2. Періодизація античної літератури

Греція пройшла довгий іс­торичний шлях, на якому відбувалися відчутні зміни в суспільно-політично­му та економічному житті країни. Докорінно змінювалися умови існування грецьких племен, зростала й ускладнювалася свідомість людей, їхнє сприй­няття навколишнього світу. Всі ці зміни позначилися на процесі творення літератури й мистецтва, що жваво відгукувалися на запити часу.

Взаємний зв'язок між літературою і потребами суспільства був в ан­тичному світі завжди надзвичайно тісний. Отже, для того щоб зрозуміти причини появи тих чи інших літературних жанрів у різні періоди розвитку грецького суспільства, слід визначити найголовніші етапи становлення літератури.

Кожна зі створених досі періодизацій давньогрецької літератури має, безперечно, умовний характер. Важко розкласти по поличках літературні напрями, види, жанри, розміри, що розвиваються протягом тривалого часу, поступово набувають певної форми, ускладнюються, змінюються і ніяк не хочуть вміщуватися у прокрустове ложе історичних періодів. Найчастіше вирізняють чотири епохи, окремі автори дві останні поєд­нують в одну — елліністично-римську. Отже, маємо чотири головні епохи розвитку давньогрецької літератури:

I. Література архаїчної Греції (до VII ст. до н. е.):

1) долітературний період (до середини IX cт. до н. е.);

2) гомерівський період (до VII cт. до н. е.).

II. Класична література Греції:

1) післягомерівський період (VII— VI cт. до н. е.);

2) аттичний період (V—1V cт. до н. е.).

III. Література доби еллінізму (кінець IV—II cт. до н. е.).

IV. Література епохи римського панування (середина II cт. до н. е. — IV ст. н. е.).

Головні етапи розвитку давньогрецької лі­тератури відповідають основним періодам роз­витку давньогрецького суспільства.

Перший період — архаїчний. У цей період відбувається поступовий перехід від первісно­общинного ладу до рабовласницького. У VIII ст. до н. е. найвищого розквіту досягає епічна пое­зія, чудовими зразками якої е поеми Гомера «Іліада» та «Одіссея», а також дидактичний епос Гесіода («Теогонія», «Роботи і дні»).

Другий період роз­витку давньогрецької літератури дістав на­зву класичного (при­близно VIII—IV ст. до н. е.). Це період становлення, розквіту і занепаду грецьких полісів. За часів афінського політичного діяча і поета Солона (приблизно 640— 560 рр. до н. е.) в дав­ньогрецькій літера­турі панує лірика.

Відомі поети того часу — Анакреонт, Піндар.

У V—IV ст. до н. е. (час розквіту полісів) розвивається драма і виникають перші прозо­ві жанри: історіографія, ораторське мистецт­во, філософські роздуми, бесіди. Вершина літе­ратури класичного періоду — твори афінських поетів-трагіків: Есхіла, Софокла, Еврипіда, а також «батька комедії» Арістофана. Най­визначнішими представниками давньогрецької класичної прози вважаються історики Геродот і Фукідід, оратор Демосфен, філософи Платон та Арістотель.

Третій період — елліністичний. Він почи­нається з воєн Александра Македонського (кі­нець IV ст. до н. е.) і триває по 30 р. до н. е. Це період виникнення централізованих еллі­ністичних держав і військової монархії, що поглинає стару Елладу. За нових умов вплив письменників на політичне життя країни значно слаб­шає. Провідними літературними жа­нрами цього періо­ду стають побуто­ва комедія (п'єси Менандра) та ін­тимна лірика (іди­лії Феокріта).

Четвертий пері­од розвитку дав­ньогрецької літе­ратури називають римським: Греція підпадає під владу Риму і протягом шести віків залишається однією з провінцій Римської імперії. Найпоширеніши­ми жанрами літератури стають сатири (Лукіан) та історіографії (Плутарх). Саме в цей період зароджується новий прозовий жанр, який пізніше дістав назву роману.