- •Предмет і методи сучасної економіки праці.
- •Мета курсу, його структура і логіка.
- •2.Тема: Трудові ресурси і трудовий потенціал суспільства
- •Трудові ресурси як соціально-економічна категорія
- •Формування трудових ресурсів
- •Використання трудових ресурсів. Трудовий потенціал суспільства.
- •Контрольні запитання та завдання
- •Резюме:
- •3.Тема: Ринок праці в економічній системі.
- •Поняття ринку праці, його елементи та функції.
- •Структура та моделі ринку праці.
- •Попит і пропозиція на ринку праці
- •Сегментація і гнучкість ринків праці
- •Національний ринок праці: співвідношення внутрішнього і зовнішнього
- •Контрольні запитання та завдання
- •4.Тема: Зайнятість населення і безробіття
- •Соціально-економічна сутність зайнятості
- •Зайнятість як елемент соціально-економічної політики
- •Безробіття та соціально-економічні наслідки безробіття
- •Контрольні запитання та завдання
- •5.Тема: Продуктивність і ефективність праці
- •Визначення продуктивності праці
- •Показники та методи вимірювання продуктивності праці
- •Програми управління продуктивністю праці
- •Контрольні запитання та завдання
- •6.Тема: Вартість робочої сили та її структура
- •Сутність вартості робочої сили
- •Вартість робочої сили і доходи населення
- •Контрольні запитання та завдання
- •7.Тема: Організація оплати праці
- •Основні елементи організації оплати праці
- •Основні вимоги до організації заробітної плати
- •Основні типи організації заробітної плати
- •Заробітна плата та фонд споживання підприємства
- •Особливості організації і оплати праці на малих підприємствах
- •Контрольні запитання та завдання
- •8.Тема: Соціальне партнерство і ринок праці
- •Об’єднання підприємців на ринку праці
- •Роль профспілок в соціально-трудових відносинах
- •Держава в системі соціального партнерства
- •Контрольні запитання та завдання
- •9.Тема: Управління персоналом
- •Планування і формування персоналу
- •Розвиток персоналу і оцінка інвестицій в людський капітал
- •Трудова кар’єра
- •Контрольні запитання та завдання
- •10.Тема: Регулювання робочого часу
- •Робочий час. Режим праці та відпочинку
- •Класифікація витрат робочого часу
- •Дослідження витрат робочого часу
- •Методи встановлення норм часу
- •Контрольні запитання та завдання
- •11.Тема: Нормування праці
- •Сутність нормування праці та її значення
- •Система норм і нормативи праці
- •Комплексне обгрунтування норм праці
- •Методи нормування праці і їх розвиток
- •Перегляд норм і оцінка їх якості
- •Контрольні запитання та завдання
- •12.Література
- •13.Додатки
- •Класифікація витрат робочого часу
- •Норми витрат праці
4.Тема: Зайнятість населення і безробіття
Соціально-економічна сутність зайнятості
Зайнятість як елемент соціально-економічної політики
Безробіття та соціально-економічні наслідки безробіття
Соціально-економічна сутність зайнятості
Зайнятість – діяльність громадян, що пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка не суперечить чинному законодавству і приносить, як правило, їм заробіток, трудовий дохід.
Розрізняють державну активну і пасивну політику зайнятості.
Активна політика зайнятості (активна політика на ринку праці) – сукупність правових, організаційних і економічних заходів, що проводиться державою з метою зниження безробіття. Така політика включає заходи, що пов’язані із запобіганням (профілактикою) звільнень працівників через збереження робочих місць; навчання, перепідготовку і підвищення кваліфікації осіб, що шукають роботу, активний пошук і підбір робочих місць; субсидування створення нових робочих місць (як на існуючих підприємствах, так і шляхом розвитку самозайнятості ); організацію нових робочих місць через систему суспільних робіт.
Пасивна політика зайнятості (пасивна політика на ринку праці) – сукупність заходів, спрямованих на послаблення негативних наслідків безробіття. Вона включає виплату гарантованих державою засобів по безробіттю, а після закінчення термінів виплат – матеріальної допомоги (соціальної підтримки); виплату різноманітних доплат, а також можливу видачу недорогих товарів першої необхідності, включаючи продукти харчування; організацію дешевого харчування у спеціальних їдальнях; деякі інші заходи.
Зайнятість, як відомо, є одним із найважливіших макроекономічних показників. Разом з тим, зайнятість має соціальний характер. Вона відображує потребу людей не тільки у доходах, але й у самовираженні через суспільно-корисну діяльність, а також сукупність задоволення цієї потреби при певному рівні соціально-економічного розвитку суспільства.
Інколи сама сутність зайнятості розуміється спрощено, коли вона зводиться тільки до погодження попиту і пропозиції робочої сили. Вважається, якщо нема безробіття, то нема і невирішених проблем зайнятості. Таким чином проводиться своєрідна ідентифікація категорії зайнятості і ринку праці. В результаті такого трактування в різних економічних програмах виходу з кризи не враховуються глибинні процеси, що притаманні зайнятості й обумовлені, наприклад, специфікою праці різних соціально-демографічних груп, змінами трудового потенціалу за рівнем освіти, соціальними орієнтирами, включаючи мотивацію праці і т.д.
Кожному етапу розвитку економіки відповідає своя модель (концепція) зайнятості.
Концепція зайнятості – це система поглядів, уявлень, що розкривають характер зайнятості на певному етапі соціально-економічного розвитку суспільства.
В даний час в Україні проробляються шляхи формування ринкової економіки із соціальним спрямуванням. Тому концепція зайнятості повинна дати відповідь на питання:
якою повинна бути зайнятість при даному типі економіки?
які зміни відбудуться в основних характеристиках зайнятості?
що для цього потрібно зробити?
Чіткі уявлення про те, чим зайнятість завтра буде відрізнятися від існуючої необхідні як основа побудови всієї системи управління зайнятістю.
Розглянемо основні положення зайнятості, що зафіксовані в Законі Про зайнятість населення.
Перший принцип – це право громадян розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Примус (у будь-якій формі) до праці не допускається за винятком випадків, встановлених законодавчо.
Таким чином закріплено в соціально-економічному житті України таку загальнолюдську цінність як добровільність праці.
Другий принцип зайнятості – відповідальність держави за створення умов для реалізації права громадян на працю. В основі політики зайнятості лежить відмова від жорсткої регламентації форм і режимів зайнятості, вимушеної обов’язковості праці у суспільній сфері і сприяння розкриттю інтересів і потреб людини через свободу і добровільність вибору будь-якої сфери суспільно-корисної діяльності.
Тісна взаємодія заходів щодо розвитку зайнятості дозволяє активно впливати на стан зайнятості , добиватись суттєвого поліпшення всіх її якісних характеристик, таких як освітній і професійно-кваліфікаційний склад зайнятого населення, його галузева і демографічна структура, висока соціально-економічна мобільність і конкурентоспроможність і т.д.
Розрізняють повну, продуктивну і вільно вибрану зайнятість.
Змінюється вкорінене тлумачення повної зайнятості як максимально можливого рівня залучення працездатного населення у суспільне господарство. Повна зайнятість громадян може бути досягнута при будь-якому рівні їхнього залучення, якщо рівень відповідає задоволенню потреби населення у робочих місцях при умові економічної доцільності (продуктивності) пропонованих робочих місць. Таким чином, повна зайнятість не рівнозначна охопленню всіх працездатних громадян у сферу професійної праці. Людина має право обирати згідно свого бажання одну зі сфер суспільно корисної зайнятості (професійна праця в народному господарстві, навчання з відривом від роботи, домашнє господарство і т.д.). однак регулюючою складовою є зайнятість професійною працею, що приносить дохід, як основу підвищення матеріального рівня і розвитку особистості.
Оптимальною у зайнятості слід вважати таку пропорцію, що сповна відповідає інтересам підвищення економічної ефективності виробництва, результатам його інтенсифікації, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, росту продуктивності праці, створює сприятливі умови для відтворення здорового покоління, висококваліфікованих, добре навчених і мобільних працівників.
Повна зайнятість, що відповідає всім перерахованим вимогам, може бути названа продуктивною зайнятістю. Продуктивна зайнятість не ідентична ефективності праці. Ефективність праці є одним із елементів продуктивної зайнятості.
Повна, продуктивна і вільно вибрана зайнятість відображує перш за все стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення у роботі і робочими місцями, при якій створюються сприятливі умови для соціального і економічного прогресу, тобто враховуються інтереси як окремої особистості, так і всього суспільства.
Статус в зайнятості. Відносини зайнятості.
Статус в зайнятості визначається для частини трудових ресурсів, що приймають участь у суспільно корисній діяльності. Це як група людей, які пропонують свою робочу силу для виробництва товарів і послуг з метою отримання доходу, як і та група населення, яка приймає участь у суспільно корисній діяльності, що не приносить прямого грошового доходу, або приносить дохід, що безпосередньо не пов’язаний з виробництвом благ і послуг.
В першу групу входять громадяни які зайняті у:
державному секторі економіки;
кооперативах, акціонерних товариствах;
приватному секторі.
У другу групу входять:
ті, хто навчається з відривом від виробництва;
службовці Українських збройних сил.
Відносини зайнятості обумовлюються економічними, демографічними і соціальними процесами. Економічний зміст зайнятості виражається у можливості для працівника своєю працею забезпечити собі належне існування і сприяти зросту ефективності суспільного виробництва; соціальний – у формуванні і розвитку особистості. Демографічний зміст зайнятості відображує взаємозалежність зайнятості з віково-статевими характеристиками населення, його структурою й ін.
Ефективність зайнятості.
Ефективною вважається зайнятість населення, яка забезпечує належний дохід, здоров’я, розвиток особистості, ріст освітнього і професійного рівня для кожного члена суспільства на основі росту суспільної продуктивності праці.
Показники ефективності зайнятості:
пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їхньої участі в суспільно корисній діяльності;
рівень зайнятості працездатного населення у суспільному господарстві;
структура розподілу працюючих у розрізі галузей народного господарства, що являє собою пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять;
професійно-кваліфікаційна структура працюючих.
Пропонована система показників дозволяє укрупнено на макрорівні оцінювати сутнісні характеристики зайнятості з позицій її ефективності.
Такі оцінки є важливими для виявлення не тільки існуючих проблем, але й закономірних тенденцій, що народжуються в зайнятості. Крім того, зміст самих показників підтверджує, що зайнятість має не тільки економічний, але й яскраво виражений соціальний зміст. Можна стверджувати, що зайнятість є важливим елементом соціально-економічної політики.