6. Контрольні запитання та завдання

1. Які є види норм?

2. Що розуміють під нормами праці в вузькому і широкому значенні?

3. Що є основою нормування праці?

4. Яка різниця між поняттями “норма і “норматив”?

5. Як класифікується робочий час в стосунку до видів виробництв, категорій персоналу та типів організаційних структур?

6. Які методи встановлення норм?

7. Які методи дослідження трудових процесів за метою, способом та формою?

8. Які фактори впливають на обґрунтування норм праці?

9. Які є рівні нормування праці?

10. Як впливає категорія персоналу на методи нормування праці?

7. Резюме

Нормування праці – це вид діяльності з управління виробництвом, пов'язаний з визначенням необхідних затрат праці і її результатів, контролем за мірою праці.

Сьогодні підприємствами використовується система норм праці, що відображує різні сторони трудової діяльності. Найбільш поширено застосовуються норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання.

Сутність нормування праці полягає у встановленні необхідних витрат живої праці на виконання конкретної роботи за нормальної організації та інтенсивності праці.

Норми важкості праці регламентують допустимі навантаження на організм працівників і використовуються для обґрунтування часу на відпочинок, компенсацій за несприятливі умови праці і т. ін.

З класифікацією норм праці тісно пов’язана класифікація нормативних матеріалів з праці, які служать для встановлення норм і виражають залежності між необхідними витратами праці і факторами, що впливають на витрати. На загал розрізняють два види нормативних матеріалів: нормативи, єдині (типові) норми.

Вибір найкращого варіанту норм праці здійснюється на основі критерію оптимальності з врахуванням системи обмежень. За критерій оптимальності приймають показник, який за результатами конкретного вирішення може приймати найбільше (найменше) значення. Система обмежень - це область допустимих значень норм праці, в межах якої має бути відповідність особливостям і обсягам продукції, що випускається і продається підприємством, параметрам застосовуваних предметів і засобів праці, психофізіологічним особливостям працюючого індивіда, та соціальним особливостям трудового процесу.

В нормуванні праці застосовують аналітичні та сумарні методи. Аналітичні методи передбачають встановлення норм на підставі аналізу конкретного трудового процесу; проектування раціональних режимів роботи обладнання і способів праці працівників; визначення норм за елементами трудового процесу з врахуванням специфіки конкретних робочих місць та виробничих підрозділів. Сумарні методи - встановлення норм без аналізу конкретного трудового процесу, а на основі досвіду нормувальника або на основі статистичних даних про виконання аналогічних робіт. Сумарні норми не можуть вважатися достатніми для визначення ефективного використання виробничих ресурсів і повинні замінюватися нормами, встановленими аналітичними методами.

Необхідність перегляду норм обумовлена наступними факторами: змінами організаційно-технічних і санітарно-гігієнічних умов виробництва; ростом кваліфікації робочих; наявністю помилок в нормах, що були розроблені свого часу.

До показників, що характеризують стан нормування праці на підприємстві відносяться: середній коефіцієнт (процент) виконання норм працівниками та їх розподіл за цим показником; частка працівників, праця яких нормується; загальна кількість застосовуваних норм; питома вага технічно (науково) обґрунтованих норм в застосовуваних нормах; частка норм, розрахованих за міжгалузевими та галузевими нормативами; частота перегляду норм; економія від зниження трудомісткості продукції як результату удосконалення нормування праці.

Подальший розвиток нормування праці можливий за наступними напрямками: індивідуалізація норм; нормування інтенсивності праці та ступеню використання робочого часу; комп'ютеризація розрахунків норм і нормативів; організаційно-економічні передумови якості норм.