. Психологи вважають, що все, що люди відчувають, думають і роблять в групах, може бути пояснено в термінах індивідуального поведінки. Деякі заяв-ляють навіть, що групи реально не існують, що це не більше як ско-полон індивідів.

Експериментальний підхід до соціальної психології намагалися розроб-ботати ба

гато фахівців у цій галузі, такі як: англо - американський психолог Вільям Мак-

Дугалл, психолог Гордон Уиллард Олпорт, який працював спочатку в США, а по

тім у Німеччині, німецький психолог Курт Левін та інші. Для їх наукового

творчості, характерні наполегливі по-тортури, знайти який-небудь універсальний

принцип пояснення соціальних

явищ з позиції психології. Вони також розвивали різні концепції. Олпорт стверджував, що особистість це динамічна організація мотивацій систем, звичок, установок і т.д.. Левін розробив концепцію особистості, в основі якої - поняття «поля» як єдності особистості та її оточення. Він же був основоположником експерименту дослідження мотивації і психології груп. Але прийшов час, коли накопичилося достатньо на-спостережень, які вже не можна було пояснити теоріями традиційної психології.

Один з учених вивчав автокінетіческій ефект, що привернуло все-загальну увагу. У ході експерименту випробувані повинні були виска-зать свою думку про напрямок руху якоїсь точки і відстані до неї. Поки індивіди досліджувалися поодинці, їхні відповіді значно від-Ліча один від іншого. Але коли кілька випробуваних разом спостеріга-дали цей ефект, зміст їх суджень поступово зближувалися. Люди як би прагнули прийти до угоди.

Цей експеримент довів, що сприйняття людини не є пряма ко-пія того, що «існує поза нами». І що в певних обставинах на сприйняття сильно впливають повідомлення оточуючих.

- 4 -

Пізніше інші дослідники продемонстрували залежність сприйнятт та пізнавальних процесів індивіда від поведінки інших людей, в контакті з якими він складається. Багато психологів з ентузіазмом приступили до вивчення групових зв'язків людини.

Соціологи завжди прагнули вивчати закономірність формування, зміцнення і розпаду людських груп. Майже з самого початку вони прийняли соціальну психологію як складову частину своєї науки. Такі вчені, як німецькі соціологи Макс Вебер і Георг Зіммель, ос-нователь французької соціологічної школи Еміль Дюркгейм і ще один соціолог із Франції Габріель Тард, розглядали групу як про-процес взаємодії людей. Тому вони не могли не відчувати інтерес до індивідуальних учасникам, чия поведінка створювала ті шаблони взаємоємств, які вони описували.

У Сполучених Штатах поширення соціальної психології сре-ді соціологів було пов'язано з більш широким інтелектуальним движе-ням, що розвивав деякі положення Дарвінської теорії еволюції. Прагматисти - Вільям Джемс, Джон Дьюї, Джордж Герберт Мід і Чарлз Сандерс Пірс - намагалися виробити новий погляд на людину і гро-во. Замість того щоб вивчати, що становить зміст людського розуму, вони розглядали сприйняття і мислення як типи поведінки. Вони переключили увагу з вивчення стійких форм на дослідження закономірностей змін - на генезу та розвиток. Від аналізу структур особистості вони перейшли до аналізу процесів, до вивчення того, як що відбувається, яким чином живі організми - індивідуально і колективно - пристосовуються до умов життя.

Отже, соціальна психологія одержала новий імпульс завдяки уси-ліям групи філософів, які переслідували більш широкі інтереси. Своє-подібний інтелектуальний клімат зумовив той факт, що американські соціологи більше, ніж психологи, проявили інтерес до досліджень сугестивності. Вони підкреслювали, що соціальна група складається з взаємо-ємств осіб, а різні шаблони взаємодії - не що інше, як колективне пристосування до умов життя. Поведінка натовпу, на-приклад, - це один з багатьох можливих способів зустріти кризу. Понад те вони жваво цікавилися проблемою соціалізації: як людське дитя, народжуючись безпорадним і нерозвиненим, набуває здатності уча-ствовать в організованих групах? Для Чарлза Хортона Кулі і Вільяма Айзека Томаса в ивчення розвитку особистості стає однією з головних підгалузей соціології.

Антропологи постійно займалися вивченням різних культур - особливо обрядів, систем спорідненості і артефактів, виявлених в доін-дустріальних суспільствах. Але не всі антропологи обмежувалися чистим описом - психологічна інтерпретація знахідок завжди займала по-парне місце в цій області. Французький учений Люсьєн Леві - Брюль був серед тих, хто першим спробував пояснити езотеричні звичаї з точки зору загальних психологічних принципів. У 1920 році американ-ський етнограф Едвард Сепір задався питанням, не становить чи культура щось більше, ніж просто шаблонне поведінка в певних групах, а через десять років Маргарет Мід опублікувала своє порівняльне іс-проходження, присвячене розвитку особистості в умовах різних куль-тур. Так була продемонстрована корисність етнографічних даних для аналізу проблем, що представляють більш широкий інтерес.

- 5 -

Зовсім не-давно вивчення культурних змін змусило звернутися до питання про те, як індивід опановує новою культурою, а дослідження різних типів культурної інтеграції призвело до пошуків відповідних Шаб-лонов інтеграції особистості.

Взаємовплив соціальної психології та ан-тропологов призводить до розвитку методів польового дослідження і до бо-леї глибокому розумінню варіабельності людського поводження.

Психіатри зацікавлені, перш за все, в лікуванні людей, кото-рие визнані душев

нохворими. Але терапевтичні заходи можуть бути ефективними лише тоді, ко

ли вони базуються на достовірному знанні. Не отримуючи такого з інших дже

рел, лікарі змушені були поло-житися на свої власні дослідження. Подібно пси

хологам, спочатку вони концентрували увагу на вивченні пацієнта поза його

спілкування з іншими людьми, причому нерідко були впевнені, що всі розлади

породжуються лише органічними причинами - ушкодженням моз

ку,порушенням обміну речовин чи токсинами в крові. Австрійський лікар -

психіатр Зигмунд Фрейд відмовився від колишніх концепцій і зосередив

увагу на вивченні емоційних несвідомих реакцій. Його мето-дика в значній мірі

складається з спроб маніпулювати пережи-ваниями в процесі комунікації. Прав

да, Фрейд намагався звести свою теорію до фізіологічним і хімічним термінам,

але не досяг у цьому успіху. Його послідовники - австрійський лікар-психіатр і

психолог, учень Зігмунда Фрейда, засновник індивідуальної психології Альфред

Адлер; американський психолог, засновник неофрейдизму Харрі Стек Саллі-вен;

німецько-американські психіатри, представники неофрейдизму Еріх Фромм і

Карен Хорні та інші прямо говорять про душевних Вигуби -ствах як про резуль

тат порушень в міжособистісних стосунках. У сущ-ності, це не суперечить Фрей

ду, Фрейд дуже цікавився такими зв'язками, але багатьох своїх проникливих спо

стережень не включив у формальну теорію. Саллівен визначив психіатрію як

вивчення між-особистісних стосунків. Зрозуміло, всі спроби цього роду були

приречені-ни на невдачу, оскільки виходили з помилкової посилки.

Отже, стіни між цими спеціальностями виявилися неміцними: психологи і

психіатри стали цікавитися відносинами об'єкта їх вивчення з іншими людьми,

продовжують вивчати мислення та інші психічні процеси, але розуміють ці яви

ща як форми діяльності, в значній мірі лінгвістичної за своєю природою, а соці

ологи та антропологи почали розуміти важливість особистісних відмінностей,

антропологи також не відмовляються від археологічних досліджень, але все бі

льше ін-Тереси шаблонами поведінки людей, які користувалися даними арте-

фактами Увага сконцентрувалося на взаємодії індивідів. Осозна-ня спільності інтересів отримало надалі інституційне ви-раженіе у формі «міждисциплінарних» досліджень, здійснюваних вченими різних спеціальностей.

Соціальна психологія стала незалежною наукою почасти тому, що фахівці різних галузей знання не в змозі були вирішити не-які свої проблеми. Психологи виявили, що вони не можуть пояснити його-нить деяких спостережуваних фактів сприйняття і мислення; соціологи не мали задовільного пояснення того, яким чином підтримай-вають і змінюються групові структури; антропологи знайшли, що деякі з їх узагальнених описів культури здаються порожніми і безжіз -застосовуватиме, поки не приймаються до уваги особисті переживання учасників; та психіатри були змушені уважно поставитися до теорій челове-чеського поведінки, коли терапевтичні заходи виявилися неадекватними. Подібні труднощі змушують усвідомити те, що повинно було б бути ясно з самого початку, а саме, що люди

- 6 -

завжди живуть в групах і що переважна більшість їхніх вчинків пов'язане з минулим, сьогоденням або майбутнім поведінкою їх товаришів.

Особливу роль у становленні соціальної психології зіграло розвиток двох наук: психології і соціології. Виникнувши на стику цих наук, соці-альна психологія досі зберігає свій особливий статус, який призводить до того, що кожна з "батьківських" дисциплін досить охоче включає її в себе в якості складової частини. Така неоднозначна-ність положення наукової дисципліни має багато різних причин. Головною з них є об'єктивне існування такого класу фактів суспільного життя, які самі по собі можуть бути досліджені лише за допомогою об'єднаних зусиль двох наук: психології і соціології.

До початку XX століття почалося їхнє зустрічний рух один до одного, яке повинно було закінчитися формулюванням проблем, які і повинні були стати предметом нової науки. Воно проявилося в колі про-блем, пов'язаних з вивченням взаємовпливу особистості та суспільства. Ці взаємні устремління реалізувалися і дали життя першим формам соці-ально - психологічного знання.

Німецькі дослідники Г.Гібш і М.Форверг запропонували принцип, за яким можна класифікувати ці перші соціально - психологічний-ські системи. Таким принципом є спосіб аналізу взаємовідношення особи і суспільства. При з'ясуванні цієї проблеми можливі два рішен-ня: визнання примату особистості або примату суспільства. Тоді прикладом першого рішення з'являться психологія мас і теорія інстинктів соціально-го поведінки, а прикладом другого рішення - психологія народів. Обидва цих рішення знайдуть своє продовження в історії соціальної психології в наступні етапи її розвитку.

Психологія народів як одна з перших соціально - психологічних теорій склалася в середині XIX століття в Німеччині. З точки зору виокрем-леного нами критерію психологія народів пропонувала «коллектівістіче-ське» рішення питання про співвідношення особистості і суспільства. У ній допус-калось субстанційної існування «сверхиндивидуальной душі», підпорядкованих-ненной «сверхиндивидуальной цілісності», якою є народ. Тео-ретические джерелами психології народів послужили: філософське вчення Георга Гегеля про «народному дусі» і ідеалістична психологія Йоганна Гербарта.

Безпосередніми творцями психології народів виступили не-німецьких вчені: філософ Моріц Лацарус і мовознавець Хейман Штейнталь. На їхню думку, завдання соціальної психології - «пізнати психологічно сутність духу народу, відкрити закони, по яких протікає духовна діяльність народу».

Надалі ідеї психології народів отримали розвиток у поглядом-дах Вільгельма Вунда. Вперше свої ідеї з цього приводу Вунд сформу-

гулювати в 1863 році. Вунд викладав свої думки про те, що психологія повинна складатися з двох частин: фізіологічної психології та психоло-гии народів. З точки зору Вунда, фізіологічна психологія є експериментальної дисципліною, але експеримент непридатний для дослід-ження вищих психічних процесів - мови і мислення. Тому саме з цього «пункту» і починається психологія народів. У ній повинні застосовуватися інші методи, а саме аналіз продуктів культури: мови, міфів, звичаїв, мистецтва.

У Росії ідеї психології народів розвивалися у вченні відомого лінгвіста О. О. Потебні. незважаючи на відмінності в підходах Лацаруса, Штейнталя, Вунда і Потебні, основна ідея концепції є спільною: психологія стикається з такими феноменами, які кореняться

- 7 -

не в індивідуальній свідомості, а в свідомості народу, і тому повинен бути як мінімум спеціальний розділ цієї науки, який і буде займатися названими проблемами, застосовуючи особливі, відмінні від звичайної психоло-гии, методи. Корисна сама по собі ідея в руках авторів психології на-родів придбала ідеалістичну забарвлення.

Психологія мас являє собою іншу форму перших соціально - психологічних теорій, бо вона дає вирішення питання про взаємовідносини носінні особистості і суспільства з «індивідуалістичних» позицій. Ця теорія народилася у Франції в другій половині XIX століття. Витоки її б-лі закладені в концепції наслідування Габріеля Тарда. З його точки зре-ня, соціальна поведінка не має іншого пояснення, окрім як за допомогою ідеї наслідування.

Ідеї ​​Тарда були засвоєно безпосередніми творцями психології мас. Це були італійський юрист С. Сигеле, який спирався на вивчений на кримінальних справ, де його приваблювала роль афективних моментів і французький соціолог Г. Лебон, що приділяє увагу проблемі протидії поставлення мас і еліт суспільства. Лебон спостерігав поведінка людини в масі в ситуації паніки і зробив висновки, що маса завжди за своєю природою невпорядкованості, хаотична, тому їй потрібен «вождь», роль котрого може виконувати «еліта».

Велике поширення набуває ідея про те, що кінець XIX - початок XX століття - це «ера натовпу», коли людина втрачає свою індивідуальність, підпорядковується імпульсам, примітивним інстинктам, тому легко піддається різним ірраціональним діям.

Теоретичне значення психології мас виявилося двоїстим: з одного боку, тут було поставлено питання про взаємовідносини особистості і суспільства, але, з іншого боку, рішення його було ніяк не обгрунтовано. Тому скільки-небудь серйозного значення для подальших доль соці-альної психології психологія мас не мала.

Третьою концепцією, яка стоїть у ряді перших самостійних

соціально-психологічних побудов, є теорія інстинктів

соціальної поведінки англійського психолога Вільяма Мак-Дугалл.

Основна теза теорії Мак-Дугалл полягає в тому, що причиною соціальної поведінки визнаються вроджені інстинкти. Ця ідея є реалізація більш загального принципу, а саме прагнення до мети, яке властиво і тваринам і людині. Мак-Дугалл називав створену їм психологію «цільової», або «горміческой». Горме і виступає як движе-щая сила інтуїтивного характеру, пояснює соціальну поведінку. У термінології Мак-Дугалл, горме «реалізується в якості інстинктів».

Репертуар інстинктів у кожної людини виникає в результаті оп-ределенного психофізичного нахилу - наявності спадково закріплених каналів для розрядки нервової енергії. Інстинкти включа-ють афективну, центральну і афферентную частини. Таким чином, все, що відбувається в області свідомості, знаходиться в прямій залежності від несвідомого початку. Внутрішнім виразом інстинктів є головним чином емоції. Зв'язок між інстинктами та емоціями носить систематичний і певний характер.

Незважаючи на величезну популярність ідей Мак-Дугалл, їх роль в іс-торії науки виявилася негативною. Тому, як і в загальній психології, подолання ідей теорії інстинктів послужило надалі

- 8 -

важливою віхою становлення наукової соціальної психології.

Після того як були збудовані перші концепції соціальної пси-хологіі, виявилося позитивне значення в тому, що були виділені і чітко поставлені справді важливі питання, що підлягають разреше-нію. Цікаво також і те, що під перших соціально-психологічних дослідах з самого початку намагалися знайти підходи до вирішення поставлений-них проблем як би з двох сторін: з боку психології і з боку соціології.

Але перші соціально-психологічні концепції виявилися слабкими тому, що вони не спиралися ні на яку дослідницьку практику, вони взагалі не базувалися на дослідженнях, але в дусі старих філо-софскіх побудов були «міркуваннями» з приводу соціально-психологічних проблем, але не дослідженням їх . Однак важливу справу було зроблено, і соціальна психологія була «заявлена» як самостійно-тельно дисципліна, що має право на існування. Тепер вона нужда-лась у підведенні під неї експериментальної бази, оскільки психологія нагромадила до цього часу достатній досвід у використанні експери-ментального методу.

Той факт, що соціальна психологія має настільки різноманітні ис-точніка, означає, що вона, ймовірно, буде якийсь час страждати від про-протиріч. Беручи до уваги серйозність кризи, напрошується під-прос: «Чому ж учені не можуть забути своїх розбіжностей і не обсягів по-дінятся в узгодженому зусиллі?» Однак вони відкрили для науки нову область досліджень.

Наступний етап становлення дисципліни міг стати тільки експери-ментальним етапом у її розвитку.