Модуль 1. Теоретико-методологічні засади теорії організації (30, 12 год) Змістовий модуль 5. Організаційний процес Змістовий модуль 5. Організаційний процес (2, 2* год)

Лекція №14 – Організаційний процес (2, 2* год)

План

1. Організаційна діяльність. Альтернативні парадигми організаційного процесу.

2. Система управління - кібернетичний підхід.

3. Принципи управління (принцип розімкненого управління; принцип розімкненого управління з компенсацією обурень; принцип замкненого управління; принцип однократного управління). Оптимізація управління. Адаптивні й такі, що самі настроюються, системи.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: організаційна діяльність, організаційний процес, система управління, принципи управління.

1. Організаційна діяльність. Альтернативні парадигми організаційного процесу

Органiзацiйна дiяльнiсть як один з видiв людської дiяльностi iснує в системах “людина — група людей”, “органiзатор — група”. Вона є складовою частиною практичного управлiння людьми, цiлеспрямованого впливу суб’єкта-органiзатора на об’єкт - керовану групу, а значить організаційна діяльність – це процес, за допомогою якого керівник усуває невизначеність, безладдя, плутанину та конфлікти поміж людьми щодо роботи або повноважень і створює середовище придатне для їх спільної діяльності.

Основними складовими організаційного процесу (організаційної діяльності) є:

а) розподіл праці - розподіл загальної роботи в організації на окремі складові частини, достатні для виконання окремим робітником відповідно до його кваліфікації та здібностей;

б) групування робіт та видів діяльності у певні блоки (групи, відділи, сектори, цехи, виробництва тощо) - департаменталізація;

в) підпорядкування кожної такої групи керівникові, який отримує необхідні повноваження (делегування повноважень);

г) визначення кількості робітників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові (встановлення діапазону контролю);

д) забезпечення вертикальної та горизонтальної координації робіт та видів діяльності (створення механізмів координації).

Організацію як процес поділяють на:

• випадкову та цілеспрямовану;

• послідовну та паралельну;

• орієнтовану та програмовану;

• тимчасову та постійну;

• спонтанну та очікувану;

• загальну та часткову.

Для розгляду організації як процесу використовують по­няття, запозичені з механіки:

• статика — врівноважений стан організаційної систе­ми, в якому вона знаходиться незалежно від змін (як позитив­них, так і негативних), що відбуваються в зовнішньому середо­вищі. Організація, в якій немає змін, тобто тривалий час пара­метри її ункціонування залишаються незмінними, приречена на деградацію та поступове руйнування, оскільки відсутні пер­спективи розвитку;

• динаміка — розвиток організації та її рух до нових цілей під впливом, як внутрішнього, так і зовнішнього середовища. Для організації, що розвивається, характерними є прагнення постійно нарощувати темпи свого розвитку, освоювати нові технології та розширювати коло завдань, що вирішуються.

Говорячи про статику та динаміку організації, доречно буде пригадати закони механіки, сформульовані Ньютоном. Відповідно до першого закону Ньютона — закону інерції — об’єкт, на який не діють сили, знаходиться в стані спокою або рівно­мірного руху; змінити цей стан може тільки дія сили. Це твер­дження можна за аналогією перенести на діяльність організа­ції, якій, як і будь-якій матеріальній системі, властива інер­ція. Для подолання інерційності потрібні значні зусилля з боку керуючої частини організаційної системи.

Статичний і динамічний стани організації визначаються етапами її життєвого циклу. Будь-яка організація проходить деякі або всі етапи життєвого циклу. Етапи можна об’єднати в дві групи — статичну і динамічну. Статичний стан характери­зується нечутливістю. До статичних належить етап ліквідації (утилізації), коли організації займаються вирішенням внут­рішніх проблем, причому внутрішні і зовнішні відносини роз­глядаються окремо. Динамічна група включає етапи наро­дження, зростання, зрілості, старіння і відродження. Вони ха­рактеризуються вирішенням зовнішніх та внутрішніх проб­лем організації у взаємозв’язку.

Процес є послідовністю певних явищ та подій. Явища за своєю природою є об’єктивними, а події мають суб’єктивне за­барвлення. Таке розуміння визначає об’єктивну, змішану та суб’єктивну природу організації.

Динамічна (процесуальна) організація як процес стано­вить послідовність змін, що відбуваються. Іншими словами ди­намічна організація є послідовністю, яка об’єднує дії, опера­ції, стадії, етапи, фази, цикли в загальний процес. Теорія орга­нізації визначає елементи процесу, що характеризуються та­кими критеріями: дія — первинність, однозначність, заверше­ність; операція — орієнтація та спеціалізація; стадія — функ­ціональна однорідність та послідовність; етап — проміжна результативність та керованість; фаза — період у розвитку ор­ганізації та виокремленість за характерними ознаками; цикл — послідовність та періодична повторюваність.

Теорія організації виокремлює принципи статичної та ди­намічної організації.

Все різноманіття підходів до організаційної діяльності можна представити у вигляді двох альтернативних парадигм (табл. 1).

Таблиця1 Альтернативні парадигми організаційного процесу

1 парадигма	2 парадигма
Вихідним станом будь-якої системи є безлад, хаос.	Немає нічого більш неприродного, ніж хаос. Реальні системи володіють іманентної організацією. Хаос - теж усе гаразд, але більш складний, менш доступний розумінню.
Організація припускає створення порядку з хаосу.	Організація передбачає створення умов для розвитку системи.
Створений порядок необхідно підтримувати, витрачаючи ресурси, інакше знову настане хаос	Необхідно орієнтуватися на саморегуляцію і на саморозвиток систем

Наведені парадигми відображають два принципово різних підходи до організаційної діяльності. Перший можна умовно назвати підходом примусу, коли для створення і підтримки організаційного процесу необхідно прикладати зусилля. Як тільки ці зусилля припиняються, система повертається до вихідного стану. Можна конструювати як завгодно багато штучних організаційних схем, але вони будуть неміцними і неефективними. Наша історія знає чимало таких прикладів: колгоспи, раднаргоспи, виробничі об'єднання і т.д.

Другий підхід орієнтований на природні процеси організації, що розвивається досить довго, щоб дати місце і волевиявленню людини.

Цілі людини, що випадають з діапазону природного розвитку (наприклад, створення колгоспів), приречені на провал, які б ресурси не притягувалися для їх досягнення.

Разом з цим тут немає фаталізму - людина з її целеполагающей і вольовою діяльністю не виключається з процесу розвитку, треба лише виконати умову: простір цілей людини має збігатися з діапазоном напрямків природного (можливого в принципі) розвитку. Орієнтацію на природний розвиток можна знайти і в дослідженнях А.Сміта, який стверджував, що для соціально-економічного розвитку суспільства необхідні мир, легкі податки і терпимість в управлінні, а все інше зробить природний хід речей.