5. Національний ринок праці: співвідношення внутрішнього і зовнішнього

Багато процесів у сфері праці, в тому числі сегментації та гнучкості, відбувається як на зовнішньому ринку праці, який охоплює сферу обігу робочої сили між підприємствами, так і на внутрішньому, або внутрішньофірмовому ринку праці, що базується на горизонтальній і вертикальній мобільності працівників всередині підприємства.

Треба відзначити, що для всіх національних економік характерний пошук управлінської стратегії у сфері праці, що оптимізує співвідношення і розвиток внутрішніх і зовнішніх, первинних і вторинних ринків праці.

В результаті формуються національні моделі функціонування і регулювання ринку праці. Якщо на національному ринку праці переважний розвиток отримав зовнішній ринок праці, говорять, що національний ринок праці зорієнтований на зовнішній ринок праці. Якщо на національному ринку праці переважний розвиток отримали інститути, що характерні для внутрішнього ринку праці, то говорять про національний ринок праці, що тяжіє до внутрішнього ринку. Внутрішній і зовнішній ринки праці, звичайно, представлені в кожній національній економіці, мова йде тільки про їх специфічне поєднання, що відображає національні особливості інститутів, що регулюють трудові відносини.

Так, повсюдно відомими є співвідношення японського та американського ринків праці. Японський ринок праці включає розвинуті внутрішні ринки праці, для яких є характерним високий рівень внутрішньофірмових інвестицій у людський капітал, що супроводжується системою «пожиттєвого найму» для значної частини працівників. При цьому в країні утримується низький рівень безробіття у межах 2-3%. Регулювання трудових відносин в основному відбувається на рівні підприємства, де є розвинуті профспілки, що здійснюють свою діяльність в першу чергу на рівні корпорацій. Ринок праці США має яскраво виражену орієнтацію на зовнішній ринок: рівень безробіття 5-6%, гнучкі процедури найму і звільнення, висока територіальна і міжфірмова мобільність робочої сили, невисоке охоплення працівників профспілками, що мають переважно галузеву спрямованість.

Аналогічні співставлення, наприклад, для національних ринків праці Великобританії і Франції. Франція тяжіє до регулювання трудових відносин на внутрішніх ринках праці, а Великобританія на зовнішніх. Критеріями для такого порівняння є: рівень плинності і міжфірмової мобільності; організація системи профпідготовки та навчання в спеціальних навчальних центрах з видачею сертифікату, диплому або на навчання і підготовку безпосередньо на підприємстві або на робочому місці за професіями, що характерні тільки для даної фірми; принципи класифікації робіт, універсальність таких класифікацій для різних підприємств і галузей або специфічність для кожного підприємства; структура профспілок.

В Україні модель національного ринку праці, який формується, та обумовлюється особливостями розвитку трудових відносин в економіці радянського періоду, має свої особливості:

1. Високий рівень монополізації економіки. Монополія поєднувалася з таким розміщенням продуктивних сил, яке часто приводило до ситуації «один завод - одне місто». Це стосувалось як малих міст, так і великих; як міст науки, так і гігантів автоіндустрії. У поєднанні з відсутністю ринку житла, адміністративними обмеженнями на переїзд в інші міста (прописка) монополізм приводив до невисокої мобільності робочої сили.

2. Державне регулювання заробітної плати, її слаба диференційованість у залежності від результатів діяльності підприємства. Це привело до формування широкого спектру негрошових форм винагороди працівників. До них відносились отримання житла, користування дитсадками, придбання путівок у санаторії і профілакторії, пільгове харчування, медичні послуги і т.д. Доступ до цих благ був пов’язаний з роботою в даному трудовому колективі і прив’язував працівника до конкретного внутрішнього ринку праці.

3. Високий рівень внутрішньофірмових інвестицій у підготовку і перепідготовку працівників, у формування специфічного людського капіталу. У 80-ті роки щорічну підготовку і підвищення кваліфікації на підприємствах, в установах і організаціях проходило приблизно 40% працівників.

4. Стопроцентна участь працівників у профспілках незалежно від розміру підприємства і сфери діяльності.

Усе це привело до формування і домінування в українській економіці дореформеного періоду своєрідних внутрішніх ринків праці, що частково пояснює феномен повільного вивільнення робочої сили з підприємств після початку реформ і особливості української моделі ринку праці у порівнянні з країнами Центральної і Східної Європи, що здійснюють аналогічні економічні перетворення. Функціонування розвинутих ринків праці привело на початку реформ до атестації підприємств шляхом функціональної, а не кількісної гнучкості, тобто підприємства скоригували робочий час застосовували адміністративні відпустки, нарощуючи приховане безробіття.

Але в даний час бюджетні обмеження стали жорсткими, соціальні виплати і пільги підприємствам скорочуються, інвестиції підприємств у підготовку і підвищення кваліфікації працівників знаходяться на низькому рівні, відкрите безробіття наростає, - усе це зсуває пропорції між внутрішніми і зовнішніми ринками праці на користь зовнішніх.

Наявність, хоча в обмеженому масштабі, товарно-грошових відносин, товарного за суттю характеру основної маси робочої сили дозволяють говорити про існування ринку в економіці України у дореформений період. Це був специфічний ринок, коли держава, будучи власником левової частки засобів виробництва, була практично єдиним продавцем і монопольно встановлювала ціну праці.

Становлення ринку праці на території України відображує конкретно-історичні умови конкретного етапу розвитку і діалектику системи управління народним господарством у наступні роки. Специфіка попереднього етапу розвитку у рамках соціалістичної моделі суспільного ладу обумовила характер ринку праці, що складався, нерозвинутість його найважливіших структурних елементів, відсутність адекватного механізму регулювання.

Недостатньо розвинуті економічні, адміністративно-державні (правові, організаційні) регулятори, які покликані забезпечувати умови здійснення рухомості робочої сили як на локальному, так і на міждержавному рівнях. Поки повністю не ліквідована монополія власності держави на засоби виробництва, низька територіальна мобільність населення.

Стан матеріально-інформаційної бази системи служби зайнятості населення поки що не відповідає новим вимогам до оперативності її функціонування, необхідності взаємодії з різними видами наймачів, різними соціально-економічними групами працездатного населення.