3.Місце історичних і культурних надбань античного світу для формування європейської культури, літератури, мистецтва.

Стародавні культури Греції та Риму — прямі предки єв­ропейської культури. Досить згадати, що наші уявлення про людину і Всесвіт, літературу і су­спільство, про поділ літератури на епос, ліри­ку і драму, про стиль з його метафорами і метоніміями, про вірш з його ямбами і хореями, навіть про мову з її відмінками та дієвідміна­ми — усе це, зрештою, бере початок з тих уявлень, які склалися ще у Стародавній Гре­ції. Від неї вони перейшли до Стародавнього Риму, а він, у свою чергу, передав їх згодом Європі та й усій світовій культурі. Такі слова, як поезія, музика, епос, лірика, театр, сцена, комедія, трагедія, драма, філософія, космос та багато інших,— грецького походження.

Культуру стародавніх греків, яка є складо­вою античної культури, високо цінували про­гресивні діячі всіх наступних епох. Особливо це стосується гуманістів доби Відродження, які

вважали себе спадкоємцями ідеалів античного світу і мрія­ли відродити античну культуру. У XVII—XVIII ст. дав­ньогрецька культура і література стає еталоном прекрасного (класично­го). Література класицизму орієнтована на наслідування літератури Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, на ідеальне.

Античною культурою захоплювалися філо­софи і художники доби Просвітництва.

Стародавні греки та римляни змусили вче­них і митців новітнього часу уважніше стави­тися до своєї історії, літератури, рідної мови.

Велику роль античності в історії європей­ської культури яскраво показав Й. В. Гете в другій частині «Фауста» (1831). Вічний шу­кач істини Фауст занурюється в глибини ан­тичних часів. Він викликає із небуття прекрас­ну Єлену і бере з нею шлюб. Цей шлюб символізує органічне, внутрішнє єднання ду­ховних пошуків людини Середньовіччя з ан­тичною земною красою. Однак нова Європа, де перемагають ідеа­ли буржуазії, безжа­лісна до тіней мину­лого. Шлюб Фауста і Єлени трагічно роз­падається: гине дитя Єлени і Фауста, зни­кає й сама Єлена.

Іван Франко пи­сав: «З безмірно ба­гатої греко-римської літератури лишилися лише нужденні відломки та шматочки», але вони мали силу «обновити європейську людність... Вони й досі не перестали запліднювати нашого духу й тво­рять непохитну основу нашої цивілізації».

Завдяки античній культурі і літературі в XIV ст. почалася нова культурна епоха в Західній Європі — доба Відродження. Це було відродження інтересу до античності і первісного християнства. Виходячи з античного захоплення людиною, її красою, її здібностями, з християнського людинолюбства і віри в здатність до безмежного духовного збагачення і вдосконалення, гуманісти доби Відродження створили новий світогляд, який прославляє й утверджує людину як найдосконаліший витвір Господа і природи, утверджує право людини на земне щастя і радощі, право досліджувати світ, розкривати його таємниці, право на вільну думку і пошук.

Під впливом античної літератури в Європі виникають нові національні літератури, що користуються уже не тільки латинською, а й живими національними мовами. Ці літератури запозичують з античної літератури та історії сюжети для своїх творів, поетичні образи, багатство поетичних фігур і тропів. Наприклад, Вільям Шекспір написав на сюжети античної історії, міфології та літератури поеми "Лукреція" і "Венера і Адоніс", драми "Антоній і Клеопатра", "Коріолан", "Перікл, цар Тірський", "Тімон Афінський", "Тіт Андронік", "Троїл і Крессіда", "Юлій Цезар". В інших творах Шекспіра часто зустрічаємо античні імена персонажів, образи з міфології та історії.

Архітектура стародавніх греків і римлян допомогла Європі побудувати гармонійні й дуже красиві храми і світські палаци, що підкреслюють ідею краси життя. Під впливом античності європейська скульптура й живопис створили справжні шедеври, що славлять життя, людину, їх красу. Скульптури Флори Леонардо да Вінчі, Персея Бенвенуто Челліні, рельєфи Антоніо Ломбарде "Народження Афіни", "Суперечка Афіни з Посейдоном", картини Джотто, Брунеллескі, Сандро Боттічеллі, Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело Буонаротті, Тіціана, Тінторетто, Паоло Веронезе — це далеко не повний перелік імен митців тільки італійського Відродження, яких надихала на творчість прекрасна античність — язичницька і християнська.

Антична література покликала до життя такі художні напрями, як класицизм у XVII ст. та просвітницький класицизм у XVIII ст., для представників яких антична література була взірцевою класикою, еталоном прекрасного. Французькі драматурги Корнель, Расін, Мольєр переробляли твори Евріпіда і Плавта, використовували міфологічні сюжети, античні образи тощо. Класицисти XVII ст. утверджували з допомогою античності величні ідеї служіння батьківщині, самопожертви в ім'я блага держави, обов'язку перед нею та монархом, сприяючи утвердженню централізованої міцної держави. Просвітницький класицизм XVIII ст. використовував античні образи, мотиви і сюжети для пропаганди ідей боротьби з тиранією і тиранами, для ілюстрації своїх просвітницьких теорій. Таким був Вольтер у своїх драмах "Брут" і "Едіп", такими були поет Андре Шеньє і драматург Вітторіо Альф'єрі.

Обидва різновиди класицизму шукали і знаходили в античності норми і правила, що регламентують художню творчість і допомагають поетові наблизитись до вічного й абсолютного ідеалу прекрасного. Вони розробили нормативну класицистичну поетику з її строгими правилами, своєрідним кодексом законів. Орієнтуючись на поетику Арістотеля і Горація, Нікола Буало виклав основні естетичні принципи і закони класицизму у віршованому трактаті "Мистецтво поетичне", який мав велике значення для розвитку європейських літератур XVII—XVIII ст.

У лоні просвітницького класицизму розвинувся так званий веймарський класицизм другої половини XVIII ст., найяскравішими представниками якого були Й. В. Гете і Ф. Шіллер, а теоретиком — Й. Вінкельман (естетичний трактат "Історія стародавнього мистецтва"). Ваймарські класицисти розглядали античність як царство ідеальної краси і гармонії, як прекрасне людство, що уособлює "чисту людяність", мріяли про гармонійну єдність особи і суспільства, вірили у виховну силу мистецтва, здатного сформувати гармонійно розвинену особистість, яка прагнутиме серед іншого і до ідеалу свободи. Ідеї ваймарського класицизму благотворно вплинули на розвиток європейської літератури у XVIII і XIX ст.

У XVII—XVIII ст. античні теми, сюжети, образи заполонили європейське образотворче мистецтво та музику. Особливо популярними сюжети з античної міфології були в живописі: (П.-П. Рубенс; Шарль Лебрен, Ван-Дейк, Рембрандт, Рафаель та ін ). Надзвичайно популярними стають античні міфологічні та історичні сюжети в оперному мистецтві. (Ж. Б. Люллі , А. Скарлатті, К. В. Глюка, А. Моцарт, ін.)

Античність, її невичерпні скарби залишаються невмирущими і продовжують творчо використовуватися для філософського осмислення реальності нових часів і в XIX та XX ст. ( Ректор Луї Берліоз, Людвіг ван Бетховен, Ференц Ліст, ін.).

Хоч живопис XIX і XX ст. звертається в основному до своєї сучасності і характеризується найрізноманітнішими творчими пошуками, античність продовжує залишатися для нього джерелом творчого натхнення художників. (Дж. Тернер, А. Фойербах, Вільям Блей, Пікассо, Марк Шагал). Намагаючись проникнути в таємничій сенс міфів, зверталися до античної міфології художники-кубофутуристи.

Навіть романтики, що виступали проти надмірного захоплення античністю і за звернення до національного фольклору, не змогли обійтися без неї. (Байрон, Гельдерлін, Людвіг Тік, Джон Кітс).

Серед найвидатніших творів XX ст. слід назвати трагедію Е. Верхарна "Єлена Спартанська", драми Б. Шоу "Шгмаліон" та "Цезар і Клеопатра", "Аріадну" і "Федру" М. Цвєтаевої, роман "Улісс" Дж. Джойса, "Кентавра" Дж. Апдайка, "Пана" Кнута Гамсуна, тетралогію "Атріди" Г. Гауптмана, "Антігону" Б. Брехта, "Міф про Сізіфа" А. Камо, "Антігону", "Медею" і "Еврідіку" Жана Ануя, "Амфітріона Тридцять восьмого" і "Троянської війни не буде" Ж. Жіроду, "Мемуари Зевса" М. Дрюона, та багато інших.

Античність була однією із суттєвих передумов виникнення й розвитку української культури і літератури. Вона сприяла активному розвиткові художнього світосприймання українських письменників і діячів культури, виводила українську культуру на європейські простори, включала її в систему культури світової.