Контрольні питання

1. Сутність, визначення та призначення управлінського обліку.

2. Об’єкти управлінського обліку та їх визначення.

3. Основні відмінності між фінансовим та управлінським обліком.

4. Вичерпані та невичерпані витрати: визначення, приклади та застосування в обліку.

5. Витрати на продукцію та витрати періоду: визначення, приклади та застосування в обліку.

6. Прямі та непрямі витрати: визначення, приклади та застосування в обліку.

7. Постійні та змінні витрати: визначення, приклади та застосування в управлінському обліку.

8. Релевантні та нерелевантні витрати: сутність, приклади та застосування в управлінському обліку.

9. Маржинальні та середні витрати: дати визначення й навести приклади.

10. Загальні та диференційні витрати (доходи): дати визначення й навести приклади застосування в управлінському обліку.

11. Контрольовані та неконтрольовані витрати: сутність, приклади та застосування в управлінському обліку.

12. Система обліку та калькулювання повних витрат: сутність і призначення.

13. Сутність та організація калькулювання собівартості за замовленнями.

14. Сутність та організація калькулювання собівартості за процесами.

15. Сутність та переваги калькулювання собівартості на основі виробничої діяльності.

16. Система обліку й калькулювання за змінними витратами: сутність і призначення.

17. У чому полягає основна мета аналізу «витрати, обсяг діяльності, прибуток»?

18. Точка беззбитковості, її сутність і методика розрахунку.

19. Аналіз інших показників взаємозв’язку витрат, обсягу діяльності та прибутку.

20. Вплив систем калькулювання за повними та змінними витратами на розмір прибутку звітного періоду підприємства.

21. Поняття центрів відповідальності та обліку за центрами відповідальності.

22. Види центрів відповідальності та їх визначення. Наведіть приклади.

23. Сутність бюджетування та бюджетів за центрами відповідальності. Бюджетний контроль.

24. Система обліку стандартних витрат: сутність і значення для управління центрами відповідальності.

25. Методика визначення відхилень від стандартних витрат використання матеріалів і витрат на оплату праці (за факторами).

26. Сутність системи управління за відхиленнями.

27. Звіти структурних підрозділів підприємства про результати діяльності за звітний період.

28. Оцінка діяльності центрів відповідальності та їх менеджерів (назвати основні показники оцінювання).

29. Необхідність і сутність трансфертних цін у процесі організації обліку та контролю за центрами відповідальності.

30. Методика аналізу релевантної інформації для прийняття рішень «виробляти чи купувати?»

31. Методика аналізу релевантної інформації для прийняття рішення щодо оптимального використання обмежених ресурсів.

32. Методика аналізу інформації для прийняття рішення за спеціальним замовленням.

33. Методика аналізу інформації для прийняття управлінських рішень за ціноутворенням.

Лекція 14. Системи обліку|урахування| виробничих витрат|затрат| і калькуляції собівартості.

1. Класифікація витрат|затрат|. Методи і функції витрат|затрат|. Методи обліку|урахування| витрат|затрат|.

2. Системи обліку|урахування| витрат|затрат| і калькуляції собівартості продукції.

3. Аналіз "витрати|затрати| - об'єм|обсяг| - прибуток".

Лекції - 2 години.

Практичні -2 години

Самостійна робота - 2 години

Література: О. Николаєва стор. 31-37, 52-64, 75-90, 165-175.

Для ухвалення управлінських рішень необхідна інформація про витрати згрупована по різних ознаках. Так, для виводів про зміну споживання ресурсів залежно від обсягу виробництва витрати повинні групуватися на змінні і постійні. Для визначення впливу виробництва на споживання ресурсів витрати підрозділяють на прямі і непрямі. А для ухвалення рішення про припинення виробництва потрібно оцінити витрати і результати кожної стадії виробництва, оцінити готову продукцію і НЗП, для чого необхідна інформація про витрати на продукцію і по періоду. У західній практиці важливу роль грає угрупування витрат залежно від зміни продукції, що випускається, тобто від рівня діяльності (калькуляція АВС). Витрати на виробництво якого-небудь продукту залежать від цін на споживані ресурси, але більшою мірою від кількості ресурсів, що визначається технологією. Цей технологічний аспект формування витрат обов'язково принанимается до уваги при плануванні і обліку виробничих витрат. При цьому розглядують всі витрати, які несе підприємство від зміни споживаних ресурсів: матеріальні, трудові і грошові витрати. Кількість багатьох видів ресурсів (сировини, енергії, палива, праці) змінюються легко і достатньо швидко. Інші ресурси вимагають більшого часу для освоєння (виробничі потужності, майдан, кількість машин і устаткування можуть бути замінені протягом значного періоду часу). Тому при організації управлінського обліку для розробки тактичних і стратегічних рішень поважно виділяти коротко і довгострокові періоди.

Короткостроковий період – це період часу дуже короткий, щоб підприємство змогло змінити свої виробничі потужності, але достатньо тривалий для зміни ступеню інтенсивності використання наявних потужностей.

Довгостроковий період – це період часу вистачає тривалий, щоб змінити кількість всіх споживаних ресурсів, включаючи і виробничі потужності.

Аналіз витрат протягом короткострокового|короткотермінового| періоду показує, що фірма|фірма-виготовлювач| може змінити|зраджувати| обсяг виробництва шляхом з'єднання|сполуки| кількості ресурсів, що змінюється, але|та| з|із| фіксованими потужностями.

Таким чином, технологічний аспект дозволяє зробити вивід|виведення|, що в короткостроковий|короткотерміновий| період деякі види ресурсів залишаються незмінними як при збільшенні, так і при зменшенні обсягу виробництва, а кількість інших ресурсів в цей час міняється. Вказане спостереження стало основою концепції Дірект Костінг (це концепція часткового погашення витрат|затрат|). Звідси витікає, що різні види витрат в даних умовах можуть бути віднесені або до постійних або до змінних.

Постійними називаються такі витрати, величина яких не міняється залежно від зміни обсягу виробництва. Вони пов'язані з самим існуванням компанії і мають бути сплачені навіть якщо компанія нічого не проводить (мертва точка):

• Рентні платежі;

• Страхові внески;

• З/п вищого управлінського персоналу і майбутніх фахівців|спеціалістів| фірми|фірма-виготовлювача|;

• Амортизаційні відрахування по будівлях, спорудах|спорудженнях| і устаткуванні|обладнанні|;

• Ліцензійний збір|збирання|;

• Виплати відсотків|процентів| за кредит.

Змінні витрати - це ті витрати, величина яких міняється залежно від зміни обсягу виробництва. Це витрати на:

• Сировина;

• Енергію;

• Транспортні послуги;

• Велика частка|частина| витрат|затрат| на трудові ресурси.

Проте|однак|, міняючись залежно від обсягу виробництва приріст (вклад|внесок| на покриття) змінних витрат на одиницю об'єму|обсягу| не є|з'являється| постійним.

На початку збільшення процесу виробництва витрачання наростатимуть меншими темпами, а потім все більш наростаючими темпами. Граничними витратами називаються додаткові витрати|затрати|, пов'язані з виробництвом кожної наступної|такої| одиниці продукції. При нульовому обсязі виробництва спільна|загальна| сума витрат дорівнює сумі постійних витрат|затрат|. При виробництві кожної додаткової одиниці продукції. Спільна|загальна| сума витрат (постійні + змінні) змінюється на ту ж величину, що і сума змінних витрат.

Сукупні змінні витрати|затрати| мають лінійну залежність від обсягу виробництва: аналіз змінних витрат|затрат| на одиницю продукції є|з'являється| постійним величиною. Сукупні постійні витрати залишаються незмінними для різних масштабів виробництва. А постійні витрати|затрати| на одиницю продукції зменшуються із|із| збільшенням обсягу виробництва.

Тим часом на практиці не всі витрати|затрати| безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, а тому для визначення її собівартості слід розрізняти витрати|затрати| на продукцію і витрати|затрати| по періоду.

Витрати на продукцію – це витрати пов'язані з її виробництвом. Витрати на продукцію збираються поступово шляхом приєднання всіх ресурсів, спожитих для виробництва даного продукту. На промисловому підприємстві витрати на продукт називають виробничими витратами, серед яких розрізняють основні (всі прямі) і накладні (допоміжні матеріали, непряма з/п). Витрати на продукт вважаються за визнані в той період, коли отриманий дохід від її продажу. Продукція проведена, але не продана у витрати на продукцію не признається.

Витрати по періоду – це такі витрати, які не включаються в собівартість продукції, оскільки не потрапляють на рахунки обліку процесів, а розглядуються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. На промислових підприємствах до цих витрат відносяться витрати на здійснення всіх інших, окрім виробничих, функцій вартісного ланцюжка. На практиці їх часто називають невиробничими.

Вказані витрати відносять на фінансовий результат за рахунок операційних витрат, тобто йде поступове поглинання витрат. Ділення витрат на змінні і постійні обумовлено існуванням двох концептуальних підходів калькуляції:

• Концепція повного|цілковитого| поглинання витрат|затрат| (при ній калькулюються повні|цілковиті| витрати|затрати|);

• Концепція часткового поглинання витрат|затрат| (на її основі здійснюється калькуляція змінних витрат|затрат| (маржинальное| калькуляція), в Європі два різновиди: французька і німецька).

Метод прямих витрат – Дірект Кост.

При калькуляції повних|цілковитих| витрат|затрат| в собівартість включаються всі витрати виробництва (змінні і постійні). Таким чином, всі витрати виробництва розподіляються на продукцію. Вартість запасів нереалізованих товарів оцінюється|оцінює| також за сукупними витратами.

Непродуктивні витрати не відносяться на собівартість готової продукції, а списуються на рахунок прибули і збитків. При калькуляції змінних витрат|затрат| в собівартість продукції включаються тільки|лише| змінні виробничі витрати|затрати|.

Постійні витрати|затрати| розглядуються|розглядають| як витрати|затрати| періоду і відносяться на рахунок прибули і збитків. Таким чином, принциповою відзнакою|відмінністю| системи калькуляції змінних витрат|затрат| від системи калькуляції повних|цілковитих| витрат|затрат| є|з'являється| підхід до постійних виробничих накладних витрат.

При калькуляції за повними|цілковитими| витратами вони включаються в собівартість продукції, тобто це витрати|затрати| на продукт, а при калькуляції по змінних витратах вважаються|лічать| витрати|затрати| періоду.

Постійні витрати – частка|частина| йде в с/с НЗП, якщо калькуляція за повними|цілковитими| витратами (суцільна лінія), а частка|частина| – в с/с реалізованої продукції, якщо калькуляція по змінних витратах (пунктирна лінія).

Метод повного|цілковитого| поглинання витрат|затрат| обов'язковий для зовнішньої звітності. Для внутрішньої звітності адаптація повинна вирішити, який з|із| двох методів забезпечує можливість|спроможність| отримати|одержувати| ціннішу|коштовну| інформацію. Вибір на користь методу змінних витрат|затрат| слідує|прямує| перш за все|передусім| із-за його властивості визначати маржинальный| дохід|доход|. Цей показник дуже важливий|поважний| для аналізу прибули і ухвалення|приймання| управлінських рішень.

Маржінальний дохід – це різниця між доходом від реалізації продукції і змінними витратами.

Маржінальний дохід|доход| відображає|відбиває| вклад|внесок| сегменту (їм може бути продукт, підрозділ або ін.) в покриття постійних витрат|затрат| і формування прибули.

Наприклад, компанія проводить один вид продукції протягом 6 місяців. Ціна реалізації одиниці продукції 10, змінні витрати на одиницю 6, постійні витрати за кожен період 300, невиробничі накладні витрати 100, нормальний випуск продукції за період 150 одиниць, обсяг виробництва і реалізації по періодах склав:

Показники	Періоди
	1	2	3	4	5	6
Проведено|виробляти|, ед|. Реалізовано, ед	150 150	150 120	150 180	150 150	170 140	140 160

Скласти звіт про прибутки і збитки.

Показники	Періоди
	1		2		3		4		5		6
	Змінне поглинання витрат	Повне поглинання витрат	Змінне поглинання витрат	Повне поглинання витрат	Змінне поглинання витрат	Повне поглинання витрат	Змінне поглинання витрат	Повне поглинання витрат	Змінне поглинання витрат	Повне поглинання витрат	Змінне поглинання витрат	Повне поглинання витрат
1.Запаси на початок 2.Виробничі витрати (змінні витрати * проведено|виробляти|) 3.Запаси на кінець 4.С/с реалізованої продукції (1+2-3) 5.Коректування витрат|затрат| періоду 6.Постійні витрати 7.Сукупні витрати 8.Вр 9.Валовий прибуток 10.Непродуктивні рапсходы| 11. Чистий прибуток	- 900 - 900 - 300 1200 1500 300 100 200	- 1200 - 1200 - - 1200 1500 300 100 200	- 900 -180 720 - 300 1020 1200 180 100 80	- 1200 240 960 - - 960 1200 240 100 140	180 900 - 1080 - 300 1380 1800 420 100 320	240 1200 - 1440 - - 1440 1800 360 100 260	- 900 - 900 - 300 1200 1500 300 100 200	- 1200 - 1200 - - 1200 1500 300 100 200	- 1020 -180 840 - 300 1140 1400 260 100 160	- 1360 -240 1120 -40 - 1080 1400 320 100 220	180 840 60 960 - 300 1260 1600 340 100 240	240 1120 80 1280 +20 - 1300 1600 300 100 200

5 період: всі виробничі накладні витрати на випущених 170 одиниць складають 8 *170 = 1360

в т.ч. постійні накладні витрати 340 = 2 * 170

Тоді, як сукупні постійні накладні витрати за період складають по умові тільки|лише| 300. Таким чином, на с/с віднесено надлишково|надмірний| 40 = 340 – 300

Цей надлишок потрібно врахувати як коректування витрат|затрат| періоду.

6 період: проведено|виробляти| 140 одиниць по повних|цілковитих| витрат|затрат| на 140 * 8 = 1120, в яку включено тільки|лише| 280 постійних накладних витрат ( 140 * 8 = 1120 – 140 * 6 = 280 )

В результаті|внаслідок| 20 списується як витрати|затрати| періоду і розглядується|розглядає| вже як недолік|нестача| відшкодування накладних витрат.

Таким чином, недолік|нестача| або надлишок відшкодування накладних витрат з'являється|появляється| тоді, коли фактичний випуск продукції відрізняється від випуску при нормальному рівні.

У управлінському обліку|урахуванні| розрізняють два методи витрат|затрат|: метод обліку|урахування| змінних витрат|затрат| і метод обліку|урахування| повних|цілковитих| витрат|затрат|. Метод обліку|урахування| змінних витрат|затрат| - це підхід до обліку|урахування| витрат|затрат| і калькуляції собівартості продукції, при якому для числення|обчислення| собівартості продукції і оцінки запасів враховуються тільки|лише| змінні виробничі витрати|затрати|. Прямі матеріальні витрати|затрати|, прямі трудові витрати|затрати| і змінні загальновиробничі витрати є|з'являються| тими елементами собівартості, які беруть участь при розрахунку собівартості продукції. Постійні загальновиробничі витрати розглядуються|розглядають| як витрати поточного звітного періоду.

При методі обліку|урахування| повних|цілковитих| витрат|затрат| (absorption| costing|), навпаки, всі виробничі витрати|затрати| (і змінні і постійні) беруть участь в розрахунку собівартості продукції. При використанні цього методу тільки|лише| комерційні, спільні|загальні| і адміністративні витрати розглядуються|розглядають| як періодичні витрати.

При оцінці методу обліку|урахування| змінних витрат|затрат| необхідно враховувати, що він дуже корисний для цілей ухвалення|приймання| внутрішніх управлінських рішень, але|та| міжнародні стандарти бухгалтерського обліку|урахування| не рекомендують використовувати метод обліку|урахування| змінних витрат|затрат| при складанні зовнішньої фінансової звітності, при розрахунку прибутку оподаткування. Застосування|вживання| різних методів обліку|урахування| витрат|затрат| впливає на величину собівартості продукції і тим самим на суму фінансового прибутку.

При методі обліку|урахування| повних|цілковитих| витрат|затрат| собівартість реалізованої продукції буде більша, ніж при методі обліку|урахування| змінних витрат|затрат|, тому що|бо| в цьому випадку всі виробничі витрати|затрати| і постійні і змінні включаються у виробничу собівартість, і вони беруть участь в розрахунку собівартості одиниці продукції, яка в результаті буде більша. Чим при методі обліку|урахування| змінних витрат|затрат| . Всі виробничі витрати|затрати|: прямі матеріальні, трудові, і загальновиробничі витрати розподіляються між залишками незавершеного виробництва, залишками готової продукції і собівартістю реалізованої продукції.

При методі обліку|урахування| змінних витрат|затрат| при розрахунку собівартості одиниці продукції враховують тільки|лише| змінну частку|частину| виробничих витрат, а всі постійні витрати розглядуються|розглядають| як витрати|затрати| що відносяться на період часу. Отже, постійні витрати|затрати| не відносяться до залишків незавершеного виробництва, готової продукції, і собівартості реалізованої продукції, а повністю|цілком| списуються на зменшення операційної прибули.

Використання різних методів обліку|урахування| витрат|затрат| впливає не лише|не тільки| на величину собівартості продукції, але і на форму звіту про прибутки і збитки.

У Звіті при методі обліку|урахування| повних|цілковитих| витрат|затрат| розраховується валовий прибуток, як різниця між виручкою від реалізації продукції і виробничою собівартістю реалізованої продукції.

При використанні методу змінних витрат|затрат| розраховується маржинальний| прибуток, як різниця між виручкою від реалізації продукції і всіма змінними витратами|затратами|, включаючи змінну частку|частину| комерційних, спільних|загальних| і адміністративних витрат. Метод обліку|урахування| змінних витрат|затрат| і маржинального| прибутку найчастіше використовується в процесі ухвалення|приймання| таких короткострокових|короткотермінових| рішень, як замінити або залишити старе устаткування|обладнання|, прийняти чи ні|або ні| спец.заказ, проводити|виробляти| або купувати|купляти| комплектуючі вироби, визначення структури продукції, що випускається, в умовах обмежених ресурсів.

Визначення собівартості виробництва одиниці продукції є|з'являється| одному з основних завдань|задач| управлінського обліку|урахування|. Саме собівартість одиниці продукції лежить в основі ухвалення|приймання| більшості управлінських рішень|вирішень|. Успіх фірми|фірма-виготовлювача| залежить від інформації про формування собівартості з кількох причин: витрати|затрати| на виробництво продукції є|з'являються| базою для встановлення ціни продажу; інформація про собівартість лежить в основі прогнозування і управління виробництвом і використовується при вирішенні величезної кількості поточних оперативних завдань|задач| управління.

Калькуляція собівартості починається з розподілу витрат|затрат|. Розподіл витрат|затрат| – це процес віднесення виробничих витрат|затрат| до певних об'єктів витрат|затрат|. Об'єкт витрат|затрат| – це організаційний підрозділ, контракт або інша облікова одиниця. Продукції, робіт. Іншим важливим|поважним| поняттям для процесу розподілу є|з'являється| поняття центру витрат|затрат| – це організаційна одиниця або область діяльності, де доцільно накопичувати|нагромаджувати| інформацію про витрати на придбання|надбання| активів і витрати.

При розрахунку собівартості одиниці продукції удаються до калькуляції з включенням всіх витрат – absorption costing, або тільки змінних витрат – variable costing, останній метод називається direct costing, а також з використанням нормативних витрат – standard costing.

Собівартість одиниці продукції розраховується як приватне від ділення|поділки| виробничих витрат|затрат| на кількість одиниць готової продукції.

Розрізняють позаказний|, попроцесний| і нормативний метод калькуляції. Позаказний метод обліку|урахування| витрат|затрат| і калькуляції собівартості – це метод, використовуваний на підприємствах, що проводять|виробляють| одиничні|поодинокі|, унікальні або виконувані по спеціальному замовленню вироби. При цьому методі всі витрати|затрати| збираються по кожному замовленню або партії продукції, а не окремим підрозділам або звітним періодам. На підприємстві ведеться один рахунок «Незавершене виробництво», деталізація| аналітичної інформації по якому ведеться на картках|карточках| замовлень. Саме у цих картках|карточках| збираються витрати|затрати| по всіх підрозділах на виконання конкретного замовлення. Прямі витрати|затрати| безпосередньо відносяться на конкретний вид продукції, загальновиробничі – розподіляються за допомогою коефіцієнтів розподілу загальновиробничих витрат, що встановлюються для кожного підрозділу або об'єкту зазвичай|звично| на рік. Коефіцієнт розраховується в три етапи:

1 – складання річного бюджету – плану загальновиробничих витрат;

2 – вибір бази розподілу загальновиробничих витрат;

3 – ділення|поділка| прогнозованої на майбутній|прийдешній| період величини загальновиробничих витрат на прогнозований обсяг виробництва, вираженою|виказувати| у| показнику вибраної бази розподілу.

Визначення собівартості одиниці продукції при позаказному| методі калькуляції є|з'являється| досить простим процедурою. Коли замовлення виконане, всі витрати|затрати| підсумовуються.

Попроцесний метод обліку|урахування| витрат|затрат| і калькуляції собівартості застосовується фірмами|фірма-виготовлювачами|, які серійно проводять|виробляють| масову продукцію або мають безперервний виробничий процес. В цьому випадку доцільно вести облік|урахування| витрат|затрат|, пов'язаних з продукцією, проведеною|виробляти| за певний період часу. Собівартість визначається діленням|поділкою| виробничих витрат|затрат|, віднесених на певний підрозділ, за певний проміжок часу, на кількість одиниць продукції, проведених|виробляти| за цей же проміжок часу. Витрати|затрати| доданому|надавати| методі збираються по окремих підрозділах, за звітний період, а не за час, необхідний для виконання замовлення. Для кожного підрозділу відкривається|відчиняє| рахунок «Незавершене виробництво». При цьому методі незавершене виробництво на початок і кінець звітного періоду, яке завжди є|наявний| на підприємстві серійного виробництва, перераховується в умовно закінчені вироби. Ця величина дорівнює сумі спільної|загальної| кількості виробів, початих і завершених в перебігу даного звітного періоду і доданку, що відображає|відбиває| роботу, яка виконана над незавершеним виробництвом на початок і кінець періоду. При попроцесному| методі калькуляції передбачається|припускається|, що прямі матеріальні витрати|затрати| здійснюються у момент запуску виробу у виробництво, а прямі трудові витрати|затрати| і загальновиробничі витрати, які об'єднуються в спільну|загальну| групу, звані витратами|затратами| на обробку або доданими|добавляти| витратами|затратами|, розподіляються рівномірно в перебігу всього виробничого циклу.

Нормативний метод калькуляції, або система «Стандарт – Кост» є|з'являється| інструментом, використовуваним управлінням для планерування|планування| витрат|затрат| і контролю над ними. Ця система може використовуватися як в позаказному| так і в попроцесному| методах калькуляції, або в будь-яких їх комбінаціях. При використанні методу «Стандарт – Кост» всі витрати|затрати|, що впливають на рахунки запасів і собівартість продукції, показуються у вигляді стандартних (нормативних) або зумовлених витрат|затрат|, а не у вигляді фактичних витрат|затрат|, що мали місце. Система нормативних витрат|затрат| використовується для оцінки діяльності окремих працівників| і управління в цілому|загалом|, для підготовки бюджетів і різних прогнозів, допомагає вирішити по встановленню реальних цін. Ця система широко використовується у всьому світі практично всіма виробничими компаніями. Нормативними витратами|затратами| є ретельно зумовлені реалістичні витрати|затрати|, які зазвичай|звично| виражаються|виказують| з розрахунку на|розраховуючи на| одиницю готової продукції. Вони містять всі три елементи виробничих витрат|затрат|: прямі матеріальні, прямі трудові і загальновиробничі. При використанні методу Стандарт – Кост додаткові витрати|затрати| виникають лише при встановленні індивідуальних нормативів. Як правило ці витрати|затрати| бувають незначними. Багато нормативів застосовуються місяцями і навіть роками без змін. Цінові складові витрат|затрат| оновлюються|обновляють|, як правило, щорік|щорічно| або частіше для того, щоб відобразити|відбивати| вплив інфляції або інших чинників|факторів| на ціни матеріалів, що набувають|придбавають|, або вартість робочої сили. При цьому методі всі записи на рахунках ведуться з використанням нормативних витрат|затрат|, фактичні витрати|затрати| враховуються окремо. В кінці|наприкінці| облікового періоду фактичні дані порівнюються з|із| їх нормативними значеннями і виявлені відхилення списуються за рахунок відповідних джерел.

Нормативні витрати|затрати| на одиницю продукції складаються з шести елементів:

1 – нормативна ціна прямих матеріалів;

2 - нормативна кількість прямих матеріалів;

3 – нормативний робочий час;

4 – нормативна ставка оплати прямої праці;

5 - нормативний коефіцієнт змінних загальновиробничих витрат;

6 – нормативний коефіцієнт постійних загальновиробничих витрат.

При плануванні|плануванні| виробничої діяльності часто використовується аналіз, заснований на дослідженні співвідношення: витрати|затрати| – об'єм|обсяг| – прибуток. Якщо визначений обсяг виробництва виходячи з портфеля замовлень, то використовуючи цей аналіз, можна розрахувати величину витрат|затрат| і ціну продажу, щоб|аби| компанія могла отримати|одержувати| певну величину прибули. Аналіз витрати|затрати| – об'єм|обсяг| – прибуток – це аналіз поведінки витрат|затрат|, в основі яких лежить взаємозв'язок витрат|затрат|, виручки (доходу), обсягу виробництва і прибутку, це інструмент управлінського планерування|планування| і контролю. Ці взаємозв'язки формують основну модель фінансової діяльності, що дозволяє менеджерові використовувати його для короткострокового|короткотермінового| планерування|планування| і оцінки альтернативних рішень|вирішень|.

Взаємозв'язок «витрати|затрати| – об'єм|обсяг| – прибуток» може бути виражена|виказувати| формулою:

Виручка від реалізації = змінні витрати|затрати| + постійні витрати|затрати| + прибуток

Аналіз цього взаємозв'язку дозволяє визначити обсяг виробництва, який необхідний для покриття всіх витрат|затрат|, як змінних так і постійних. При цьому за критичною точкою|точку| вважається точка|точка|, коли сумарний об'єм|обсяг| виручки дорівнює сумарним витратам|затратам|. Таким чином критична точка|точка| - це точка|точка|, починаючи |починати| з|із| якої компанія отримує|починає прибуток. Критичну точку|точку| також називають точкою беззбиткової або порогом рентабельності.

Мета|ціль| аналізу критичної точки|точки| полягає в знаходженні рівня діяльності (обсягу виробництва), коли виручка від реалізації стає рівній сумі всіх змінних і постійних витрат|затрат|, при цьому прибуток компанії дорівнює нулю|нуль-індикатору|.

Лекція 15. Організація обліку|урахування| по центрах відповідальності і сегментах діяльності.

1. Облік|урахування| по центрах відповідальності: середа|середовище| управлінського контролю, трансферні|трансфер| ціни.

2. Облік|урахування| по центрах відповідальності: процес управлінського контролю.

3. Організація системи управлінського обліку|урахування|.

Лекція – 2 години

Практичні – 2 години

Самостійна робота – 4 години.

Література: Р. Ентоні стор. 460 – 555.

Біля|в| кожної організації є свої цілі, для досягнення яких вона виробляє свою стратегію в результаті|внаслідок| діяльності, званої стратегічним планеруванням|плануванням|. Управлінський контроль визначається як процес, за допомогою якого менеджери роблять вплив на працівників організації для дієвого|дійового| і ефективного виконання організаційної стратегії. Управлінський контроль – це процес, який відбувається|походить| в зовнішній середі|середовищі|. Навколишнє (зовнішня) середовище управлінського контролю складається з|із| 4 складових: істота організації; правила, напрями|направлення| і процедури, керівники діяльністю членів організації; культура організації; зовнішня середа|середовище|.

Істота організації – це група людей, які працюють спільно, для досягнення однієї або декількох цілей, якими керують, управляють окремі особи, або група осіб. Крупна організація має декілька рівнів управління: повноваження виходять зверху вниз через послідовні рівні. Така структура називається організаційною ієрархією. Всі підрозділи є структурними підрозділами або центрами відповідальності.

Правила, напрями діяльності і процедури. Будь-яка організація має набір правив, напрямів і процедур, які роблять вплив на поведінку її працівників. Одні з них існують фізично (охоронні пристрої, комп'ютерні паролі); інші – написані в керівництві, посібниках і інструкціях; треті – ґрунтуються на усних розпорядженнях начальників.

Культура. Біля кожної організації є своя культура зі своїми нормами поведінки, що йдуть від традицій або зовнішнього впливу, а також залежними від стосунків вищого керівництва і ради директорів.

Зовнішня середа. Зовнішня середа організації включає все, що її оточує: замовники, постачальники, конкуренти, суспільство, власті і ін. зовнішні сторони. Організація постійно залучається до двосторонніх зв'язків з її зовнішньою середою. Характер зовнішньої середи, в якій функціонує підприємство, впливає на характер її системи управлінського контролю.

Всі центри відповідальності мають входи – сировина і матеріали у фізичному вигляді|виді|, годинник різних видів праці і різних типів послуг, різні активи. Центр відповідальності виконує роботу з|із| цими ресурсами внаслідок чого представляє|уявляє| на вихід товари і послуги.

Менеджери центрів відповідальності отримують|одержують| фактичну і плановану|планерувати| інформацію про входи і виходи, яка є обліком|урахуванням| по центрах відповідальності, у відзнаці|відмінності| від обліку|урахування| повних|цілковитих| витрат|затрат|, який концентрується по видах товарів і послуг. Кожен центр відповідальності в організації зазвичай|звично| виконує роботи по різних програмах.

Діяльність менеджера центру відповідальності може бути зміряна|виміряти| у вигляді результативності і ефективності роботи центру відповідальності. Під результативністю розуміється те, наскільки добре виконує центр свою роботу, тобто якою мірою він досягає бажаних або планованих|планерувати| результатів. Ефективність же використовується в інженерному сенсі|змісті|, тобто кількість одиниць на виході на кожну одиницю входу. Ефективна діяльність виражається|виказує| або у виробництві заданого об'єму|обсягу| продукції при мінімальному використанні елементів входу, або максимально можливого об'єму|обсягу| продукції при заданому масштабі використання елементів входу.

Типи центрів відповідальності. Центр доходу – якщо менеджер центру відповідальності відповідає за випуск продукції в грошовому вираженні, але не відповідає за витрати, на товари, що продаються центром, або послуги.

Цент витрат|затрат| – якщо система управління вимірює|виміряє| витрати, що виникають в центрі відповідальності, але|та| не вимірює|виміряє| його продукцію у вигляді доходу.

Цент стандартної собівартості – особливий вид центру витрат|затрат|, в якому для багатьох його елементів собівартості встановлена|установлена| стандартна собівартість.

Центр прибули – якщо діяльність центру вимірюється у вигляді різниці між отримуваним|одержувати| ним доходом і витратами|затратами|, що виникають в нім. Для того, щоб центр відповідальності став центром прибули, необхідні наступні|слідуючі| умови:

слід збільшити об'єм|обсяг| бухгалтерських записів для виміру|вимірювання| продукції у вигляді доходу, а центри відповідальності, одержуючи цю продукцію, необхідно враховувати собівартість придбаних|набутих| товарів і послуг;

надати менеджерові центру відповідальності більше повноважень в ухваленні|прийманні| рішень по кількості і якості продукції, що випускається, або по відношенню|ставленню| кількості продукції до витрат|затрат|;

Не може бути центром прибули підрозділ, що надає іншим центрам послуги, оскільки вони надаються зазвичай|звично| безкоштовно|безплатно|. При цьому використовуються трансферні|трансфер| ціни. Розрізняють ринкові і витратні трансферні|трансфер| ціни. Ринкові трансферні|трансфер| ціни встановлюються на продукцію, на яку є|наявний| ринкові зовнішні ціни. Витратні трансферні|трансфер| ціни – це звичайно|звичний| стандартна собівартість. Способи числення|обчислення| собівартості і частка|доля| прибули в трансферній|трансфер| ціні можуть бути визначені вищим керівництвом в цілях зниження вірогідності|ймовірності| розбіжностей.

Багато в чому процес управлінського контролю включає неформальне спілкування і взаємодію, яка відбувається|походить| за допомогою записів, зустрічей, розмов. На додаток до неї більшість організацій також використовують формальну систему управлінського контролю, що складається з наступних|слідуючих| стадій:

• підготовка програми;

• складання бюджету;

• вимір|вимірювання| і звітність;

• аналіз.

Підготовка програми. Цей процес складається з вибору програм і розрахунку приблизного об'єму ресурсів, що виділяються на кожну програму. Програмами є основні напрями діяльності, які організація вирішила здійснювати для виконання своєї стратегії.

Складання бюджету. Як і підготовка програми, складання бюджету є процесом планерування, тільки бюджет розрахований на один рік, а програма на декілька років.

Вимір і звітність. У перебігу фактичного періоду діяльності враховуються фактично спожиті ресурси і фактично отриманий дохід. Облік ведеться як по програмах так і по центрах відповідальності. Для цього дані фактичних результатів розміщуються в звітності так, щоб їх можна було порівняти з бюджетом і виявити відхилення. Система управлінського контролю зв'язує між керівниками всієї організації як бухгалтерську, так і іншу інформацію, що накопичена усередині компанії та прийшла ззовні. Ця інформація, що дозволяє координувати роботу окремих центрів відповідальності, оформляється у вигляді звітів. Звіти використовуються і як основа контролю.

Аналіз. Ґрунтуючись на формальних контрольних звітах, особистих спостереженнях і неформальній інформації, менеджери оцінюють дію, яке має бути зроблене:

• або виправлення поточної операції;

• або перегляд|передивлятися| оперативного бюджету;

• або перегляд|передивлятися| або закриття програми.

При аналізі використовується бухгалтерська інформація по центрах відповідальності про витрати|затрати| і доходи. При цьому витрати|затрати| прийнято додатково класифікувати на контрольних і непідконтрольних; достовірні, вимірювані або неминучі.

Стаття витрат називається підконтрольними витратами|затратами|, якщо на їх величину, може істотно|суттєвий| впливати менеджер центру відповідальності, інакше вони не підконтрольні. Непідконтрольні витрати|затрати| можна перетворити в підконтрольних 1) – шляхом зміни бази визначення собівартості від планової до конкретної, і 2) – шляхом зміни рівня відповідальності за вирішені. У звітах діяльності центрів відповідальності підконтрольні витрати можна чітко розмежувати з|із| непідконтрольними.

Статті витрат, виникнення і кількість яких можна з|із| достовірністю оцінити|оцінювати|, називаються достовірними витратами|затратами|. До них відносяться прямі матеріальні витрати|затрати|.

Статті витрат, кількість яких може змінюватися по розсуду менеджера центру відповідальності, є|з'являються| змінними витратами|затратами|. Їх величина залежить від керівника.

Статті витрат, що є|з'являються| неминучим наслідком|результатом| раніше укладених зобов'язань, називаються неминучими витратами|затратами|. Неминучі витрати|затрати| непідконтрольні.

Облік|урахування| по центрах відповідальності спочатку передбачає|припускає| формальний контроль. Проте|однак| існують ще дві форми контролю, організації, що впливають на поведінку працівників:

1 – соціальний контроль. Він неформальний по суті, але|та| може бути дуже впливовим. Він набуває форми групових норм, які передбачають|припускають| належний зовнішній вигляд, рівень особистої|особової| продуктивності.

2 – самоконтроль. Відноситься до індивідуальної мотивації і особистих|особових| якостей.

Для організації управлінського обліку|урахування| на будь-якому підприємстві необхідна наявність наступних|слідуючих| умов:

1 – чітко організований бухгалтерський облік|урахування|, який є|з'являється| основним постачальником інформації для управлінського обліку|урахування|. Початкові|вихідні| дані необхідно вибрати з|із| різних документальних джерел. До таких джерел відносяться: рахунки постачальників, картки|карточки| обліку|урахування| робочого часу співробітників, платіжні і розрахункові документи і ін. Ці початкові|вихідні| дані складають оперативну інформацію організації, яка враховується методом подвійного запису на рахунках бухгалтерського обліку|урахування|. Повний|цілковитий| набір цих рахунків називається робочим планом рахунків і визначає структуру бази бухгалтерських даних усередині|всередині| організації.

2 – ступінь|міра| деталізації плану рахунків. Для вирішення завдань|задач| фінансового обліку|урахування| велика деталізація не потрібна. Проте|однак| для управлінського обліку|урахування| по центрах відповідальності, програмам структура рахунків повинна деталізувати по цих позиціях.

3 – вибір системи обліку|урахування| витрат|затрат|. Біля|в| організації є великий вибір при побудові|шикуванні| системи обліку|урахування| витрат|затрат|. Сюди входять методи трудовитрат і виробничих витрат|затрат|, фактичних витрат|затрат| і стандартної собівартості і так далі Діяльність багатьох організацій диверсифікована настільки, що для них по суті має бути створені декілька систем обліку|урахування| витрат|затрат|. Проте|однак| в основі цих систем повинна знаходиться|перебуває| одна інтегрована бухгалтерська база даних.

4 – диференціальний аналіз. Структура системи обліку|урахування| витрат|затрат| впливає на виконання певних видів диференціальних бухгалтерських аналізів (аналізу майбутніх витрат|затрат|).

5 – організована система управлінського контролю. Детальна бухгалтерська інформація може грати вирішальну|ухвальну| роль при веденні аналізу повних|цілковитих| витрат|затрат| і диференціального обліку|урахування|. В процесі управлінського контролю не менш важливе|поважне| знання поведінки витрат|затрат|. Кожна існуюча або пропонована практика в системі управлінського контролю повинна минути|проходити| випробування на відповідність цілям. Для цього необхідно відповісти на наступні|слідуючі| питання: - як стимулюватимуться дії менеджерів для досягнення їх інтересів; - чи відповідають ці дії головним|чільним| інтересам організації.