3.4.4. Система модульних пропорцій. Архітектурні приклади схем модулювання

а б

Рисунок 50 - а) система модульних пропорцій; б) система пропорціонування на основі співвідношення сторін «єгипетського трикутника»

Архітектурні приклади схем модулювання

Рисунок 51 - Модулем Дмитріївського собору в м. Володимир (1194—1197 рр.) слугувала товщина стіни

Рисунок 52 - Схема триангулювання собору

в Мілані. Малюнок XV ст.

Рисунок 53 - Модульна система геометричної побудови плану. Будинок для відпочинку, Стаффорд, Англія, арх. Х.Д.Беттс, 1972 р.

3.5. Співвідношення архітектурних форм за ознаками співставлення (тотожність, нюанс, контраст).

Оцінюючи форму людина порівнює її об’єктивні властивості з подібними властивостями інших форм. При зіставленні форм одного виду порівняння кількості однієї об’єктивної якості виявляється у принципах тотожності контрасту, нюансу. Позитивне сприйняття форм свідчить про їх узгодженість, сумірність. Найпростіший вид узгодженості – тотожність, абсолютна подібність властивостей архітектурних форм, які можуть бути співставленими. Незначна різниця об’єктивних якостей, подібність просторових величин та співвідношення близьких станів свідчить про нюансні відношення. Яскраво виражену різницю, нерівність, протиставлення між просторовими величинами називають контрастним співвідношенням.

Рисунок 54 - Співвідношення елементів: а) тотожність; б) нюанс; в) контраст; г) гармонія

Відношення і динаміка форм

Рівність або нюанс відношень величин форми за трьома координатами простору характеризує її відносну статичність. Контраст у відношеннях створює динаміку як «зоровий рух» в напрямку до більшої величини.

Рисунок 55 - Статичність і динамічність об’ємних форм

Рисунок 56 - Міра динамічності просторових величин

Динаміка виникає також в результаті певних відношень інших властивостей, наприклад, кольорів одного тону але різної насиченості. «Зоровий рух» виникає також за уиови домінування маси, фактури, освітленості тощо. Наприклад, вертикальне положення і домінування маси центрального обєму по відношенню до менших горизонтальних бічних крил вілли Рагона (арх. Палладіо, 1508 – 1580 рр.)

3.6. Супідрядність системи елементів архітектурного цілого. Поділ форми та її сприйняття

Єдність архітектурної форми забезпечує система взаємопов’язаних, супідрядних елементів, в якій всі частини підпорядковані архітектурному цілому. Супідрядність – це впорядкованість елементів (властивостей) форми. Умовою супідрядності є нерівність компонентів за ознакою, яку покладено в основу узгодженості. Розглянуті принципи нерівних відношень (нюанс, контраст) дають можливість ділити форму на елементи за принципом супідрядності:

• якщо елементи рівнозначні, виникає елементарна єдність, наприклад, забудова в шахматному порядку з однаковою висотою будівель;

• у випадку нюансних або контрастних співвідношень, коли між елементами встановлюється взаємна залежність, впорядкованість виникає супідрядна єдність;

• єдність форми за ознаками контрасту порушується, якщо відбувається неконтрольоване зростання нерівності елементів.

Поділ (розчленованість) форми – це її об’єктивна якість; вона означає, що форма як ціле складається з елементів. З точки зору сприйняття і емоційної оцінки розчленованості форми, нерозчленованими можна вважати точку, пряму, криву постійної кривизни і кулю – єдину з тривимірних форм. Їх межі (контури, поверхні) змінюються синкретно (безперервно). Дискретна зміна будь-якої якості форми є засобом її членування.

Для вивчення принципів поділу (членування) форми на 2, 3, 4, 5, 6, (72) елементів прослідкуємо зміни емоційної виразності, пов’язані з мірою узгодженості елементів між собою та вплив поділу на загальне сприйняття форми.

1. Поділ форми на 2 елемента.

При поділі на 2 тотожних елемента форма розпадається на 2 самостійних елемента (вони великі і не підпорядковані цілому). Зміна маси форми після поділу надає їй статичності або динамічності.

К вадрат статичний. Поділ навпіл по вертикалі вносить тенденцію динамічності. Рис. 57.

Рисунок 57 - Членування квадрата на два тотожних елемента

Горизонтальний прямокутник динамічний. Поділ навпіл по горизонталі посилює динаміку вихідної форми. Рис. 58.

Рисунок 58 - Членування прямокутника на два тотожних елемента

Вертикальний поділ прямокутника надає статичності. Рис. 59.

Рисунок 59 - Членування прямокутника на два тотожних елемента

Діагональний поділ сприяє спрямованості частин у різні сторони. Рис. 60.

Рисунок 60 - Членування прямокутника на два тотожних елемента

При поділі форми на 2 нерівних елемента з’являється тенденція супідрядності меншого елемента більшому.

При поділі квадрата і горизонтального прямокутника на 2 нюансно нерівних елемента самостійність елементів зберігається. Рис. 61.

Рисунок 61 - Членування форми на два елемента нюансно

При поділі квадрата і горизонтального прямокутника на 2 контрастно нерівних елемента форма набуває цілісності внаслідок домінування більшої. Форми мають виражену динамічність. Рис. 62.

Рисунок 62 - Членування форми на два елемента контрастно

2. Поділ форми на 3 елемента.

При поділі на 3 тотожних елемента на осі форми з’являється головний елемент, форма стає більш цілісною, ніж при поділі на 2 елемента. Поділ може внести у форму як статичність, так і динамічність. Рис. 63.

Рисунок 63 - Членування форми на три тотожних елемента

При послідовному поділі форми на 3 нюансно нерівних елемента забезпечується цілісність і тенденція динамічності від меншої форми до більшої. Рис. 64.

Рисунок 64 - Послідовне членування форми на три нюансно нерівних елемента

При симетричному розташуванні нюансно меншої частини на осі форми тенденція динамічності від меншої форми до більшої зберігається, що може зруйнувати цілісність форми внаслідок наростання динаміки в напрямку периферії. Рис. 65.

Рисунок 65 - Членування форми на три нюансно нерівних елемента

При симетричному розташуванні на осі форми нюансно більша частина забезпечує її цілісність. Рис.66.

Рисунок 66 - Членування форми на три нюансно нерівних елемента

При поділі на 3 контрастних елемента більша частина на осі форми забезпечує собі домінування, посилює цілісність і динамічний розвиток форми. Рис. 67.

Рисунок 67 - Членування форми на три контрастно нерівних елемента

При поділі на 3 контрастних елемента і розміщенні меншої частини на осі форми динамічний розвиток спрямований в бік периферії, основний елемент контрастно пригнічений, цілісність форми руйнується. Рис. 68.

Рисунок 68 - Членування форми на три контрастно нерівних елемента

При послідовному поділі форми на 3 контрастно нерівних елемента домінує контрастно найбільший елемент, динаміка послідовна, форма цілісна. Рис.69.

Рисунок 69 - Послідовне членування форми на три контрастно нерівних елемента

Нюансні і контрастні співвідношення між елементами форми при її членуванні дають можливість розглядати ціле як систему супідрядних частин, де головні і підпорядковані елементи взаємно підсилюють один одного, не порушуючи єдності цілого. Рис. 70.

Рисунок 70 - Супідрядність елементів форми при її членуванні на три частини: а) елементарна єдність; б) супідрядність активніша при домінуванні середнього елемента на осі форми за розміром; в) середня форма домінує завдяки її вертикальності по відношенню до бокових горизонтальних частин; г) і д) при нерівності за іншими властивостями форми супідрядність виявляється ще активніше.

3. Поділ форми на число елементів (7±2).

П ри поділі горизонтально видовженого прямокутника на (7±2) тотожних елемента вертикально форма набуває статичності, горизонтально – динамічності. Рис. 71.

Рисунок 71 - Членування форми на число елементів (7±2) за принципом тотожності

При поділі форм на (7±2) нюансно нерівних елемента поділи вносять динамічність, слабо зростаючу від меншого елемента до більшого. Рис. 72.

Рисунок 72 - Членування форми на число елементів (7±2) за принципом нюансу

При поділі форм на (7±2) контрастно нерівних елементів розглянемо два основні приклади. Спочатку поділимо форми на дві рівні частини, а одну з них в свою чергу на число (7±2). Отримаємо яскраво виражену динамічність, водночас форма розпадеться на дві самостійні форми. Перша – ціла нерозчленована, друга – поділена на елементи. Рис. 73. В другому випадку спочатку форму поділимо на дві нерівні частини, наприклад, у співвідношенні «золотого перерізу», а далі меншу частину – за принципом контрасту. В результаті більша неподілена частина буде домінувати над членованою меншою. Рис. 73.

Рисунок 73 - Членування поділеної навпіл форми на число елементів (7±2) за принципом контрасту

Рисунок 74 - Членування поділеної навпіл форми на число елементів (7±2) за принципом контрасту.

При послідовному поділі форми домінуючий елемент переважає над групою елементів, що забезпечує супідрядність і цілісність форми. Рис. 75.

Рисунок 75 - Послідовне членування форми на число елементів (7±2) за принципом контрасту

4. Поділ форми при подальшому збільшенні кількості елементів.

Подальше збільшення числа елементів призводить до перетворення елементів форми в елементи фактури. Рис. 76.

Рисунок 76 - Членування форми на велику кількість елементів

Наступне збільшення числа членувань оцінюється як тон поверхні форми, її якість. Рис. 77.

Рисунок 77 - Членування форми на велику кількість елементів

3.7. Ритм як засіб організації форми. Метричний та ритмічний порядок. Метричні ряди просторових форм та їх сполучення. Ритмічні ряди просторових форм та їх сполучення. Побудова ритмічних рядів на основі прогресій: геометричної, арифметичної, гармонійної.

Порядок, присутність якого в архітектурі визначається пропорціями, передбачає існування ритму.

Ритм – універсальна властивість багатьох явищ природи і життя людини (ритми обміну речовин, серцебиття, дихання і т. ін.). Відтворюючи закономірності реального світу, ритм став засобом, який використовують для організації архітектурної і художньої форми. Ритм виражає конструктивні і функціональні особливості її структурної будови.

Ритмічно організованими можуть бути і зміни пластичності, фактури, кольору, для яких важко знайти кількісні характеристики. Ритм за Л.Клагесом – це повернення подібного через однакові проміжки часу. Рух є головним у ритмі.

Ритм діє на наші почуття і виявляється майже завжди й в усьому. Ми сприймаємо його не тільки зором, але й слухом: наприклад, цокіт копит коня, ритмічний стукіт коліс по­їзда, у музиці - це закономірне чергування зву­ків у певному порядку, у хореографії - сполу­чення певних рухів людського тіла, що утво­рюють малюнок танку. Форма будь-якої творчої діяльності ритмічно організована. «Яку б високу форму творчості ми не взяли, – наукову, філософську, художню, – в кожній приховані свої формули ритмічного руху як їх структурний початок, кожна з них є спробою шляхом відповідної установки творчих механізмів перевести у формули внутрішнього ритму зовнішній ритм буття, тобто за допомогою відомих будов підійти до розуміння світу об’єктивних явищ. Насправді, наука з її законами, з її будовами в основі своїй є не що інакше, як спроба знайти закони того ритму, який відчувається у явищах, які вона вивчає. Всі її формули є тільки умовною символікою, своєрідною формою вираження різних ритмів життя. Астрономія, математика, фізика, хімія сповнені ритмів. Така наука, як логіка, також є не що інше, як ритміка логічних форм, ритміка думки» (Маркелов Г.І., 1926).

Простір є форма спільного або одночасного існування різних елементів на відміну від часу, який є формою послідовності. Головне значення в психологічному сприйнятті просторових відношень мають зорові відчуття, які відповідно до природи простору володіють характером одночасності. При цьому найкращим ритмічним рухом в просторі буде такий, за якого сутність даного ритму сприймається одночасно.

В архітектурі можемо сприймати ритм окремих елементів форми, ритм споруди або певної системи споруд. Ритм залежить від повтору елементів, пов’язаних пропорційним зв’язком, від конкретного розташування елементів, від періодичності їх появи. Ритм буде слабким чи сильним, залежно від характеру елементів, що його утворюють, їх розмірів, кольору, тону, проміжків між ними, співвідношень між фоном та елементами.

Ритм в архітектурі – повтор елементів, у організації форм і простору. Майже у всіх типах споруд присутні елементи, що повторюються: балки і колони, утворюючи ряди просторових ніш і об’ємних модулів; вікна і двері; просторові об’єми функціонально різних приміщень тощо. Архітектурний ритм буває плавним, довгим текучим чи перервним, різким тощо. Для архітектури характерні вертикальні, горизонтальні та просторові ритми. Ритм дозволяє передбачити те, що перед нами відкриється далі, підкреслюючи цим значення елемента, що повторюється. Ритм дає відчуття умов­ного руху, і око слідкує за повтором елементів. Ритм передбачає рух, що може продовжуватись до безкінечності.

Різновиди ритмів базуються на:

а) схемах розподілу елементів (лінійна, сітчаста, радіальна);

б) взаємозв’язку між осями елементів;

в) співвідношеннях між елементами за висотою та шириною.

Ритм в архітектурі не повинен бути монотонним, тому вибір його різновиду має вирішальний вплив на характер архітектурної форми.

• Найпростішим видом композиції можна вважати ритмічний повтор будь-якої форми, яка є основним елементом цієї композиції. Це найпоширеніший вид композиції в архітектурі, що обумовлюється рівномірним ритмом.

• Більш складний вид композиції – симетричне повторення елементів відносно однієї осі симетрії.

• Наступний за складністю ритм з двома взаємно перпендикулярними осями симетрії.

• Наступне ускладнення: сполучення різних форм або сполучення різних комплексів форм.

• Найбільш цікавим і складним є ритм асиметричного порядку: чергування форм не пов’язане ні повторенням, ні повторюваною величиною, ні рівномірними ударами зорового враження при сприйнятті архітектурних споруд та їхніх частин. Це ритм «вищого порядку», який ґрунтується на гармонійному сполученні елементів.

Характерними ознаками ритму просторових форм є:

• повторення елементів форми та інтервалів між ними;

• яскраво виражена закономірність в повторенні елементів та інтервалів.

Грецьке слово «ритм» означає рівномір­ність, стрункість. Це послідовне, рівномірне чергування різноманітних сумірних елементів, порядок їхнього сполучення. Таким чином, ритм, як засіб впорядкування об'ємно-просторової форми, – це повто­рення елементів форми та інтервалів між ними, об'єднаних подібними ознаками (тотожними, нюансними і контрастними співвідношеннями властивостей тощо).

Ритм є одним із найважливіших засобів приведення різнома­нітних елементів форми до єдності, упорядку­вання їхнього розташування і відіграє активну організуючу роль у композиції. Він сприяє яс­ності, чіткості, стрункості композиції, робить її більш цілісною й виразною.

Ритмічні повтори можуть бути рівномірними, зменшуватись або збільшуватися. Відповідно до цього повтор може бути двох типів - ста­тичний і динамічний. Організуюча роль ритму тим активні­ша, чим помітніший вияв закономірності. Ритм може бути ледь помітним, а може бути домінуючим. Таким чином, ритм також характеризується повторюваністю елементів, форм, об'ємів, інтервалів між ними і наявністю ясно вираженої закономірності в їх­ньому повторенні.

Різноманітні ритми можуть накладатися один на одного, створюючи складні комбінації. Можна складати складні ритмічні структури, вводячи у послідовний ряд точкові акценти чи інтервали. Це дозволяє підкреслити головне і другорядне у ритмічному ряді.

За допомогою математичних пропорцій можна перетворити ряд геометричних форм в єдину композицію, де кожна форма пропорційна іншим і загальній структурі. Прогресію форм в цьому випадку можна організувати по-різному:

• радіально чи концентрично навколо точки,

• лінійно-послідовно,

• довільно, близько розташовуючи елементи.

У створенні виразності ритмічного ряду важливу роль відіграють не тільки ха­рактер і розміщення елементів, але й їхня кіль­кість. Один, два, три і чотири елементи сприй­маються як щось завершене із явним центром або віссю симетрії і підсвідомо рахуються. Пов­тор, як певний порядок, ми починаємо сприй­мати, коли перестаємо миттєво уловлювати чис­ло елементів. Отже, для відтворення закономірності ритмічних змін необхідно, як мінімум три елемента. Але єдність ряду виникає, якщо в ньому не менше чотирьох елементів – три елементи сприймаються як самостійні одиниці. Це відчуття незалежності складників долається, коли їх кількість досягає п’яти-семи.

Збільшення кількості елементів звичайно посилює виразність ритму – ритм тим сильніше діє на емоції, чим довший ритмічний ряд. Проте це припустимо лише до певної межі: необмежена кількість елементів може призвести до протилежного ефекту – нудної одноманітності. Надмірна довжина ряду стомлює. При великій кількості елементів складніше відчути, в який момент ряд перестає сприйматися як завершеність. Щоб зняти відчуття монотонності використовується прийом зупинки ритму.

Завершеність ритмічного ряду – необхідна умова викінченості форми. Зупинити рух ритму можна згущенням елементів або, навпаки, великою інертною формою.

При вдалому рішенні ритм допомагає передати стрункість і безперервність руху, ор­ганізувати елементи в єдину систему, впливати на емоційну оцінку системи як цілого, створити відчуття врівноваженості, витонченості, худож­ньої узгодженості елементів.

Метричний і ритмічний порядок.

Ряд, метричний або ритмічний, один з найбільш поширених засобів впорядкування форм.

Ряд – це система елементів, що базується на періодичності повторення чи зміни однозначних властивостей форми.

Вітчизняні дослідники в галузі структурного аналізу форми поділяють ритм на два види:

• метричний, в основі якого закономірне повторення періоду ряду;

• періодичний (ритмічний), в основі якого закономірна зміна періоду ряду.

Період ряду – це його елемент, що закономірно повторюється або змінюється. Період містить у собі форму та інтервал або сукупність форм й інтервалів.

Елементами, які поділяють форму в метричному або ритмічному порядку є контур форм або інтервали між ними Рис. 78.

Рисунок 78 – Метричний та ритмічний порядок

Таким чином, існує два види повторюваності:

- метрична;

- періодична або ритмічна,

Метричний ряд будується на тотожності періодів ряду за всіма об’єктивними властивостями форми (колонада античного храму).

Ритмічний ряд будується на подібності елементів, нюансній або контрастній нерівності, і характеризується послідовною зміною періодів ряду за однією або всіма об’єктивними властивостями форми.

При сприйнятті метричного порядку колон в перспективному скороченні, виникає ритмічна його зміна (ритмічний порядок виступає в ролі функції метричного порядку).

Поняття метричного та ритмічного порядків побудови форми в просторі може поширюватись також на прості геометричні форми, в будові яких немає ознак ряду:

• площину, циліндричну поверхню чи поверхню кулі можна розглядати як поверхні метричного порядку. Всі ділянки таких поверхонь тотожні по всій довжині, тобто кривизна поверхні одна і та сама. Коло, квадрат, куб, правильні багатогранники – метричні тіла.

• криві конічних січень (еліпс, парабола, гіпербола) – це ритмічні криві. Ритмічний порядок в кривих конічних січеннях відтворюється у безперервній зміні кривизни. Характерними ритмічними кривими є також спіралі. Поверхні, утворені ритмічними кривими відносяться до ритмічних.

Метричні ряди просторових елементів та їх сполучення

Існують прості й складні метричні ряди. Метричні повтори можуть мати досить різноманітний характер, що змінюється в залежності від зміни складових періоду ряду: форми елемента (Рис. 79 а), розміру елемента (Рис. 79 б), кроку (інтервалів) між елементами (Рис. 79 в), повторення одного або одночасно де­кількох елементів із своїм кроком чергування (Рис. 79 г).

а

б г

в

Рисунок 79 – Характер метричних повторів

Ряд, утворений повтором одного елемента з одним і тим самим інтервалом, називають простим. Повна рівність форм та інтервалів – найпростіший вид метричного ритму.

Простий метричний ряд будується:

• на повторі однакових форм через рівні інтервали;

• на повторі однакових форм, інтервалом для яких є межа членування

форми;

• на радіальних повторах елементів ряду.

За наявністю інтервалу між формами /елементами/ метричні ряди поділяють на дві групи: безперервний і перервний. Одноінтервальний (простий) перерваний рух – це абсолютно точний періодичний повтор математично рівних величин. Всередині такого ритму, його періоду, можуть знаходитись ритмічні рухи будь-якої складності. Разом вони утворюють динамічний внутрішній ритм. Ритмічний рух, перерваний зв’язок окремих елементів, що повторюються, характеризує структурний початок форми.

Від характеру співвідношення між елементом та інтервалом (що більше) залежить ступінь масивності (щільності) чи просторовості (розрідженості) ритмічного ряду. Розрізняють метричні ряди з різним співвідношенням маси і простору. Рис. 80.

Рисунок 80 - Венеція. Палац дожів, XV ст. Супідрядність різних метричних рядів по вертикалі забезпечує єдність форми: по мірі зростання інтервалів в рядах число елементів зменшується, що створює різну ступінь щільності частин фасаду і різне співвідношення масивності і просторовості.

Складний метричний ряд має в періоді складну форму, або сукупність форм. Періоди закономірно повторюються.

Складні метричні ряди, в свою чергу, поділяють на три групи:

1. складний метричний ряд з чергуванням нерівних елементів на однакових інтервалах; Рис. 81.

Рисунок 81 – Нерівні елементи на однакових інтервалах

2) метричний ряд утворений чергуванням рівних форм з нерівними інтервалами між ними; Рис. 82.

Рисунок 82 – Рівні елементи на неоднакових інтервалах

З) метричний ряд з чергуванням нерівних елементів з нерівними інтервалами. Рис. 83.

Рисунок 83 – Нерівні елементи на нерівних інтервалах

Складні метричні ряди також можна утворити поєднанням кількох метричних рядів.

Наведені схеми дають напрям, за яким будуються різноманітні види метричних рядів різної складності. Кількість можливих варіантів при цьому безмежна. Метричні ряди просторових форм в архітектурі будуються по вертикалі, по горизонталі, а також у глибинному вимірі.

Стрункість метричних пов­торів підкорює упорядкованістю. Іноді метр уводиться штучно і використовується як додат­ковий засіб організації форми, композиції. При занадто довгій протяжності метричного ряду, він може впливати негативно, втомлюючи монотонністю й одноманітністю.

Щоб уникнути цього, повтор не повинен бути примітивним, а іноді мусить розвиватися в більш складні системи скоординованих елемен­тів, де одні ряди підтримують і збагачують інші. Активізація метричного ряду можлива також при порушенні метричності введенням паузи або акцентного елемента, або розвитком метричного ряду у ритмічний.

Крім того, метричні ряди ґрунтуються: на контрасті елемента і фону (Рис. 84 а); на нюансних відношеннях елемента і фону (Рис. 84 б).

а

б

Рисунок 84 – Співвідношення між елементом і фоном

Іноді виникає явище перенасичення ря­ду занадто близько розташованими елементами (або їхніми групами), де тло вже не слугує орга­нізуючим началом, і ряд перестає сприйма­тися. Це перенасичення створюють занадто ве­ликі контрастні тонові та розмірні відношення між елементами і тлом. У цьому випадку збере­гти цілісність, не змінюючи схеми розташуван­ня і розмірів, можна шляхом використання нюа­нсних відношень. І, навпаки, при виникненні явища розрідженості, коли елемен­ти губляться («плавають») на занадто велико­му, пустельному тлі, потрібно вирішувати мет­ричний повтор на контрастних відношеннях.

Ритмічні ряди просторових форм та їх сполучення

Метричний повтор навіть при декількох скоординованих рядах елементів сприймається в цілому простіше від ритмічного. Ритм - більш складний вид повторюваності, тому що містить більш складні зміни якостей. Тут зміна елементів та інтервалів можуть змінюватися у геометричній або якійсь іншій прогресії.

За­кономірність ритму виража­ється в поступових кількісних змінах у ряді елементів, що чергуються, - у наростанні або в спаданні чергувань, у їхніх згущеннях або роз­рідженнях. Таким чином, ритм надає композиції динамізму й породжує рух зі складними ознаками, що може характеризуватися зростаючою або спадаючою динамікою.

Р итмічні ряди можуть бути спокійними й активними в залежності від того, вирішені вони контрастно чи нюансно. Ритм слабо виражений у тому випадку, коли зміни чергувань (або самих елемен­тів) ледь помітні. Динамічність ритмічної системи тим більша, чим помітніша кількісна зміна періоду ряду за всіма об’єктивними властивостями форми, які можуть змінюватися паралельно (наростаючи або спадаючи в протилежних напрямах).

Рисунок 85 - Динамічно спрямований розвиток ритму в один бік або до центру

Прийом ритмічності може ґрунтуватися не тільки на величині й послідовності елементів, йому можуть підпорядковуватися пластичність, фактура, тон, колір тощо. Складний ритм ґрунтується на поєднанні (накладанні) простих. Кількість комбінацій при цьому безмежна, але протяжність ритмічних структур має кількісні межі.

Простий ритмічний ряд – будується на закономірній зміні періоду ряду за однією або за кількома об’єктивними властивостями форми (зміна елемента, інтервалу чи обох складових періоду ряду) Рис. 86.

в

Рисунок 86 - а) чергування однакових елементів із зміною інтервалів між ними; б) елементи форми зростають або зменшуються при постійних інтервалах; в) зростають або зменшуються і елементи форми і інтервали між ними

Складний ритмічний ряд – має в періоді складну форму, або сукупність форм, а періоди закономірно змінюються.

Складний ритмічний порядок також утворюється шляхом сполучення:

а) простих або складних метричних рядів, де метричний ряд – елемент ритмічного ряду (Рис. 87).

Рисунок 87 - Приклади побудови симетричного ритмічного ряду, елементом якого є прості метричні ряди: а) зміна розміру елементів метричних рядів; б) зміна розмірів та інтервалів; в) зміна розмірів, інтервалів, кількості елементів; г) накладання двох метричних рядів з різною кількістю елементів.

б) метричних та ритмічних рядів (Рис. 88).

Рисунок 88 - Побудова ритмічних рядів на метричній основі: а) утворення двох ритмічних рядів на основі метричних поділів; б) ритм як система ритмічних акцентів метричного ряду; в) сполучення ритмічного і метричного ряду.

в) ритмічних рядів (Рис. 89).

Рисунок 89 - Сполучення рядів з інтервалами, що ритмічно змінюються: а) зустрічна зміна інтервалів; б) паралельна зміна інтервалів; в) похідний ряд інтервалів є зустрічним відносно основних рядів.

Ритм може розвиватися й у межах метричної системи, коли основа ряду за­дана метричним повтором, а в елементах від­буваються ритмічні зміни.

Динамічність ритмічної системи тим більша, чим більша кількісна зміна періоду ряду за всіма об’єктивними властивостями форми, які можуть змінюватись паралельно (наростаючи або спадаючи в протилежних напрямках).

Сполучення властивостей елементів в ритмічних рядах

Рисунок 90 - Варіанти сполучень елементів ряду за величиною та іншими властивостями: а) зміна розміру й геометричного вигляду за кривизною поверхні елементів; б)і в) розміру і геометричного вигляду за співвідношенням висоти і ширини елементів; г) розміру і орієнтації елементів за ступенем віддаленості від спостерігача; д) розміру й орієнтації елементів відносно горизонтальної осі; е) розміру і масивності.

Рисунок 91 - Ритмічне наростання величини елементів та інтенсивності кольору: а) в одному напрямку; б) у зустрічних напрямках

Видм ритмічних поєднань

В наведених вище схемах ритмічних рядів та їх поєднань умовно прийнята найбільш зручна форма їх демонстрації, коли ряди розгортаються за однією координатою у фронтальній площині. Таке розгортання є лише один із видів ритму.

Інший його вид – це поєднання у фронтальній площині ритмічних рядів за горизонталлю і вертикаллю одночасно. В цьому випадку можливою є супідрядність двох напрямків, за якими розгортається ритмічний ряд, тобто домінування одного напрямку і підпорядкування йому іншого. При поєднанні ритмічних рядів за горизонталлю і вертикаллю будується розгорнута фронтальна композиція.

Новий вид ритму – ритм, що розгортається в горизонтальній площині. При цьому можливим є концентричний ритм, що напрямлений від центру до периферії, та ритм, що не має геометричного центру й розгортається за двома чи більше напрямками.

Всі вищезгадані види ритму будуються за однією чи двома координатами. В об’ємних і просторових формах ритмічні ряди будуються за трьома координатами простору. Ці види ритму зустрічаються в об’ємній та об’ємно-просторовій композиціях. Рис. 92.

Рисунок 92 - Приклади побудови ритмічних рядів за двома та трьома координатами простору

Математичні закономірності ритмічних рядів

Геометрична прогресія – закономірність, при якій співвідношення між сусідніми членами ряду являється постійним. Такий ряд може будуватись при будь-якому співвідношенні між сусідніми елементами крім одиниці. При співвідношенні, рівному одиниці, ряд перетворюється в метричний. Це рівномірно зростаючий ритмічний ряд. Ряд “золотого перерізу” є окремим випадком геометричної прогресії.

Побудова геометрично-пропорційного ритмічного ряду може здійснюватись: на основі прямої і оберненої пропорції; на основі геометричної пропорції a : b = b : d, де b – середня пропорційна величина; на основі «золотого перерізу»; на основі системи вписаних квадратів; на основі прямокутників – похідних квадрата тощо. Ритмічний ряд, члени якого збільшуються за геометричною прогресією називають рівномірно-зростаючим або рівномірно-спадаючим рядом.

Рисунок 93 - Приклади побудови геометрично-пропорційного ритмічного ряду: а), б) на основі геометричної пропорції a : b = b : d, де b – середня пропорційна величина.

Гармонійна прогресія (як випадок геометричної) – закономірність, при якій співвідношення між елементами стає більш контрастним по мірі збільшення елементів. Це прискорено-зростаючий або сповільнено спадаючий ряд.

г

Рисунок 94 - Приклади побудови гармонійно-пропорційного ритмічного ряду: в) на основі «золотого перерізу»; г) методом перспективної проекції метричного ряду.

Арифметична прогресія – закономірність, де співвідношення між сусідніми елементами не постійне, а змінюється таким чином, що стає менш контрастним по мірі збільшення елементів ритмічного ряду. Форма збільшується на сталу величину а. Наприклад числовий ряд 1, 2, 3, 4, 5, 6 і т. д. В такому ряді пропорційність не зберігається. Ритмічний ряд, члени якого збільшуються за арифметичною прогресією називають сповільнено-зростаючим або прискорено спадаючим рядом.

4. Комбінаторика формоутворення. Компоненти форм. Формоутворюючі параметри типоелементів. Формоутворюючі властивості типоелементів. Основні правила комбінаторного формоутворення. Класифікація комбінаторних форм

В проектуванні архітектор в більшості випадків вирішує задачу створення нової складної форми певного призначення з найкращим способом її утворення. Задача ускладнюється якщо потрібно створити не одну , а групу однотипних складних форм, використовуючи при цьому обмежену кількість складових частин (проектування мікрорайонів, розробка серійних будинків, в дизайні – секційні меблі, системи знаків візуальної комунікації тощо). Це може вирішуватися двома шляхами:

- метод індивідуального проектування, коли об’єкти формуються з частин, що не повторюються або повторюються рідко;

- метод модульний, коли утворення груп складних форм відбувається з використанням певного обмеженого набору різновидів складових частин, які повторюються і різноманітно комбінуються. Сутність цього методу відображає термін «уніфікація» (приведення чогось до певної форми, системи).

Модуль є конструктивною основою комбінаторного елемента серійного проектування. В цьому випадку комбінаторний елемент дозволяє встановити візуальну відповідність відношення частин виробу між собою і цілим. Одночасно комбінаторний елемент повинен формувати масштабну сумірність предмета. Тобто в комбінаторному елементі пропорції і масштаб виступають в єдності.

Комбінаторика формоутворення – це теорія і метод створення складних форм або груп складних форм певного призначення з типових уніфікованих елементів обмеженої кількості різновидів шляхом різноманітного їх взаємо розташування, сполучення, комбінування. Практичне застосування цієї теорії і відповідного методу у проектуванні предметних об’єктів називають комбінаторним формоутворенням. Для архітектури, об’єкти якої створюються індустріально, в великих кількостях і вимагають значних матеріальних затрат, спосіб комбінаторного формоутворення є важливим, найефективнішим і, водночас, найскладнішим.

Комбінаторика як методологічний принцип є відображенням властивого природі об’єктивного механізму формоутворення (алмаз і графіт – два різновиди просторових комбінацій вуглецю, два різних за властивостями матеріали; все живе створене з 21 виду амінокислот, обмеженої кількості хімічних елементів).

Секрет природних різновидів пояснюється дією принципу комбінаторної змінності, який заснований на властивості скінченої множини елементів утворювати значну кількість варіантів, сполучень комбінацій.

Комбінаторний метод використовується у багатьох науках: математиці, фізиці, кольорознавстві, програмуванні, фонетиці тощо. Комбінаторика у повсякденному житті: мова з алфавітом з 33 букв, музична гама з 7 нот, дитячий конструктор тощо.

З усієї сукупності прийомів і способів, пов’язаних з комбінаторикою, вирізняють п’ять основних комбінаторних ідей.

1. Ідея «клітчастої тканини». В основі «клітчастої тканини» лежить базовий елемент, геометричні особливості будови якого дозволяють йому стикуватись з іншими подібними елементами практично безкінечно. Багатоваріантність властивостей таких формотворень забезпечується зміною числа елементів і способами сполучення цих елементів. Ця ідея застосована у цегляній кладці, облицювальній плитці, системах інформаційних табло, у просторових побудовах (містобудування, комірка).

2. Ідея «конструктора». В її основі лежить здатність групи елементів утворювати різні види сполучень «замків» або стиків – як у дитячому конструкторі. Багатоваріантність забезпечується кількісними і якісними можливостями з’єднань. Основна тема – монтування. Це конструктивні набори у приладобудуванні, меблеві комбінаційні комплекти тощо. Перевагою цієї ідеї є потенційна здатність до вдосконалення шляхом включення нових елементів.

3. Більш обмеженими можливостями володіють комбінаторні системи, які називають «компактною множиною». Це замкнені системи з обмеженим складом елементів. Наприклад відома російська «матрьошка», набори посуду тощо.

4. Зміна просторового положення одного цілісного предмета забезпечує варіантність виявлення нового функціонального призначення в кожному можливому положенні предмета у просторі. Так, для дитини перевернутий стілець може означати кабіну паровоза, машину тощо. Ця ідея зберігає свою значимість не тільки для просторових переміщень. Коли один пердмет з часом набуває нового значення, відбувається переміщення в часі.

5. Серед комбінаторних ідей особливої уваги набуває принцип трансформації. Предмет зберігає свою цілісність, але його складові переміщуються внаслідок механічного руху (поступального обертання, руху по спіралі). Наприклад, шарнірно-стержневі конструкції – в’яло, ширма, розсувний кронштейн настільної лампи, складчасті і пневматичні конструкції. Це динамічно організовані елементи.

Різновиди комбінаторики.

Існують декілька видів комбінаторики: математична, числова, геометрична і предметна.

Предметна комбінаторика охоплює основні галузі і об’єкти формотворення.

1.Архітектурно-будівельна комбінаторика (різноманітні великопанельні і блок-компактні споруди: збірні перекриття, куполи, стелі, малі архітектурні форми тощо).

2. Архітектурно-містобудівна комбінаторика (різноманітні будинки і ансамблі масової забудови із серій типових блок-секцій).

3. Дизайнерська комбінаторика форм промислового мистецтва (різноманітні блочно-модульні промислові вироби побутової техніки і радіотехніки, збірно-розбірні меблі, багатофункціональні предмети).

4. Дизайн-графічна комбінаторика (шпалери, папір для упаковки, системи піктограм).

5. Комбінаторика інженерно-промислових виробів-різнотипів ( модульні та трансформативні апарати, прилади).

6. комбінаторика форм декоративно-прикладного і монументально-декоративного мистецтва (орнаментальні розписи і облицювання фасадів будинків й інтер’єрів, впорядкування територій поселень, предмети повсякденного вжитку).

7. Комбінаторика природних форм (бджолині стільники, квіти і суцвіття тощо).

Складові складних комбінаторних форм

Компоненти форм:

1. Типові елементи – це складові частини форми, які багато разів повторюються, взаємодоповнюються, взаємозамінюються (елементи архітектурного ордеру, бджолині соти, елементи орнаменту).

2. Уніфіковані типові елементи – складові частини групи складних форм, які багато разів повторюються, взаємодоповнюються, взаємо замінюються і є універсальними (всеосяжний, загальний).

3. Індивідуальний або оригінальний елемент – частина складної форми, яка не повторюється або повторюється рідко і поєднується з іншими елементами одним способом.

4. Типові уніфіковані блоки – це універсальні повторювані частини складних форм, які самі складаються з типоелементів (блок – секція в панельному будівництві).

5. Типорозміри – це типоелементи з однаковою геометрією і різні за розміром.

6. Марки типоелементу – елементи одного геометричного типу, однакові за розміром, але мають певні конструктивні, декоративні, пластичні відмінності.

Серія-номенклатура елементів формотворення – це вся сукупність типових, типових уніфікованих елементів, а також їх марок і індивідуальних елементів, які приймають участь в утворенні одного об’єкту або групи комбінаторних предметних форм.

Формоутворюючі параметри типоелементів

Типоелементи характеризуються геометричною конфігурацією, відносними розмірами (модулем – умовною одиницею виміру всіх частин), просторовою орієнтацією, кольором, фактурою, декором, видом матеріалу і трансформативністю (притаманна деяким формам і матеріалам).

Геометрична конфігурація, як носій просторових властивостей форми, визначає різноманітність і всі головні формоутворюючі властивості і можливості типоелементу. Чим простіша, регулярніша форма, тим більше можливостей збільшити кількість складних форм (при рівності інших умов). Формоутворюючі можливості типоелементу залежать від його структурного типу (коло, квадрат: найменші у кола, найбільші у правильного трикутника), а також від рівня його власної симетрії.

Відносні розміри. Модульність (кратність) розмірів підвищує формоутворюючі можливості і ефективність складових частин складної форми. Модульність притаманна найчастіше прямолінійним формам: трикутникам (не всім), паралелограмам, призмам.

а) сполучувані б) несполучувані

Рисунок 95 - Подібні типоелементи (типорозміри). Комбінаторна властивість модульності властива в більшій мірі прямолінійним формам

а б

Рисунок 96 - Типоелементи а) немодульні, б) модульні (кратність розмірів).

Мікромодулі – регулярні частини модулів М*(n<1)

Макромодуль – M*(n>1)

Просторова орієнтація – зовнішня чи внутрішня поверхня, верх чи низ, права і ліва деталь, місце стикування.

Колір, фактура, декор – підвищують комбінаторні можливості типоелементу. Декор асиметричний дає набагато більше комбінаторних утворень, ніж симетричний.

Вид матеріалу. Жорсткі матеріали мають менші комбінаторні можливості ніж пружно-еластичні і сітчасті.

Трансформативність – притаманна тільки певним вихідним формам (деякі шарнірні структури) і пружно-еластичним матеріалам (віяло, ширма, розсувний кронштейн лампи, складчасті і пневматичні конструкції).

Формоутворюючі властивості типоелементів

Основні параметри типоелементів визначають їх формоутворюючі властивості:

1. Сполучуваність – це щільне прилягання сусідніх елементів складної форми в місцях необхідного функціонального і конструктивного з’єднання, яке забезпечується однаковими або взаємодоповнюючими частинами.

Сполучення частин може бути повним (всією поверхнею або контуром), неповним (частиною поверхні або контуру), і локальним (точковим).

Рисунок 97 - Залежність сполучуваності від геометрії контуру і розмірів сторін (граней): а) типоелементи різної форми мають рівні сторони – найвищий ступінь сполучуваності; б) типоелементи різної форми і сторони різних розмірів – менша кількість комбінацій; в) зі всіх типоелементів тільки один базовий елемент може сполучатися з кожним – невелика кількість комбінацій.

2. Типовість – багатократна повторюваність, що характеризує раціональність та ефективність типоелементів.

3. Комбінаторність – це властивість типоелементу, яка характеризує його здатність утворювати різноманітні складні форми або групи форм, використовуючи різне просторове розташування і різні комбінації з рівними собі або іншого виду елементами. Це властивість найбільшої формоутворюючої здатності.

Класифікація комбінаторних форм

Комбінаторні утворення в одно-, дво- і тривимірному просторі

До одновимірних комбінаторних об’єктів належать окремі складні форми або групи форм типу ланцюг, частини яких багатократно повторюються і впорядковано групуються вздовж однієї осі (сороканіжка, потяг, намисто, будинки з блок-секцій). Форми цього класу можуть бути:

-лінійними (типу бордюр, лінійний орнамент);

-стрічковими (фриз, решітка-огорожа, балюстрада);

-об’ємно-компактними (будинок з блок-секцій).

Застосовуються різні види симетрії, найчастіше дзеркальна і трансляційна. Вісь симетрії співпадає з віссю об’єкту. Найчастіше об’єкт складається з одного виду типоелементів. Рис. 98

Рисунок 98 - Приклади одновимірних комбінаторних форм

До двовимірних комбінаторних форм належать складні форми-поверхні (площинні і криволінійні), усі частини яких багаторазово повторюються і рівномірно-впорядковано групуються за двома взаємоперпендикулярними осями переносної симетрії.

До двовимірних комбінаторних об’єктів належать:

а) двовимірна розетка, що складається з повторів плоскої частини одного виду, яка симетрично групується навколо осі повороту (сніжинка, квітка, арх. розетка)

б) складні форми на основі впорядкованої системи опорних точок (точкова матриця) і лінійних елементів.

Рисунок 99 - Сітка на точковій матриці.

Рисунок 100 - Шарнірно-стержнева конструкція (шлях ускладнення до більш жорсткої конструкції)

в) суцільні поверхні, утворені щільним укладанням одного виду (або max обмеженою кількістю різновидів) типоелементів: мозаїка (геометричні об’єкти), паркет (конструктивні форми).

а б в

Рисунок 101 - Способи щільної укладки: а – щільна, б – щільніша, в – максимально щільна.

а б

Рисунок102 - Раціональний розкрій площини формами складної конфігурації (щільне укладання): а) паралелограмна матриця, б) трикутна матриця.

До суцільних поверхонь, утворених щільним укладанням типоелементів відносяться: паркети правильні з правильних багатокутників одного виду; паркети напівправильні – з 2-3 видів правильних багатокутників; п лоскі ізогони – з 2-3 видів геометричних фігур і всіх можливих видах симетрії. Рис. 103.

а

б

Рисуок 103 - Суцільні поверхні, утворені щільним укладанням: а) правильний паркет; б) напівправильний паркет.

г) комбінаторний орнамент – складна узорчата фігура, яка утворюється впорядковано-симетричним(часто вільним, нещільним) розташуванням на поверхні елементів, які багатократно повторюються. Рис. 104.

Рисунок 104 – Комбінаторний орнамент

До тривимірних комбінаторних об’єктів належать складні форми або групи форм, які утворюються з повторюваних уніфікованих частин одного виду або не багатьох різновидів будь-якої вимірності, які впорядковано формуються за всіма трьома просторовими вимірами (будинки з блок-секцій, ігрове обладнання, конструктор).

Три типи комбінаторного формоутворення у тривимірному посторі:

• формоутворення за точковою матрицею просторової решітки (прототипом є головні види кристалічних решіток, каркаси перекриття, каркаси виставкового обладнання, опори ліній електропередач). Рис. 105.

• щільна тривимірна укладка (цегляна стіна, блок-кімнати).

• формоутворення за принципом конструктора – це довільне формування складної форми або групи форм з типоелементів, які з’єднуються гранями, точками, вершинами, поверхнями. Такі форми мають менш чітку просторову впорядкованість, а вироби такого типу часто мають збірно-розбірний характер (ігрове обладнання, секційні меблі, крупнопанельне будівництво).

Рисунок 105 - Формоутворення просторової решітки за точковою матрицею

Основні правила комбінаторного формоутворення (графічні моделі):

Рисунок 106 - Складна форма з вільним, але цілісним, впорядкованим розміщенням типоелементів

а) б)

Рисунок 107 - Типоелементи пов’язані точками: а) тільки вершинами, б) вершинами зі сторонами

Рисунок 108 - Складна форма з щільним і повним з’єднанням типоелементів усім контуром

Перелік рекомендованих літературних джерел

1. А.Г. Габричевский. Теория и история архитектуры. Избранные сочинения / Под ред. А. А.Пучкова. – Киев: Уртекст, 1993. – 225 с.

2. Антонович Є.А., Грач (Поліщук) Л.К., Саваріна Н,І. та ін. Основи композиції // Збірник практикумів. Ч. І.: Навч. посіб. – Івано-Франківськ: Прикарпат. ун-т, 1995. – С. 72 – 128.

3. Араухо И. Архитектурная композиция / Пер. с исп. – М.: Высшая школа, 1982. – 207с.

4. Архітектура. Короткий словник-довідник / За заг. ред. А.П.Мардера. – К.: Будівельник, 1995. – 333 с.

5. Архітектурна композиція: Методичні вказівки / Укладач С. В. Сьомка – К.: КНУБА, 2005. –24с.

6. Гидион З. Пространство, время, архитектура / Пер. с нем. – М.: Стройиздат, 1976. – 567с.

7. Гудков В. Творческая студия молодежной комиссии МОСА // Творчество молодых архитекторов Москвы. – М.: Стройиздат, 1981. – С. 50–56.

8. Дженкс Ч. А. Язык архитектуры постмодернизма / Пер. с англ. – М.: Стройиздат, 1985. – 135с.

9. Едике Ю. История современной архитектуры: Синтез формы, функции и конструкции. / Пер. с нем. – Искусство, 1972. 247с.

10. Иконников А., Степанов Г. Основы архитектурной композиции. – М.: Искусство, 1971. – 224с.

11. Kоник М. Курс композиции на Сенеже // Декоративное искусство СССР. – 1973. – № І.

12. Костенко Т.В. Основи композиції та тримірного формоутворення: Навчально-методичний посібник. – Харків:ХДАДМ, 2003. – 255 с.

13. Кринский В., Ламцов И., Туркус М. Элементы архитектурно-пространственной композиции. – М.: Изд-во лит. по строительству, 1968. – 168с.

14. Мардер А.П. теоретичні основи естетики архітектури. Конспект лекцій. – К.: КНУБА, 2002. – 88с.

15. Мардер А.П. Эстетика архитектуры: теоретические проблемы архитектурного творчества. – М.: Стройиздат, 1988. – 215 с.

16. Методичні вказівки до практичних занять з основ архітектурної композиції та проектування (площина, графіка, пропорціювання) / Укл.: А.В. Манн, Л.Л. Бабійчук, М.В. Бевз та ін. – Львів: ЛП, 1988. – 34 с.

17. Михайленко В.Є., Яковлєв М..І.. Основи композиції (геометричні аспекти формотворення): Навч. посіб. – К.: Каравела, 2004. – 304 с.

18. Объемно-пространственная композиция Учебник для вузов / А.В. Степанов, В.И. Мальгин, Г.И. Иванова и др. – М.: Издательство «Архитектура – С », 2004. – 256 с.

19. Объемно-пространственная композиция в архитектуре / Под ред. А. Степанова , М. Туркуса – М.: Стройиздат, 1975. – 193 с.

20. Основи художнього конструювання: Практикум для студентів художньо-графічних факультетів / Укл. Є. Антонович, Л. Грач (Поліщук) та ін. – Івано-Франківськ: Прикарпат. Ун-т, 1992. – 39 с.

21. Основні поняття архітектурної композиції: Методичні вказівки № 1 з дисципліни «Об'ємно-просторова композиція» /Укл.: О.І. Ремешило-Рибчинська, І.А. Дида, Х.С. Бойко – Львів: НУ«ЛП», 2001. – 36 с.

22. Пучков А.А. Габричевский: Концепция архитектурного организма в мыслительном процессе 20–30-х годов / Под общ. ред. В.И. Ежова. – К.: Изд. Дом А. С. С., 1997. – 154 с.

23. Тищенко М. Парфенон та його пропорції // Вісник Української академії мистецтв: Мистецтвознавство – К., 1997. – Вип. 4. – С. 59–67.

24. Тищенко М. Храм Софії Константинопольської та його основні пропорції // Вісник Української академії мистецтв: Мистецтвознавство – К., 1999. – Вип. 6. – С. 55–63.

25. Тиц А.. Основы архитектурной композиции. – К.: Вища школа, 1976. – 255с.

26. Хан-Магомедов С.О. Проблемы динамической формы в творческих концепциях 20-х годов // Труды ВНИИТЭ. Техническая эстетика / Редкол.: В.Ф. Колейчук, С.О. Хан-Магомедов, Г.Н. Яковлева. – М., 1982. – Вип. 33. – С. 82–100.

27. Чинь Френсис Д. К. Архитектура. Форма, пространство, композиция / Пер. с англ. – М.: АСТ – Астрель, 2005. – 399 с.

28. Шаповал Н.Г. Прикладна теорія архітектурної композиції: Навч. посібник. – К.: КНУБА, 2000. – 372с.

1 «Гештальт» (нім. Gestalt) – цілісна форма, образ, структура. «Гештальтпсихологія» – це науковий напрям у психології, започаткований 1912 р. німецьким вченим Максом Вертхеймером (1880-1943) за участю Вольфгана Келлера (1887-1967) і Курта Коффка (1886-1941). Це наука про видимі форми або цілісні структури. Підкреслює необхідність дослідження кожного елемента в його взаємозв'язку з іншими складовими цілого.

2 Тектоніка в перекладі з грецької означає «те, що відноситься до будівництва».