1. Загальна характеристика філософії 19 ст.

Раціоналізм к.18 - поч.19ст. – Гегель завершив розвиток філософії, адже він завершив свою систему: «Все розумне дійсне, а все дійсне – розумне» («Філософія права»).

Після 1848р. постає питання: в чому ж полягає розумність дійсності? Це криза раціоналізму через кризу соціального буття.

Матеріалізм – природодослідники прагнули довести, що ідеального не існує. Виникає «вульгарний матеріалізм»: «Думка відноситься до мозку як жовч до печінки», тобто мозок виробляє думки (Я.Мюлєшотт, К.Фогт).

Криза в філософії.

Школа гегельянства: Макс Штірнер, праця «Єдиний і його власність» (теза: «Привиди бродять по світу»). З цієї школи вийшли Маркс і Енгельс.

Формується тенденція до подолання кризи раціоналізму:

1. Створення нових раціоналістичних учень: - 1-й позитивізм (О.Конт, Г. Спенсер) і 2-й позитивізм (Б.Расел, Л.Вітгенштайн): філософія повинна спиратися на факти;

- неокантіанство (Магбурзька школа, Баденська школа);

- феноменологія.

2. «Бунт проти розуму»: не абсолютизація розуму, а певне місце розуму:

ірраціоналізм – як система, у А. Шопенгауера. Вчення, згідно якому вирішальним фактором в пізнанні і світогляді грають не сили розуму, а іррц-не начало (від лат. ірратіоналіс – нерозумний, несвідомий), що передбачає визнання домінуючої ролі інстинкту, інтуїції, віри, тобто всіх зрізів дух. начала, які протиставляються розсудку, мудрості. (С.К’єрк’єгор, Ф.Ніцше, А.Бергсон). Філософія життя: усі питання пояснюються як єдине ціле.

3. Виникнення марксизму: в сфері філософії Маркс спирався на матеріалізм Фоєрбаха і на ф-ю Гегеля. Праця «Капітал»: 3-и закони діалектики; принцип сходження від абстрактного до конкретного; с-ма категорій.

Напрями в філософії: матеріалізм і ідеалізм; раціоналізм та ірраціоналізм. Отже, історія філософії проявляється у їх взаємодії; всі ці вчення обґрунтовані людським розумом.

Де межа сутності?

В філософії 19 ст. відбувся перехід до некласичної форми філософії: виникає ірраціоналістична тенденція – філософія життя (С.К'єрк'єгор, Ніцше, Бергсон).

А.Шопенгауер (1788-1860) – представник іррац-му. Несвідоме як універсальна іррац-на стихія, непідвладна ніяким раціон. методам дослідження. Світ як Воля і уявлення. Песимістична етика.

С.К’єрк’єгор (1813-1855) – представник ф-ї життя – напрям як опозиція клас.рац-му і як реакція на кризу механістичного природознавства, що базується на пр-пі строгості і точності досліджуючого розуму. Спираючись на трад-ї нім.романтизму, ф-я життя представлена, наприклад, Ніцше, Бергсоном, Шпенглером підходить до життя як до первинної і вихідної реальності в побудові ф-х вчень. К’єрк’єгор висловлював недовіру до розуму, висунувши ідею «екзистенціального мислення» - пов’язане з внутр. дух-м життям особистості. Індивід – самодостатній, але і нещасний, одинокий в світі, ніби в’язень в одиночній камері. Страх буття. Істина – в абсурді.

Ф.Ніцше (1844-1900) – родоначальник ф-ї життя. Світ як постійне становлення, вічний коловорот одного і того ж. Воля до влади. Любов до долі. Образ надлюдини. Два начала в мистецтві – аполонівське і діонісійське. Стверджував, що сократизм своїм раціоналізмом зруйнував античний міфологічний світогляд і своєю іронією вбив його, не запропонувавши нічого на заміну. А.Бергсон (1859-1941).