4. Методи нормування праці і їх розвиток

В нормуванні праці застосовують аналітичні та сумарні методи.

Аналітичні методи передбачають встановлення норм на підставі аналізу конкретного трудового процесу; проектування раціональних режимів роботи обладнання і способів праці працівників; визначення норм за елементами трудового процесу з врахуванням специфіки конкретних робочих місць та виробничих підрозділів.

Аналітичні методи за методом отримання вихідних даних ділять на аналітично-розрахункові - за базу розрахунку беруться нормативні матеріали та аналітично-дослідницькі - базуються на даних, отриманих при дослідженнях трудових процесів на аналізованих робочих місцях.

Сумарні методи - встановлення норм без аналізу конкретного трудового процесу, а на основі досвіду нормувальника (досвідний метод) або на основі статистичних даних про виконання аналогічних робіт (статистичний метод). Сумарні норми не можуть вважатися достатніми для визначення ефективного використання виробничих ресурсів і повинні замінюватися нормами, встановленими аналітичними методами.

Для того, щоб норми були рівнонапружені (рівність об'єктивних передумов для однакового рівня виконання норм в різних виробничих умовах), необхідно забезпечити:

• єдність методів і методик нормування праці;

• єдність нормативних матеріалів для розрахунків норм і методів дослідження витрат робочого часу;

• достатню кваліфікацію технологів і спеціалістів з нормування праці, взаємодію між ними;

• можливість практичної реалізації програм з нормування праці;

• матеріальну і моральну зацікавленість персоналу фірми в високій якості норм праці.

5. Перегляд норм і оцінка їх якості

Необхідність перегляду норм обумовлена наступними факторами:

• змінами організаційно-технічних і санітарно-гігієнічних умов виробництва;

• ростом кваліфікації робочих;

• наявністю помилок в нормах, що були розроблені свого часу.

Співвідношення цих факторів залежить від стадії освоєння виробництва, його масштабів, рівня механізації і автоматизації технологічних і трудових процесів.

До показників, що характеризують стан нормування праці на підприємстві відносяться:

• середній коефіцієнт (процент) виконання норм працівниками та їх розподіл за цим показником;

• частка працівників, праця яких нормується;

• загальна кількість застосовуваних норм;

• питома вага технічно (науково) обґрунтованих норм в застосовуваних нормах;

• частка норм, розрахованих за міжгалузевими та галузевими нормативами;

• частота перегляду норм;

• економія від зниження трудомісткості продукції як результату удосконалення нормування праці.

Подальший розвиток нормування праці можливий за наступними напрямками:

• індивідуалізація норм - дозволяє більш повно використовувати людський потенціал підприємства, потребує ретельних досліджень колективу;

• нормування інтенсивності праці та ступеню використання робочого часу - разом з витратами часу на виконання одиниці продукції (чи всього обсягу) всякий процес праці характерний також витратами фізичної і нервової енергії працівників. Ці витрати ще не стали об'єктом нормування;

• комп'ютеризація розрахунків норм і нормативів - дозволяє суттєво скоротити трудомісткість розрахунків та підвищити їх обґрунтованість, деталізувати та поглиблювати нормувальний процес;

• організаційно-економічні передумови якості норм - зміна норм може відбуватися і при незмінній технічній базі за умови зросту навичок працівників. Необхідна система нормативних періодів перегляду норм.

Якість норм суттєво залежить і від організації оплати праці. З метою забезпечення стабільності коефіцієнта виконання норм необхідно своєчасно переглядати тарифні ставки та використовувати систему надбавок за зниження трудомісткості продукції і ріст ефективності виробництва.