3. Фінансові інструменти торгової політики

Фінансування експорту як метод торгової політики необхідно відрізняти від фінансування і кредитування експортно-імпортних операції, які є простим наданням банками оборотного капіталу для проведення конкретних комерційних угод.

Фінансування як метод торгової політики передбачає дискримінацію проти іноземних компаній на користь національних виробників і експортерів. Найбільш розповсюдженими фінансовими методами торгової політики є:

I. Субсидії.

II. Кредитування.

III. Демпінг.

I. Субсидії

Якщо уряд вважає за необхідне стимулювати експорт національних виробників, то він може в тій чи іншій формі надавати їм субсидії з бюджету.

Субсидія грошова виплата на підтримку національних виробників і непряму дискримінацію імпорту.

Експортні субсидії - це допомога підприємствам в грошовій формі, що надається державою для стимулювання експорту і підвищення конкурентоспроможності їхньої продукції на зовнішніх ринках шляхом надання можливості знижувати експортні ціни без зменшення прибутку.

У світовій практиці за характером виплат субсидії поділяються на:

1) Прямі і 2) непрямі субсидії.

Прямі субсидії - безпосередні виплати експортеру після здійснення ним експортної операції на суму різниці його витрат і отриманого ним доходу. Прямі субсидії - це дотації виробнику при його виході на зовнішній ринок. Предметом прямого субсидування на початку 60-х років були дорогі товари промислового експорту розвинутих країн - судна , авіаційна техніка та ін. Проте, прямі субсидії заборонені правилами СОТ і їх використання занадто явне для торгових партнерів, які можуть використати відповідні заходи (компенсаційне мито).

Непрямі субсидії - приховане дотування експортерів через надання пільг по сплаті податків, пільгових умов страхування, займів за заставою, яка нижче ринкової, повернення імпортного мита та ін.

Субсидії можуть надаватись як виробникам товарів , конкуруючих з імпортом, так і виробникам товарів, які продаються на експорт. Для виробників в обох випадках субсидія є негативним податком, оскільки вона виплачується їм урядом, а не вираховується з їх прибутку.

Принципова відмінність між імпортним тарифом і субсидіями експорту як засобами торгової політики полягає в тому, що імпортний тариф призводить до підвищення внутрішньої ціни на імпортні товари, в той час як експортна субсидія призводить до підвищення внутрішньої ціни експортних товарів.

Враховуючи, що експортна субсидія є додатковим податковим тягарем для платників податків , її використання вимагає законодавчого схвалення. Аргументи, які служать для виправдання експортних субсидій зводяться до того, що вони підтримують зайнятість в експортуючих галузях, покращують за рахунок експорту платіжний баланс.

Експортні субсидії у відповідності з правилами СОТ вважаються нечесною конкуренцією і заборонені. Враховуючи різноманітні форми субсидії, точно визначити їх розмір не просто.

На початку 1980 року сім найбільших індустріальних країн видавали експортні субсидії на 1,5-3 млрд. доларів в рік.

Антидемпінгові процедури являють собою оперативні і судові розгляди по фактах демпінгу. Під демпінгом розуміють продаж на зовнішньому ринку товару за цінами нижче, ніж ціни на ринку країни-імпортера, з метою витіснення конкурентів і завоювання зовнішнього ринку. Антидемпінгові розгляди починаються при надходженні скарги вітчизняного виробника про збиток чи про погрозу збитку від демпінгового імпорту. Після встановлення антидемпінговим комітетом реальності погрози вітчизняним виробникам, справа передається в суд, що виносить рішення про розмір і порядок виплати адміністративних санкцій.

Цінові преференції встановлюються в законодавчому порядку шляхом визначення мінімальної різниці в цінах, на які товари і послуги імпорту повинні бути нижче ніж національних виробників.

Імпортні депозити являють собою форму застави, що імпортер повинний внести у свій банк в національній чи іноземній валюті перед закупівлею іноземного товару. Сума цього депозиту встановлюється у вигляді визначеного відношення до вартості імпортованого товару.