2.2.2.Схожість, відмінність і зв'язок інвестиційних та позичкових операцій

У світовій практиці позичкові і інвестиційні операції комерційних банків є найбільш важливими, бо вони являють собою банківську діяльність з допомогою якої кредитні установи запускають в оборот свої ресурси з метою отримання прибутку.

Іншою важливою особливістю, що об'єднує ці операції, можна назвати їхню прибутковість. Інвестиційні і позичкові операції є найбільш прибутковими в банківській діяльності, а отже, вони займають найбільш питому вагу в складі активів комерційного банку, крім того, з іншого боку, інвестиційні і позичкові операції мають істотні відмінності.

Позичка являє собою вкладення засобів на відносно короткий період часу з умовою повернення її або її еквіваленту в сумі, що перевищує надану, на позичковий відсоток. Інвестування же - це використання грошей з метою забезпечення тривалого проміжку часу, причому, до того, як вкладені засоби будуть повернуті в банк.

Клієнт звертається в банк за позичкою при винекненіні потреби у нього в грошах, яку він не може покрити власними коштами. Таким чином, ініціатором кредитної угоди звичайно виступає позичальник, тоді як при інвестуванні банк сам приймає рішення про вкладення коштів в цінні папери з метою отримання прибутку. Як правило, при кредитуванні, банк є головним і єдиним або одним з небагатьох кредиторів, в той час як інвестування припускає безліч кредиторів. З цього можна вивести ще одну відмінність між позичковими і інвестиційними процесами, надання позичок обумовлює особисті стосунки між боржником і кредитором, тоді як інвестування - це відокремлена, знеособлена діяльність.

Між позичковими і інвестиційними операціями комерціййих банків існує тісний B3acM03B^30K. Оскільки ці операції є найбільш прибутковими, то, як правило, вони представляють для банку істотний ризик. Тому банки зобов'язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і в залежності від економічної ситуації змінювати її або на користь позичок, або на користь інвестицій.

2.2.3.Ризик інвестиційних операцій

Оцінка ризику і прибутку - це та основа, за допомогою якої приймаються раціональні і обгрунтовані рішення про вкладення коштів.

Ризик притаманний банківським інвестиціям можна поділити на три види: кредитний, ринковий і процентний.

Кредитний ризик характерний для цінних паперів, по яких можливе погіршення економічного становища емітентів цих паперів до такого ступеня, що вони будуть не в стані відповідати по своїх фінансових зобов'язаннях.

Ринковий ризик виникає при непердбачених і серйозних порушеннях на ринку цінних паперів і в економіці вцілому. У зв'язку з цим ринкова ціна деяких цінних паперів може значно знизитися, аж до рівня їхньої номінальної ціни, а інколи і нижче її.

Процентний ризик залежить від коливань ринкових ставок боргових зобов'язань по яких встановлений відсоток в договірному порядку з моменту їх випуску. Чим віддаленіший термін погашення такого боргового зобов'язання, тим вищий процентний ризик.

Здійснюючи інвестиційні операції, банки стежать за рівнем їхньої прибутковості. Віддача від вкладених коштів - повинна пропорційно відповідати ризикованості вкладень.

Ціни облігацій і прибутки по них взаємопов'язані. При низьких цінах прибутки від облігацій високі, і навпаки. Банк, що купує облігації по низьких процентних ставках, ризикує можливим зменшенням вартості інвестиційного портфеля у випадку підвищення ставок.

При зниженні процентних ставок ринкова вартість збільшується. Основним засобом зменшення ризику втрат є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між безліччю цінних паперів різної якості і різноманітних термінів погашення.

Слід відзначити, що з допомогою диверсифікації не можна повністю уникнути ризику, але можна його зменшити. При диверсифікації рекомендується обмежувати вкладення коштів в певний вид цінних паперів в розмірі 10% загальної вартості портфеля. По мірі розширення вмісту портфеля ця межа може знижуватися до 5% і менше.

Для комерційного банку найбільш важливими є питання якості і термінів погашення цінних паперів.

По відношенні до якості цінних паперів основна мета диверсифікації полягає в мінімізації ризику невиконання боржником зобов'язань. Це особливо важливо тоді, коли кошти вкладені в цінні папери низької якості.

Основна мета при диверсифікації по відношенні до термінів погашення полягає в утриманні ризику інвестиційного портфеля, зв'язаного з коливаннями процентних ставок, в межах, що відповідають прогнозованим прибутковості і ліквідності.

Як було розглянуто вище, цінні папери можуть не мати жодного кредитного ризику, але мають великий процентний ризик через коливання їхньої ринкової вартості в результаті змін процентних ставок. Таким чином, при їхньому продажі можуть бути або певний зиск, або збиток. По закінченні термінів облігації кошти можна реінвестувати в нові цінні папери.

Інвестиційна діяльність припускає певну структуру термінів погашення ціннних паперів. Найбільш розповсюджена так звана східчаста структура термінів погашення цінних паперів. При цьому засоби вкладаються таким чином, щоб в майбутньому кожний рік наставав термін погашення певної частини вартості цінних паперів. Кошти, що вивільняються реінвестуються в покупку нових цінних паперів з максимальним терміном. Це дозволяє забезпечити простоту контролю і регулювання і, стабільність прибутку. Однак диверсифікація не означає придбання будь-яких цінних паперів різноманітних видів, а припускає кваліфікований підхід і точні розрахунки. Диверсифікацію не можна розцінювати тільки як рутинний розподіл цінних паперів по їхніх термінах і якості. Занадто велика диверсифікація може негативно вплинути на ефективність інвестиційного портфеля.