II. Внутрішні податки і збори

Внутрішні податки і збори приховані методи торгової політики направлені на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару і скорочення тим самим його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Можуть вводитись як центральними, так і місцевими органами державної влади. Податки, які накладаються на імпортні товари досить різноманітні і можуть бути прямими (ПДВ, податок на продаж) або непрямими (збори за митне оформлення, реєстрацію і виконання інших формальностей, портові збори).

Внутрішні податки і збори відіграють дискримінаційну роль тільки в тому випадку, якщо вони накладаються тільки на імпортні товари, при тому, що товари місцевих виробників оподаткуванню не підлягають. Якщо ж правила внутрішнього оподаткування однакові як для національних товарів, так і для імпортних, то така політика може розглядатись як політика створення рівних стартових умов для конкуренції в ціні і якості. В багатьох випадках внутрішні податки перевищують по вартості розмір імпортного мита, і більше того, їх ставка може змінюватись в залежності від внутрішньої кон’юнктури місцевого ринку.

III. Політика в рамках державних закупівель

Політика в рамках державних закупівель прихований метод торгової політики, який вимагає від державних органів і підприємств купувати відповідні товари тільки у національних фірм, навіть незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожче імпортних.

Найбільш типовим поясненням такої політики є вимоги національної безпеки.

Наприклад, американський уряд за законом 1933 року, який отримав назву Акт „Купуй американське”, платив на 12% більше американським постачальникам порівняно з іноземними.

В західноєвропейських країнах, де до недавнього часу засоби зв’язку знаходились в руках держави, практично не було торгівлі обладнанням зв’язку, оскільки від державних фірм вимагалось купувати таке обладнання тільки у своїх виробників.

У більшості країн держава в особі уповноважених нею органів є одним з найбільших покупців товарів (робіт, послуг) в економіці. Водночас існує значна ймовірність надання переваг вітчизняним постачальникам порівняно з їх іноземними конкурентами під час здійснення державних закупівель. Відтак дисципліна державних закупівель є предметом уваги СОТ.

У рамках СОТ діє окрема Угода з державних закупівель, яка, однак, підписана лише окремими державами-учасницями. її метою є максимальне відкриття сфери державних закупівель для міжнародної конкуренції. Зазначена Угода спрямована на забезпечення:

а) прозорості (транспарентності) законодавства, процедур та практики щодо державних закупівель;

б) недискримінації іноземних учасників процедур закупівель.

Переговори щодо забезпечення прозорості процедур державних закупівель за участю усіх держав-членів СОТ з метою досягнення загального консенсусу тривають нині. В Україні питання державних закупівель регулює Закон України від 22 лютого 2000 р. „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”. Згідно зі ст. 5 зазначеного Закону вітчизняні та іноземні учасники беруть участь у процедурі закупівлі на рівних умовах відповідно до по­ложень цього Закону, за винятком випадків, коли застосовуються положення ст. 6 цього Закону. Стаття 6 Закону „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” передбачає застосування преференційної поправки як способу надання замовником переваги вітчизняному виробнику при визначенні переможця процедур закупівель шляхом застосування відсоткової межі до ціни його тендерної пропозиції у порівнянні з найбільш вигідною серед поданих у розмірах, встановлених цим Законом. Так, замовник надає перевагу тендерній пропозиції, поданій вітчизняним виробником, шляхом застосування преференційної поправки до її ціни, за умови, що очікувана вартість предмета закупівлі не перевищує суми, еквівалентної:

• для товарів - 200 тис. євро;

• для послуг - 300 тис. євро;

• для робіт - 4 млн. євро.

Розмір преференційної поправки повинен становити 10 відсотків ціни тендерної пропозиції.

У разі, якщо предметом закупівлі є послуги чи роботи, що здійснюються на території України, замовник має пра­во вимагати від іноземного учасника, який бере участь у процедурі закупівлі, виконання цих послуг чи робіт з використанням вітчизняних сировини, матеріалів та робочої сили.

У разі, якщо предметом закупівлі є сільськогосподарська продукція вітчизняного виробництва, участь у тендерах можуть брати виключно вітчизняні сільськогосподарські товаровиробники.

Зазначені норми не суперечать підходам СОТ, оскільки головний акцент у вимогах до регулювання державних закупівель наразі здійснюється на транспарентності закупівельних процедур, а не на наявності преференцій для вітчизняних постачальників, оскільки такі преференції не приховуються.