Лекція 1.

Вступ. Давньогрецька література

Архаїчний період розвитку культури античного світу. Періодизація грецької та римської літератур. Історичне значення античної літератури. Творчість Езопа

1.Поняття про античний світ.

Мистецтво Еллади всесвітньо відомий художник М. Реріх назвав «стародавнім, ди­вовижним камінням», що прикрашає величний храм світової культури. Античне мистецтво, за словами російського критика В. Бєлінсько­го, облагородило, просвітило людину, одухо­творило її природні схильності.

Тисяча триста років: приблизно VIII ст. до н. е. — V ст. н. е. — такі хронологічні межі античності. Античний — слово латинське, у пе­рекладі означає «давній». Однак поняття «ан­тичний» прийнято вживати лише тоді, коли йдеться про історію, культуру і літературу Ста­родавньої Греції та Стародавнього Риму, і не вживати стосовно не менш, а іноді й більш стародавніх культур і літератур, наприклад, Єгипту, Індії чи Китаю. Це пояснюється особливою роллю Стародавньої Греції і Стародавнього Риму в історії європейської культури. Поняття «античний світ» об'єднує історію та культуру двох різних народів і двох різних мов.

Перші літературні пам'ятки давньогрецькою мовою датуються VIII ст. до н. е. Література, скульптура й архітектура Стародавньої Греції (Еллади) втілювали ідеал незламної, величної, прекрасної людини. Стародавня Греція — це кипіння розуму, пошук міри, сенсу та гармо­нії буття, перша спроба «олюднення люди­ни», погляд на неї, як на «міру всіх речей». Сучасні дослідники культури Еллади поміти­ли характерну рису, притаманну мистецтву стародавніх греків взагалі: у статуях богів ро­боти давньогрецького скульптора Фідія людяність піднесено на вищий щабель досконалості.

Сонцесяйна посмішка Еллади, яка відображає гармонію співдружності філософії та ми­стецтва, навіки закарбувалась у пам'яті наступних поколінь шедеврами людського духу, що їх створили великі греки — Гомер, Есхіл, Перікл, Еврипід, Арістотель, Платон та ін.

Якщо Елладу можна уявити дівчиною, молодою і прекрасною, осяяною першим сонячним промінням, оспіваною великим Гомером, то Стародавній Рим — це грубий легіонер, жор­стокий і владний, стомлений «мовчазною сла­вою». Суворий, похмурий, підступний Рим, що майже тисячу років тримався на мотиках рабів і мечах легіонерів, проголошуючи осан­ну героїчному минулому і помпезно-розкіш­ному сьогоденню, не зміг явити світу таку «мить гармонії», яку ми бачимо у Стародав­ній Греції. І все ж таки Рим — не бездухов­не поле в історії культури людства. Він породив мужів великих, ораторів неперевершених. Кращі з них успадкували від греків найвеличнішу з чеснот — людяність. Поети Вергілій, Горацій, Овідій — гордість римської літератури — стали символами її «золотого віку».

У III ст. до н. е. з'являються перші літературні пам'ятки, написані латиною — мовою Стародавнього Риму. Від цього часу латинська література розвивається у тісному контакті і під сильним впливом давньогрецької. Всепроникний грецький елемент яскраво відчувається не тільки в літературі, а й у всій культурі Старо­давнього Риму, аж до поділу Римської імперії на Західну й Східну (395 р.) і падіння Риму (476 p.). Після цього грецька література про­довжує існувати в межах візантійської культу­ри, а латинська — в нових умовах європейсько­го Середньовіччя. Завдяки тісним контактам між Стародавнім Римом і Стародавньою Гре­цією людство з часом спромоглося відродити античність, безжально перемелену в жорнах нескінченних війн та спалену в полум'ї фана­тичних релігійних пожеж.

Антична література зображувала в основ­ному зовнішній — матеріальний і тілесний світ. Античний митець завжди немовби створював художній образ самого себе. Пластика його наївна, але ясність і сувора гармонія образів надзвичайні. У цьому, власне, і полягає особ­ливість античної літератури, її відмінність як від середньовічної, в основі якої лежить духов­не, містичне сприйняття світу, так і від літе­ратури XVIII—XIX ст., що зосереджує увагу на внутрішніх, психічних переживаннях лю­дини.

Античність займає особливе місце як у світовій літературі минулих віків, так і в літературі сучасності. Історично склалося так, що античність стала фундаментальною основою, першим досвідом, початком європейської цивілізації.

Антична спадщина надзвичайно багата: це і класична форма рабовласництва, і перші спроби демократії, початок науки, філософії, теорії права, держави, писемності, освіти. Саме звідти виходять поняття гуманізму, свободи особистості, єдності фізичного та духовного начал, гармонії світу, а також естетична привабливість мистецтва. Античність – це час і місце народження міфології: своєрідний енциклопедичний словник дій, персонажів, проблем, сюжетів, понять і до сьогодні є джерелом творчості митців світу. І вам, безперечно, відомі імена Зевса чи Афродіти, Марса чи Геракла, назви сатира чи кентавра, прихований смисл фраз: “золоте руно”, “авгієві стайні”, “олімпійський спокій” чи “сізіфова праця”.

Зацікавленість античністю в людини ніколи не пропадала, бо “дитинство людства” завжди притягувало і притягує її. Крім того, людину, якій не відомі “ази” досягнень минулого освіченою не назвеш.

Основне вогнище розвитку античного суспільства – Балканський та Аппенінський півострови, Егейський архіпелаг, західне узбережжя Малої Азії. У Греції антична культура складалася і розповсюджувалася Середземномор’ям трьома шляхами:

1-й – епоха колонізації греками інших земель (VІ – VІІІ ст. до н.е.;

2-й – шляхи, якими йшли македонські завойовники до Персії на Схід до Індії і Середньої Азії:

3-й – епоха римських завоювань і, отже, розповсюдження культури на захід до берегів Атлантичного океану і на північ до Рейну.

Однак колискою античної культури була Греція. З питань античної культури, і літератури зокрема, Здійснено багато досліджень, написані томи наукових праць, монографій, підручників тощо.