Передумови і причини

1.1. Найбільше значення мали загострення протистояння великих держав перш за все, Англії та Німеччини, у світовому масштабі, що почалася боротьба за переділ світу, в тому числі, за перерозподіл колоній.

1.2. Розвиток суперечностей в окремих регіонах, сприймають країну – світовими лідерами в якості ключових точок у боротьбі за сфери впливу. Особливої гостроти досягла протиборство на Балканах Росії та її союзника Сербії Австро-Угорщини разом з союзною Болгарією.Вибухонебезпечність ситуації посилювалася тим, що тут свої інтереси переслідували також Англія, Німеччина, Франція та Італія. До 1914 р. Німеччина перетворилася на домінуючу військову державу балканського регіону, поставивши під контроль армію Османської імперії. Прагнення Росії до оволодіння чорноморськими протоками тепер блокувалося не лише Англією, але і німецько-турецьким військовим союзом.

Непростий була ситуація на Близькому Сході. На Далекому Сході прагнули поширити свій вплив нові активні учасники міжнародних відносин США і Японія.

1.3. Величезну роль грало політичне й економічне суперництво Німеччини та Франції, які боролися за встановлення економічної гегемонії в Європі.

1.4. Внутрішньополітичні завдання російської держави об'єктивно суперечили тенденції до початку військових дій. Нам потрібен світ, писав П.А. Столипін, – війна в найближчі роки буде згубна для Росії і династії. Навпроти того, щороку світу зміцнює Росію не тільки з військової і морської точки зору, але і з фінансової та економічно й. Програма реформ була розрахована на тривалий період часу. Але особливістю самодержавства початку ХХ ст. і особисто Миколи II були недооцінка революційних потенцій російського суспільства та ілюзії відносно уміротворітельного зовнішнього протиборства, не знищені російсько-японської війни.

З початком російське керівництво довгий час невірно оцінювало військову перспективу, розраховуючи на швидке успішне закінчення війни після рішучого удару союзників і відкидаючи всі пропозиції Німеччини щодо укладення сепаратного миру в 1914-1916 рр..

Етапи Громадянської війни

3.1. Перший етап (жовтень 1917 – травень 1918 р.). У цей період збройні сутички носили локальний характер. Після жовтневого повстання на боротьбу з революцією піднявся генерал А.М. Каледін, слідом – повалений прем'єр А.Ф. Керенський, козачий генерал П.М. Краснов, на півдні Уралу – отаман А.І. Дутов. До кінця 1917 потужний осередок контрреволюції виник на півдні Росії. Тут проти нової влади виступила Центральна Рада України. На Дону була сформована Добровольча армія (верховний керівник – А. В. Алексєєв, головнокомандувач – Л. Г. Корнілов, після його загибелі – А. І. Денікін).

У березні-квітні 1918 р. відбулася висадка підрозділів англійських (у Мурманську), американських і японських (на Далекому Сході) військ.

3.2. Другий етап (травень – листопад 1918 р.).

3.2.1. Розширення інтервенції.У травні-червні 1918 р. збройна боротьба набула загальнонаціональні масштаби.Наприкінці травня почалося збройне повстання 45-тисячного Чехословацького корпусу в Сибіру. У Казані чехословаки захопили золотий запас Росії (понад 30 тис. Пудов золота і срібла загальною вартістю 650 млн. Рублів).

У серпні англійці висадилися в Закавказзі, витіснивши звідти німецькі війська, англо-французькі десанти зайняли Архангельськ і Одесу.

3.2.2. Перетворення війни в загальнонаціональну. Одночасно в багатьох центральних губерніях Росії у збройну боротьбу включилися селяни, незадоволені продовольчої політикою більшовиків. Влітку пройшло більше 200 селянських повстань (тільки у червні – 108). Повстання селян у Поволжі та на Уралі стали однією з причин падіння радянської влади в цих регіонах. Частина селян брала участь в Народній армії Комуча; уральське селянство служило в армії Колчака.

У серпні 1918 р. відбулося Іжевськ-Воткінську повстання робітників, які створили армію чисельністю близько 30 тис. людина і протрималися до листопада місяця, після чого повсталі були змушені відступити і піти з сім'ями до армії Колчака.

3.2.3. Організація оборони країни. 2 вересня 1918 ВЦВК прийняв рішення про перетворення Радянської республіки у військовий табір. У вересні був створений Реввійськрада Республіки під головуванням Л.Д. Троцького – орган, який стояв на чолі всіх фронтів і військових установ. 30 листопада був прийнятий декрет ВЦВК про утворення Ради робітничої і селянської оборони на чолі з В. І. Леніним. Керівник військового відомства Л. Д. Троцький вжив енергійних заходів по зміцненню Червоної Армії: була введена сувора дисципліна, проведена примусова мобілізація колишніх офіцерів царської армії, створений інститут військових комісарів, що контролювали політичну лінію командирів. На кінець 1918 р. чисельність Червоної Армії перевищила 1,5 млн. чоловік.

3.2.3. Освіта демократичних урядів. Соціалістичні партії, спираючись на селянські повстанські загони, утворили влітку 1918 р. ряд урядів в Архангельську, Самарі, Томську, Ашгабаті та ін Їх програми включали вимоги скликання Установчих зборів, відновлення політичних прав громадян, відмови від однопартійної диктатури і жорсткої державної регламентації господарської діяльності селян та ін

- Комітет членів Установчих зборів (Комуч). Комуч (переважно есерівська організація, голова – В. К. Вольський) було створено 8 червня 1918 в Самарі і керував Самарської, Саратовської, Сімбірській, Казанської і Уфімської губерніями. На підконтрольній території Комітет проголосив відновлення демократичних свобод, 8-годинний робочий день, дозволив діяльність робочих і селянських з'їздів, конференцій, профспілок, скликав Раду робітничих депутатів і створив Народну армію. Тут скасовувалися декрети радянської влади, колишнім власникам поверталися промислові підприємства, проводилася денаціоналізація банків, дозволялася свобода торгівлі; конфісковані раніше землі зберігалися за поміщиками.

- Тимчасовий уряд Сибіру було утворено в кінці червня в м. Омську (голова есер П. В. Вологодський). У липні вона прийняв декларацію про незалежність Сибіру. У жовтні Комуч саморозпустився, створене ж в Омську регіональне Тимчасове сибирське уряд не припинило свою діяльність.

Уфимская директорія (Всеросійське тимчасовий уряд, голова – М. Д. Авксентьєв) була образована23 сентября1918 р. До неї увійшли два есера, кадет, два безпартійних, у тому числі голова Сибірського уряду. Директорія, вступивши в боротьбу з більшовиками, виступала за продовження війни і відновлення договірних відносин з державами Антанти.Члени Директорії домоглися скасування всіх обласних, національних та козацьких урядів.

Ставлення селян до демократичних урядів змінилося після вжитих ними спроб створення собственнихвооруженних сил шляхом мобілізації місцевого населення, в тому числі з використанням репресивних заходів. Крім того, регіональні демократичні уряди терпіли поразки від успішно наступали у Поволжі загонів Червоної Армії.

18 листопада 1918 в Омську адмірал А.В. Колчак здійснив переворот, в результаті якого були розігнані тимчасові уряди (включаючи Директорію) і встановлена військова диктатура. Адмірал Колчак був проголошений Верховним правителем. При ньому створювалося Омський уряд, під владою якого опинилася вся Сибір, Урал, Оренбурзька губернія.

3.3. Третій етап (листопад 1918 р. – Весна 1919 р.). На цьому етапі провідною силою в боротьбі з більшовиками стали військово-диктаторські режими на Сході (адмірала А. В. Колчака), Півдні (генерала А. І. Денікіна), Північно-заході (генерала Н. Н. Юденича) та Півночі країни ( генерала Е. К. Міллера).

3.3.1. Масова інтервенція проти Росії. Третій етап громадянської війни був пов'язаний зі змінами в міжнародній обстановці. Закінчення Першої світової війни дозволило вивільнити бойові сили держав Антанти і направити їх проти Росії. В кінці листопада 1918 р. французькі та англійські війська здійснили висадку в чорноморських портах Росії. На початок 1919 чисельність іноземних збройних сил на півдні досягла 130 тис. солдатів, на півночі – до 20 тис. У районі Далекого Сходу та Сибіру союзники зосередили до 150 тис. військ.

Військова інтервенціявизвала патріотичне піднесення в країні, а в світі – рух солідарності під гаслом Руки геть від Радянської Росії!.

Восени 1918 р. головним був Східний фронт. Тут розгорнувся контрнаступ Червоної Армії під командуванням І.І. Вацетіс, в ході якого білогвардійські частини були витіснені з Середнього Поволжя і Прикам'я.