ББК 67.9(4Ук)301.163+88.4 УДК34(477)+159.9 В 68

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

(лист № 1.4/18Г-1029 від 26.06.2007)

Рецензенти:

СІ. Яковенко - професор кафедри практичної психології КНУВС, доктор психологічних наук, професор.

Л.І. Казміренко — професор кафедри юридичної психології КНУВС, канди­дат психологічних наук, професор.

В.М. Духневич - старший науковий співробітник лабораторії фундаменталь­них та прикладних проблем психології спілкування Інституту соціальної та політичної психології АПН України, кандидат психологічних наук.

B.C. Медведєв - професор кафедри практичної психології КНУВС, доктор психологічних наук, професор.

О.М. Волуйко, О.В. Гошкодеря В 68 Управління професійним стресом керівників органів

внутрішніх справ: Навчальний посібник. - К.: Видавничий дім «Скіф», КНТ, 2008. - 108 с.

ISBN 978-966-8894-41-1 ISBN 978-966-373-326-5

У посібнику розглядаються актуальні проблеми управління професійним стресом керівників органів внутрішніх справ. Надається ґрунтовний аналіз за­гальнотеоретичних аспектів сутності стресу, чинників, що можуть його викли­кати, формуванню вмінь розрізняти перші симптоми прояву стресу; діагностику перших ознак, що вказують на психологічний дискомфорт і неблагополуччя; симптомів психічного вигорання, з'ясування факторів, що спричиняють ви­никнення професійного стресу; застосуванню методів по управлінню стре­сом. Посібник містить методики та вправи, що допоможуть керівнику органів внутрішніх справ краще пізнати власні чинники стресу та навчитися контролю­вати емоційні реакції.

Призначений для викладачів навчальних закладів, керівників органів внутрішніх справ, фахівців психологічних підрозділів вищих навчальних закладів МВС України та училищ професійної підготовки працівників міліції, психологів Центрів практичної психології. ...

ББК 67.9(4Ук)301.163+8Й.4 УДК 34(477)+159.9

Isbn 978-966-8894-41-1 isbn 978-966-373-326-5

©О.М.Волуйко, О.В. Гошкодеря, 2008 ©ВД «Скіф», 2008 © КНТ, 2008

ЗМІСТ

ВСТУП 5

РОЗДІЛІ. СТРЕС ТА ПРОФЕСІЙНИЙ СТРЕС 7

РОЗДІЛ II. МЕТОДИ ТА МЕТОДИКИ ДІАГНОСТИКИ ПРОФЕСІЙНОГО СТРЕСУ 34

РОЗДІЛ III. МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ СТРЕСОМ 42

ДОДАТКИ

Додаток 1

Опитувальник «Особистісна та соціальна ідентичність»

(Урбанович, 1998, 2001) 69

Додаток 2

Опитувальник депресивності Бека

(Beck depression inventory - bdi) 80

Додаток З

Опитувальник «Причини стресу на роботі» 87

Додаток 4

Опитувальник для виявлення симптомів

«професійного вигорання» (Рукавишников) 92

Додаток 5

Тест для перевірки знань з проблеми стресу 100

Додаток 6

Прийоми, що допомагають зняти напругу 102

ВСТУП

4

Додаток 7

Методи зниження рівня стресу

(раціональна психотерапія) 103

Додаток 8

Матриця причин конфліктів

(через дії чи бездіяльність керівника) 104

Додаток 9

Матриця причин конфліктів (через дії чи бездіяльність

підлеглих та об'єктивні фактори) 105

Додаток 10

Алгоритм аналізу конфліктів 107

і Особистість керівника, його досвід, ділові та характеро-I логічні властивості відіграють провідну роль в управлінні 1 будь-якою організацією, у тому числі й в органах внутріш-I ніх справ та воєнних формуваннях. Керівник завдяки своїй І соціальній ролі стоїть на чолі організації, на ньому концен-I трується увага оточуючих його людей. Він є обличчям ор-I ганізації, тому його імідж, авторитет, те, як керівник пред-1 ставляє організацію, відіграє важливу роль для сприйняття І організації в цілому.

І f Високий рівень стресостійкості належить до числа ж професійно важливих якостей будь-якого керівника. Адже і чим вище службове положення людини, тим більшу на неї по-1 кладено відповідальність, тим більшою кількістю підлеглих І їй доводиться управляти, тим більше фактів і явищ вона по-1 винна тримати під контролем. І Сучасному керівнику постійно доводиться приймати

II нестандартні рішення, працювати у режимі невизначеності, дефіциту або надлишку інформації, швидко зосереджувати та переключати увагу в умовах, що раптово змінюються. До того ж керівник повинен спілкуватися з великою кількістю людей, зокрема, з підлеглими, яких потрібно стимулювати до ефективної праці. Він також мусить часом вдаватися і до непопулярних дій: виносити догани, покарання, звільняти працівників тощо. В результаті виникає надлишкова нерво-1 во-психічна напруга, яка і призводить до стресу. І Уміння контролювати свій внутрішній стан, усвідомлюю-I чи причини, що призводять до тих або інших емоційних ре-1 акцій, є важливими елементами ефективного управління. 1 Метою цього навчально-методичного посібника є навчан-I ня керівників органів внутрішніх справ розуміти сутність І дтресу, чинників, що можуть його викликати, формування

5

Ї вмінь розрізняти перші симптоми прояву стресу (І розділ); діагностувати перші ознаки, що вказують на психологічний

(

I

РОЗДІЛІ

дискомфорт і неблагополуччя; інтенсивність депресії; симп­ томів психічного вигорання; з'ясування факторів, що спри- ■ чиняють виникнення професійного стресу (II розділ); засто-

сувати методи по управлінню стресом (III розділ).

Тренінг рекомендується проводити на базі вищих нав­чальних закладів системи органів внутрішніх справ. Деякі вправи тренінгу можна використовувати самостійно для кон­тролю свого внутрішнього стану в повсякденних стресових ситуаціях.

Навчально-методичний посібник призначений для керівників органів внутрішніх справ, фахівців психологіч­них підрозділів вищих навчальних закладів МВС України та училищ професійної підготовки працівників міліції, психо­логів Центрів практичної психології.

СТРЕС ТА ПРОФЕСІЙНИЙ СТРЕС

РОЗДІЛ І. СТРЕС ТА ПРОФЕСІЙНИЙ СТРЕС

У цьому розділі будуть розглянуті поняття «стрес» та «професійний стрес», їх теоретичні моделі, фази та прояви стресу, чинники виникнення стресу, фено­мен «професійного вигорання».

Поняття «стрес» введено у науковий обіг канадським фізіологом Гансом Сельє у 1936 році. Цим терміном він поз­начав «неспецифічну реакцію організму на дію будь-якого сильного подразника».

Існує велика кількість визначень поняття «стрес». У пере­кладі з англійської мови слово «стрес» означає «натиск, на­пруга». Воно прийшло до нас із світу інквізиції, де означало ступінь фізичного тиску на людину за допомогою лещат для отримання зізнання.

Г. Сельє вважав, що здорові люди мають потребу у стресі, і що відсутність активності протягом деякого часу сама по собі має негативний характер та стає дистресовою для більшості людей. До стресу він відносить події, які є джерелом радості, самореалізації та самовираження.

Стрес мобілізує внутрішні резерви психіки, всього організ­му людини, її адаптаційні можливості, вольову, пізнавальну активність, викликає суттєві зміни з боку серцево-судин­ної, дихальної та інших систем організму, що призводить до активізації всього організму та готовності до фізичної на­пруги. Саме у цьому виявляється його мобілізуючий ефект.

При тривалій дії несприятливих чинників, по мірі вис­наження захисних, адаптаційних резервів організму стрес може призвести до протилежного - негативного, руйнуючого впливу на психіку. З цієї точки зору можна говорити про де­структивну дію стресу на психіку, свідомість, загальне само­почуття людини.

Дистресом називають такий негативний стан організ­му, коли стресор (сильний подразник) є надзвичайно по-

6

7

РОЗДІЛІ

тужним і пристосуватися до нього неможливо. Через пере­вантаження (виснаження механізмів адаптації) виникають різноманітні хворобливі розлади органів та систем організ­му, які інколи призводять й до летальних наслідків.

Поняття стресу на сьогоднішній день вживається дуже широко. Розрізняють фізіологічний та психологічний стрес, гострий та хронічний, кумулятивний, організаційний, пос­ттравматичний, професійний, стрес повсякденного жит­тя тощо. Стреси впливають на поведінку людини у всіх сфе­рах життя, подеколи суттєво погіршуючи її працездатність, здоров'я, взаємини з оточуючими та рідними.

Як мінімум 1/3 доби доросла людина проводить на роботі, тому значна кількість стресових ситуацій, у які ми потрап­ляємо, пов'язана саме з нею.

Найбільш поширеним у літературі є розуміння професій­ного стресу як складного феномену, що виражається в психічних і фізичних реакціях на напружені ситуації у тру­довій діяльності людини, коли до неї пред'являються вимоги, що не відповідають рівню її знань, умінь та навиків.

Труднощі, пов'язані з визначенням поняття професійного стресу, змусили деяких авторів критично поставитись щодо доцільності використання самого поняття стрес стосовно умов, які існують у різних організаціях.

На думку Брінера та Рейнольда, твердження, що людина знаходиться у стані стресу, не наближує до розуміння цього стану, доцільніше вивчати емоції, які відчуває людина на роботі. Вивчення емоцій дозволить більш глибоко зрозуміти суть цього явища.

Р. Лазарус теж вважає, що можна отримати набагато біль­ше інформації про психічний стан працівника, якщо зосере­дитися не на одному стресі, а й на емоціях. Багато перешкод та фрустрацій в умовах трудової діяльності є постійно діючи­ми факторами, вони можуть виступати головною загрозою ефективності праці та впливати на сприйняття людьми своєї роботи як надзвичайно стресової. Однак саме стресори та

8

СТРЕС ТА ПРОФЕСІЙНИЙ СТРЕС

емоції, що вони викликають, обставини, від яких залежать позитивні емоції, дуже рідко стають предметом досліджень. Вивчення цих аспектів трудової діяльності може сприяти формуванню більш конкретних теорій, вважає Р. Лазарус.

Вивчення професійного стресу на Заході почалося при­близно у другій половині 60-х - початку 70-х pp. XX ст. До­слідженнями були охоплені представники різних професій, в тому числі й працівники поліції, які увійшли у «десятку» найбільш стресогенних професій.

Англійські психологи з Манчестерського університету склали шкалу стресу і ризику алкоголізму та психічних за­хворювань для півтора сотень професій. Ступінь стресу виз­начався за частотою серцевих нападів та інших захворювань, зокрема алкоголізму, а також по частоті розлучень і участі в дорожніх подіях людей різних професій. Небезпека розвитку професійних стресів оцінювалася за 10-бальною шкалою. На перше місце за ступенем ризику стресу вийшли шахтарі (8,3 балів) і поліцейські (7,7 балів). Потім йдуть будівельники, журналісти і пілоти літаків (по 7,5 балів).

За даними Американського інституту дослідження стресу, Перші три місця у списку займають вчителі старших класів, поліцейські та шахтарі.

Л. Міллер проаналізував причини звільнення працівників поліції Нової Зеландії протягом 15 років та з'ясував, що 45% йокинули службу з різноманітних психологічних причин. При цьому психологічна травма була причиною звільнення у 42,5% осіб цієї категорії.

Працівники органів внутрішніх справ піддаються дії про­фесійного стресу більше, ніж представники інших професій, оскільки діяльність правоохоронних органів часто пов'язана із ризиком для життя та здоров'я, характеризується постій­ним виникненням екстремальних ситуацій, проходить у на­пружених мінливих умовах з ненормованим робочим днем. Особливості служби у правоохоронних органах (владні пов­новаження, носіння та застосування зброї, протистояння

9

■ - г-]ШШШШШіШшйіШІІІ

РОЗДІЛІ

кримінальному світові) потенційно містять загрози психіч­ному і фізичному здоров'ю.

Моделі професійного стресу. Останні ЗО років теорія про­фесійного стресу отримала широке розповсюдження у пси­хологічних дослідженнях, формувалися нові концепції та моделі, що відображали різні погляди щодо сутності цього стану, причин його розвитку, особливостей прояву та ме­ханізмів регуляції. Загальним для всіх моделей професійно­го стресу є те, що автори прагнули визначити його суть, голо­вним чином через фіксовані параметри.

М. Наєнко пропонує виділити два підходи у вивченні цихі показників. Перший з них полягає в прямому зіставленні] психологічних характеристик стану з фізіологічними по-! казниками і результативністю діяльності. У цьому випадку фізіологічні показники і зміни в поведінці використовують­ся як індикатори психологічного стресу. Основний недолік таких моделей полягає у відсутності пояснень відмінності ре­акцій на загрозливий стимул.

Другий підхід ґрунтується на прагненні вивчити психо­логічну природу стресу, розкрити психологічні передумови і закономірності прояву тих або інших зовнішніх реакцій, які розглядаються лише як індикатори психічних процесів. Пред­ставники цього підходу в своїх моделях як провідні ознаки стресу визначають різні психологічні змінні: реакцію триво­ги, що виникає в результаті загрози незадоволення основних потреб; емоційні чинники. Усі ці дослідники, хоч і різною мірою, вважають, що фізіологічні реакції людини при стресі пов'язані з психологічними змінними та взаємообумовлені.

Розглянемо найбільш поширені теорії професійного стресу.

Однією із простих пояснювальних теорії є «вітамінна» мо­дель стресу Ворра. Цей дослідник здійснив фундаменталь­ний аналіз наукових публікацій та виділив 9 ключових оз­нак навколишнього середовища, що впливають на психічне здоров'я. Нижче перераховані ознаки, роль яких була вивче­на в контексті забезпеченості роботою і безробіття:

СТРЕС ТА ПРОФЕСІЙНИЙ СТРЕС

1. Можливість контролювати. Психічне здоров'я зале­жить від того, якою мірою людина може особисто кон­тролювати дії або ситуацію. На думку Ворра, «мож­ливість здійснювати контроль має дві найважливіших складових: можливість ухвалювати рішення і діяти відповідно до них і потенційну можливість прогнозува­ти наслідки цих дій».

2. Можливість використовувати навички, що існують. Дуже важливо, щоб середовище дозволяло людині ви­користовувати ті навички, якими вона володіє, і набу­вати нові.

3. Цілі, що генеруються ззовні. Психічне здоров'я ін­дивідуума залежить від того, якою мірою середовище пред'являє до нього вимоги або генерує цілі.

4. Можливість вибору. Психічне здоров'я індивідуума за­лежить також від того, якою мірою обставини надають йому право вибору.

5. Ясність становища. Цим терміном позначаються три чинники середовища: реакція на наслідки дій, що чи­няться індивідуумом; ступінь передбачуваності дій ін­ших людей і обставин, що характеризують середовище; рольова визначеність.

6. Можливість міжособистісних контактів. Це важливо для задоволення потреби в дружбі і соціальній підтрим­ці.

7. Наявність грошей. Відсутність грошей може вплинути на доступ до інших чинників, наприклад, можливість контролювати ситуацію.

8. Фізична безпека, тобто безпека праці та її умови.

9. Соціальна позиція. Важливим для психічного здоров'я є те, чи займає людина таке становище у групі, яке за­безпечує їй пошану з боку оточуючих.

Щоб пояснити, яким чином ці ознаки робочої обстановки впливають на психічне здоров'я, Ворр порівняв їх з вітамі­нами. Як нестача вітамінів в організмі призводить до фізич-

10

11

РОЗДІЛІ

них недуг, так і відсутність кожного з перерахованих чинни­ ків середовища викликає погіршення психічного здоров'я. Окрім того Ворр припустив, що деякі чинники середовища, якщо їх рівень дуже високий, здатні заподіяти шкоду психіч­ ному здоров'ю. Сказане стосується чинників, перерахованих вище під номерами 1-6. Високий рівень решти трьох еле­ ментів не шкідливий для людини. у ^ f

Недоліком цієї моделі є те, що в ній не враховуються мож­ ливість взаємодії стресорів, а також те, що різні люди мо­ жуть по-різному реагувати на них. >

Модель Карасека - один з найвідоміших підхрдфв до про­блеми професійного стресу. Автор висуває гіпотезгу;дао пере­живання стресу залежить від взаємодії двох чиннрків - від­повідальності та контролю.

Модель професійного стресу Карасека визначає наступ­не: поєднання високих вимог, що ставить робота, і низький рівень контролю за нею призводить до сильного психологіч­ного напруження. Навпаки, комбінація невисоких вимог і високих можливостей контролювати свою роботу - джерело «ненапруженої» роботи. Високі вимоги у поєднанні з висо­ким рівнем контролю створюють передумови для «активної» роботи, яка не буде надмірно стресовою, оскільки такі ситу­ації дозволяють працівникам вжити адекватні заходи захис­ту. Що ж до видів роботи, для яких характерне поєднання низьких вимог і низького рівня контролю, то вони сприяють пасивності людини, результатом чого стають безпорадність і знижена активність.

На рис. 1 графічно представлена типологія робіт, що ви­никає в результаті різних комбінацій вимог і контролю. Ця модель допомагає пояснити, чому при вивченні цілого ряду організацій, включаючи й ті, які входять в систему держав­ної служби, нерідко виявляється, що хворих на серцево-су­динні захворювання більше серед тих, хто знаходиться на нижчих щаблях ієрархічних сходів, а не серед управлінців. Хоча, звичайно ж, керівним посадам властиві свої стресо-

12

СТРЕС ТА ПРОФЕСІЙНИЙ СТРЕС

ри, але їх дія пом'якшена більшою можливістю контролю­вати робочу ситуацію і делегувати частину своїх функцій підлеглим. Пильна увага Карасека до вимог і контролю та до їх взаємодії призвела до того, що його модель відносно легко перевіряється і може бути без будь-яких змін вико­ристана на практиці. Можливо, саме цим і пояснюється до­мінування його підходу як у психологічній, так і у медич­ній літературі.

Напруження, що

не отримало

виходу

Вимоги, що пред'являються роботою

і

•І

я S и

1

і!

низькі високі

«Пасивна робота» \	л «Дуже напружена робота»
«Ненапружена робота»	\ «Активна робота»

Рівень активності

Рис. 1. Модель професійного стресу Карасека

Мічиганська модель професійного стресу створена в Інсти­туті соціальних досліджень університету Мічигану (США) й відображає особливості реакцій та сприйняття людиною чин­ників соціального оточення, а також можливі наслідки впли­ву цього стану на здоров'я індивіда (див. рис. 2).

Індивідуальні відмінності та елементи соціального оточен­ня можуть змінювати ці відносини.

13

РОЗДІЛІ

СТРЕС ТА ПРОФЕСІЙНИЙ СТРЕС

Стійкі властивості людини

(генетичні, демографічні, особистіші)

А

Психологічне середовище

■> В —

Предметне середовище

Реакції

(психологічні,

фізіологічні,

афективні)

Душевне і фізіологічне J здоров'я та * І хвороба

* С

Міжособистісні відношення

Рис. 2. Мічиганська модель професійного стресу

Інша відома модель професійного стресу запропонована J. Е. Мс. Drath. Згідно цієї моделі джерелом стресу є об'єктивна ситуація, яка за допомогою механізму оцінки сприймається як суб'єктивно відображена. Ця оцінка переходить у фазу ухвалення рішення про прояв певної реакції чи власної ак­тивності. Таким чином, свідомо вибирається тип поведінки, а не поєднання поведінкових, фізіологічних і психологічних реакцій (див. рис. 3).

На рис. 4 представлена загальна модель професійного стресу, що відображає зміст і характер взаємозв'язку основ­них її компонентів.

Подібна модель представлена в роботі М. J. Smith. Факто­ри системи праці можуть викликати прямі стресові реакції, які регулюються особистісними і когнітивними характерис­тиками. Якщо ці короткострокові стресові реакції стають хронічними, вони можуть привести до значних негативних наслідків для здоров'я та роботи.

Фази розвитку стресу. Психофізіологічні дослідження стресу при екстремальних факторах різного походження та

тривалості дозволили виділити низку форм адаптаційної ак­тивності, так званого «загального адаптаційного синдрому». При значній тривалості стресу ці форми адаптаційної актив­ності йдуть одна за одною у певному порядку, тобто стають фазами розвитку стресу.

Наслідок

				; і
Ситуація		^	Поведінка і
І Процес І когнітивної І оцінки Т Ппонес нипітттенняг			І Процес виконання
Сприймається як стресова			Вибір реакції

Рис. 3. Модель професійного стресу за J. Е. Мс. Drath

Як відомо, Г. Сельє виділив три фази стресу: Перша - стадія тривоги. Це фаза мобілізації захисних сил організму, підвищення його стійкості до впливу, що травмує. При цьому організм функціонує з сильною напру­гою, за допомогою функціональної мобілізації, але без струк­турних перебудов. У більшості людей впродовж першої фази стрес-реакції відбувається підвищення працездатності.

На другій фазі відбувається стабілізація та збалансу­вання адаптаційних резервів організму. Всі параметри, виведені з рівноваги у першій фазі, закріплюються на ново­му рівні. При цьому реагування організму мало чим відріз­няється від норми, все нібито налагоджується. Проте, якщо вплив стресорів продовжується далі, у зв'язку з обмеженістю резервів організму наступає третя фаза - виснаження.

14

15

РОЗДІЛІ

На другій і третій стадіях стресу організм, вичерпавши свої функціональні резерви, включає механізми структурної перебудови. Коли їх вже не вистачає, з'являється виснажен­ня.

	т			▼
Система праці:				Стресові			Наслідки стресу:
1. Зміст роботи				реакції:			1. Соматичні та
(завдання)				1. Емоційні			ПСИХІЧНІ
2. Організація праці			— Ь	2. Фізіологічні 3. Поведінкові			захворювання 2. Порушення
						■■■ w
3. Засоби праці							ефективності та
4. Умови праці							надійності роботи 3. Професійні та соціальні конфлікти
і		і		і	L		А
	ч	т і
	Індивідуальні характеристики суб'єкта: 1. Особистість 2. Когнітивні процеси 3. Стан здоров'я 4. Знання, навички, досвід

Рис. 4. Загальна модель професійного стресу (за M.J. Smith)

Л. Кітаєв-Смик виділяє чотири фази стресу. Першою у екстремальних умовах проявляється емоційно-поведінко-ва фаза, її змінює вегетативний субсиндром. Ці два суб-синдроми, на думку автора, є відносно слабкими проява­ми адаптаційної активності. Потім відбувається посилення розумової активності людини, стрес переходить у третю фазу - когнітивну. На останній фазі — соціально-психоло-

16

СТРЕС ТА ПРОФЕСІЙНИЙ СТРЕС

гічний субсиндром. Провідного значення набуває спромож­ність людини використовувати підтримку від оточуючих. Характер спілкування при стресі змінюється: хтось (за вис­ловом К. Хорні) «йде до людей», а хтось «йде від людей». Послідовність останніх двох фаз стресу обумовлена індивіду-ально-особистісними особливостями людей, що проявляють­ся в екстремальних умовах.

Визнання: символи статусу, нагороди, можливості просування

Соціальні: можливість спілкування з

іншими, командний дух, дружба з

колегами

Потреба в безпеці: безпечні умови праці, відповідна супервізія, закони й програми

Фізіологічні: приємні умови праці, адекватна заробітна платня, періоди відпочинку, ефективні методи праці.

Рис. 5. Мотиваційні фактори

Чинники стресу. Реакції людей на ті чи інші фактори се­редовища визначаються генами, отриманими від батьків; залежать від виховання, життєвого досвіду, тренування, от­риманих навиків, умовних рефлексів тощо. Джерелом стресу виступають безпосередні життєві події, що відбуваються, а також їх суб'єктивне значення, тобто ставлення до них лю­дини.

17

РОЗДІЛІ

Дж. Грінберг вважає, що виникнення професійного стресу пов'язано з тим, якою мірою задовольняються потреби лю­дини на роботі. Ці потреби утворюють групи мотиваційних факторів, які він розподіляє у вигляді ієрархічної схеми за А.Маслоу («піраміда потреб»). Фактори включають такі потреби (див. рис. 5):

1. Фізіологічні потреби: приємні умови праці; відповідна заробітна платня; періоди відпочинку; засоби охорони праці; ефективні методи роботи.

2. Потреба в безпеці: безпечні умови праці; відповідна су-первізія; закони, програми та практика в організації.

3. Соціальні потреби: можливість спілкування з іншими; командний дух; дружба з колегами.

4. Потреба у визнанні: символи статусу; нагороди за за­слуги; сумісне прийняття рішення; можливість просування по службі.

5. Потреба в самореалізації: можливість планувати, прий­мати рішення, що впливають на роботу; прояв креативності у праці; можливість кар'єрного росту та розвитку.

Психологи виділяють різні стресори, що пов'язані з робо­тою, найбільш поширеними серед них є такі:

нечіткі рольові обов'язки (відсутність чітких інструк­цій, межі відповідальності тощо); часто виникає рольовий конфлікт; занадто високі особистісні очікування від роботи; неможливість вплинути на прийняття рішення; часті суперечки з керівництвом;

відсутність підтримки колег (обмежена можливість спілкуватися з колегами через організаційні або осо­бистісні чинники);

постійні перевантаження та нестача часу; недостатня різноманітність у роботі; «слабка» комунікація (низька інформованість, відсут­ність достовірних даних тощо);

СТРЕС ТА ПРОФЕСІЙНИЙ СТРЕС

неадекватне керівництво (слабкий стиль керівництва тощо);

конфлікти з колегами;

неможливість завершити роботу (нестача часу, погане загальне керівництво, слабка комунікація, постійне виникнення нових проблем). Спроби з'ясувати стресові чинники та їх вплив на праців­ників поліції або військових були здійснені багатьма автора­ми. Так, американські дослідники Р. Холмс та Д. Рей одні з перших намагалися визначити вірогідність виникнення стресу у результаті впливу певних життєвих подій. Об'єктом їх дослідження виступили військові моряки (на замовлення ВМС США). Це було обумовлено необхідністю відбору надій­ного та стійкого до стресу персоналу для атомного підводного човна, що повинен був зануритись на тривалий період. У ре­зультаті ними була розроблена шкала ступеня тяжкості різ­них життєвих подій, що складалася з ЗО стресових факторів. Наведемо деякі з них: смерть чоловіка або дружини, хвороба або травма, втрата роботи, проблеми зі здоров'ям, одружен­ня або розлучення та інші. Апробація цього тесту на різних соціальних групах підтвердила його обґрунтованість, однак перелік життєвих подій, що можуть бути стресовими, необ­хідно уточнювати для певного соціального середовища.

Американський дослідник Т. Айзенберг виділяє п'ять сфер, що породжують стрес в поліції: а) зовнішні організа­ційні чинники; б) внутрішні організаційні чинники; в) рі­вень злочинності; г) стосунки з громадськістю; д) безпосеред­ньо поліцейська діяльність. Ці основні сфери включають такі джерела стресу, як: рольовий конфлікт, змінна робота, про­сування на посаді, ситуація ризику, судові рішення тощо.

Г. Гуденссон та Р. Адлам провели дослідження впливу стресу на працівників поліції та виділили 45 ситуацій, з яки­ми може зустрічатися поліцейський. До них належать: про­тистояння озброєному злочинцю, зустріч з непередбаченим, небезпечна конфронтація, відсутність розуміння та неспра-

18

19

РОЗДІЛІ

ведливе ставлення керівництва, тривале чекання, отриман­ня скарг проти себе, ненадійність партнера та інші. Все, що пов'язане з непередбаченими обставинами, є надзвичайно стресогенним, вважають ці вчені.

М.І. Ануфрієвим, О.А. Мартиненком та ін. було проведе­не дослідження чинників та передумов порушення службової дисципліни у адміністративній службі міліції органів внут­рішніх справ. У результаті було виявлено 54 стрес-фактори. Всі вони були згруповані за такими сферами: сімейні справи; особисті інтереси; стосунки з колегами та з керівництвом, з громадянами, правопорушниками; зовнішні та внутрішні труднощі під час праці; специфіка служби; питання власної кваліфікації.

В.О. Лефтеровим були виділені стрес-фактори підвищеної інтенсивності, що впливають на працівників правоохорон­них органів у ході професійної діяльності. До них були відне­сені: смерть або тяжка хвороба близьких; загибель або пора­нення напарника, колеги під час несення служби; надмірне фізичне навантаження; відсутність нормальних умов праці, соціального захисту; несправедливе ставлення керівництва; конфлікти з керівництвом, колегами, друзями або родичами; фінансові проблеми; власна низька кваліфікація та інші.

Досить цікавими для розуміння стресу керівників органів внутрішніх справ є дослідження Купера та Маршалла. Ними вивчалися джерела стресу так званих «білих комірців»:

1. Чинники професійного стресу, пов'язані з трудовою діяльністю: перевантаження роботою; погані фізичні умови праці; дефіцит часу; необхідність самостійного прийняття рі­шення.

2. Чинники стресу, пов'язані з роллю працівника в ор­ганізації: рольова невизначеність; рольовий конфлікт, коли суб'єкт вважає, що він робить те, чого не повинен або чого він не бажає робити; відповідальність за інших людей; малий ступінь участі в прийнятті рішень в організації.

20

СТРЕС ТА ПРОФЕСІЙНИЙ СТРЕС

3. Чинники стресу, пов'язані зі взаєминами на роботі: з колегами; керівництвом, підлеглими, труднощі в делегуван­ні повноважень.

4. Чинники, пов'язані з діловою кар'єрою: професійна «неуспішність», страх ранньої відставки; статус невідповід­ності, повільне або дуже швидке просування, фрустрація через досягнення «межі» своєї кар'єри; відсутність гаранто­ваної роботи (постійне очікування якихось змін); невідповід­ність рівня домагань даному професійному статусу.

5. Чинники, пов'язані з організаційною структурою і психологічним кліматом: неефективне керівництво; обме-

лСЄННЯ

свободи дій, інтриги тощо.

6. Позаорганізаційні джерела стресів.

Ю.В. Щербатих вважає, що у керівників держапарату стреси пов'язані з нестійкістю їх положення в ієрархічній структурі, більш вираженою залежністю від свого безпосе­реднього начальника і безкомпромісною кар'єрною конку­ренцією, прихованою від стороннього погляду. Він виділяє такі стрес-фактори, з якими найбільш часто стикаються керівники державних організацій:

• складність і суперечність вітчизняного законодавства та нормативних інструкцій;

• низька мотивація працівників та необхідність постій­ного контролю за їх діяльністю;

• конфлікти;

• постійний брак часу;

• надмірний і не завжди обґрунтований контроль з боку

керівництва;

• відчуття невідповідності між витраченими зусиллями і

реальними результатами;

• втрата сенсу діяльності;

• стрес нездійснених надій тощо. В.С. Лурі, проводячи аналіз особливості управлінської

діяльності поліцейських керівників, виділив чотири групи

21

РОЗДІЛІ

стрес-факторів, з якими найчастіше зустрічаються керівни­ки у своїй діяльності:

1. роль керівника і особливості самої роботи, зокрема, прийняття управлінських рішень, брак часу, різноманітність робочих навантажень, невизначеність оточуючих обставин, відповідальність керівника;

2. організаційний клімат, що включає негативні міжосо-бові відносини, неадекватну комунікацію між підрозділами, організаційні зміни та інерцію, політичну ситуацію в країні;

3. кар'єрне зростання, зокрема, піклування про просуван­ня по службі, власну безпеку й подолання обмежень щодо можливості для подальшої кар'єри;

4. зовнішні обставини, які охоплюють суперечність між вимогами справи і сім'ї, між організаційними та особисти­ми інтересами й цінностями, захист і зовнішня презентація організації.

Більш наглядно фактори стресу працівників правоохорон­них органів та поліцейських представлені у табл. 1.

Табл. 1

СТРЕС ТА ПРОФЕСІЙНИЙ СТРЕС

3. І	М.І. Ануфрієвим, О.А. Мартиненком	сімейні справи; особисті інтереси; стосунки з колегами, керівництвом, з громадянами, правопорушниками; зовнішні та внутрішні труднощі під час праці; специфіка служби; питання власної кваліфікації. |
4.	В.О. Лефтеровим	смерть або тяжка хвороба близьких; заги­бель або поранення колеги під час несення служби; надмірне фізичне навантаження; відсутність нормальних умов праці, со­ціального захисту; несправедливе ставлен­ня керівництва; конфлікти з керівництвом, колегами, друзями або родичами; фінан­сові проблеми; власна низька кваліфікація та інші. 1
5.	В.С. Лурі	1) роль керівника і особливості самої робо­ ти (брак часу, невизначеність, прийняття рішень); 2) організаційний клімат (міжособові від­ носини, політична ситуація в країні тощо); 3) зовнішні обставини (суперечність між вимогами справи і сім'ї, між організаційними та особистими інтересами тощо); | 4) кар'єрне зростання.

Фактори стресу працівників правоохоронних органів та поліцейських

1 № з/п	Автор	Фактори стресу
1.	Т. Айзенберг	а) зовнішні організаційні чинники; б) внутрішні організаційні чинники; в) рівень злочинності; г) стосунки з громадськістю; д) безпосередньо поліцейська діяльність. 1
2.	Г. Гуденссон та Р. Адлам	протистояння озброєному злочинцю, зустріч з непередбаченим, небезпечна конфронтація, відсутність розуміння та несправедливе ставлення керівництва, три­вале чекання, отримання скарг проти себе, ненадійність партнера та інші. |

Аналіз стресових факторів працівників правоохоронних органів, наведених у табл. 1 показав, що деякі з них є загаль­ними як для керівників так і працівників цієї системи, а де­які притаманні тільки керівникам або працівникам певних служб. Згідно з тематикою нашого дослідження, більший ін­терес для нас становлять чинники стресу керівників номенк­латури МВС. Для з'ясування стресових чинників, характер­них саме управлінцям органів внутрішніх справ, нами було проведено анкетування 100 керівників та 100 працівників різних служб правоохоронних органів.

Анкетування проводилося у два етапи. На першому етапі ми намагалися з'ясувати ситуації, які керівники та праців­ники вважають найбільш стресовими у повсякденній роботі.

22

23

РОЗДІЛІ

СТРЕС ТА ПРОФЕСІЙНИЙ СТРЕС

з.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

19.

20.

Керівниками було виділено понад ЗО стресових ситуацій. Більша кількість респондентів серед керівного складу вважає, що це: відсутність підтримки та розуміння з боку керівництва (37 осіб), непередбачені ситуації та надзвичайні події (26), брак часу для виконання службових обов'язків (18), незадовільне матеріально-технічне забезпечення (18), конфліктні ситуації з підлеглими (12), низький рівень заробітної платні (12), відсутність соціального та правового захисту (10), примушування робити що-небудь, що супере­чить моральним принципам (9), проблеми з прокуратурою, що виникають під час роботи (6 осіб), заслуховування на колегії (5) тощо.

Працівники органів внутрішніх справ виділили понад 35 стресових ситуацій. Найчастіше виокремлювалися наступні: відсутність підтримки та розуміння з боку керівництва (38 осіб), низький рівень заробітної платні (27), ненормований робочий день (24), низьке матеріально-технічне забезпечення (17), відсутність соціального та правового захисту (9), виник­нення непередбачуваних обставин (6), неповажне ставлення населення (6) тощо.

На другому етапі нами були відібрані стресові ситуації, от­римані у попередньому дослідженні. Керівникам та праців­никам було запропоновано проранжувати 32 стресові ситуа­ції, з якими вони, вірогідно, найчастіше стикаються у своїй повсякденній діяльності.

Результати анкетування наведені у табл. 2.

Табл. 2 Стресові ситуації, з якими стикаються керівники ОВС

№	Стресові, конфліктні ситуації	керівники		працівники		(К1-К2)
		середи, бал	К1	середи, бал	К2
1.	Зарплатня, що неадекват­на Вашим фізичним та моральним зусиллям	5,57	1	4,15	1	0

Не користуватися довірою підлеглих

Не мати підтримки з боку [керівництва

Відсутність розуміння та | несправедливе ставлення керівництва

[Робити що-небудь, що суперечить Вашим мораль [ним принципам

Перевантаженість роботою

[Відсутність соціального захисту

[Незадовільне матеріаль­но-технічне забезпечення [підрозділу

Показники роботи Вашого підрозділу недостатньо високо оцінюються вищим керівництвом

[Надмірна відповідальність за особовий склад та його І безпеку

Проведення щодо Вас службового розслідування

[Невпевненість у надійності свого становища

Робота у святкові та вихід -ні дні

І Конфлікт із підлеглими

Проблеми з прокуратурою, що виник, під час роботи

[Неоднозначність станови-ща

15.

Заслуховування на колегії

16.

17.

[Стикання із непередбаче-ними обставинами

18.

[Бути втягненим у конф-лікт у підрозділі

І Приховувати від розголо­ шування негативні вчинки підлеглих

6,06

6,08

6,58

7,51

7,61 7,62

7,93

7,96

8,31

8,44

8,86

8,92

8,92

9,02

9,27

9,47

9,53

9,55

9,78

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

6,82

7,20

6,55

6,04

6,19

6,45

7,89

8,64

9,17

8,44

7,58

7,00

10,33

8,70

9,28

10,19

9,50

9,13

9,38

10

15

19

13

26

16

20

25

23

18

22

-6

-12

-8

-2

24

25

РОЗДІЛІ

Проблеми із просуванням по службі

9,80

21

8,57

14

21.

Недостатня професійна підготовка

9,83

22

10,45

27

-5

Суворе дисциплінарне стягнення

9,93

23

8,07

24. "257

267

22. "237

11

Зміна керівництва управ­ління

10,10

24

10,47

28

Відсутність розуміння з боку родичів

10,29

25

8,33

12

12

Оточуючі помітили Вашу особисту помилку.

10,33

26

10,80

13

29

27.

Комплексна перевірка підрозділу

10,33

21

9,84

24

28.

Суперництво з керівника-ми одного з вами рівня

10,61

28

11,33

-З

ЗО

29.

Порушення особисто зна­чимих планів у зв'язку із непередбачуваними обста-винами

10,74

29

8,88

-2

17

12

ЗО.

11,13

ЗО

9,38

21

Брак часу для виконання усіх своїх функціональних обов'язків

31.

12,29

31

15,25

32

Загроза втрати високого посадового рівня

12,77

32

13,50

31

32. І Прийняте Вами рішення відрізняється від точки 1 І зору більшості працівників!

У табл. 2 можна побачити ситуації, які керівники та пра­цівники правоохоронних органів відзначають найбільш стре­совими. Для працівників органів внутрішніх справ, незалеж­но від займаної ними посади, притаманні такі особливості роботи, як: низька заробітна платня (86,1%); незадовільне матеріально-технічне забезпечення (80,6%); відсутність со­ціального захисту (80%); робота у святкові та вихідні дні (72,2%), відсутність розуміння та несправедливе ставлення керівництва (67,8%), відсутність підтримки з боку керівниц­тва (66,7%), перевантаженість роботою (64,4%) тощо. Всі ці

26

СТРЕС ТА ПРОФЕСІЙНИЙ СТРЕС

чинники ускладнюють діяльність працівників ОВС та мо­жуть призвести до стресу.

Прояви стресу. Стреси можуть викликати розлади фізич­ної, психічної і соціальної складових цілісності людини. На­приклад падіння людини, що задумалася про свої проблеми, з подальшим переломом кістки веде до порушення фізичної цілісності, а сильна образа - до психічних і соціальних на­слідків. Існує декілька способів класифікації стресових ре­акцій, але найбільш поширеним є розподіл на фізіологічну, поведінкову, когнітивну та емоційну.

Для більш детального вивчення усього різноманіття по-ведінкового прояву стресу можна розділити його ознаки на 4 групи: порушення психомоторики, зміна способу життя, про­фесійні порушення та порушення соціально-рольових функ­цій. Порушення психомоторики можуть проявлятися у:

• надмірній напрузі м'язів;

• тремтінні рук;

• зміні ритму дихання;

• тремтінні голосу;

• порушенні мовних функцій тощо.

Зміни способу життя спричиняє порушення звичного ре­жиму дня, перенесення інтенсивних робочих циклів на більш пізній час, внаслідок чого скорочується тривалість сну; спос­терігається відмова від корисних звичок і заміна їх на неа­декватні способи компенсації стресу.

Професійні порушення можуть виражатися в збільшенні кількості помилок при виконанні звичних дій, у хронічній нестачі часу, в низькій продуктивності професійної діяль­ності. Погіршується узгодженість рухів, їх точність, від­повідність необхідних зусиль.

Порушення соціально-рольових функцій проявляється в зменшенні часу, який відводиться на спілкування з близь­кими і друзями, підвищенні конфліктності, зниженні сен-зитивності. При цьому людина, що знаходиться в тривалому стресі, менше враховує соціальні норми і стандарти, значно

27

РОЗДІЛІ

погіршуються відносини з близькими людьми та колегами по роботі аж до повного їх розриву. Оскільки основна проблема залишається невирішеною, у людини виникають важкі пере­живання провини і безвихідності.

Фізіологічні прояви стресу стосуються майже всіх систем органів людини - травної, серцево-судинної та дихальної. Відзначають різке збільшення частоти та порушення ритміч­ності пульсу та дихання, різкі зміни діаметру зіниці, пору­шення роботи шлунково-кишкового тракту тощо.

Усі ці об'єктивні зміни знаходять своє відображення в суб'єктивних переживаннях людини, що відчуває стрес. Це болі в серці та інших органах; утруднення при диханні; на­пруга в м'язах; неприємні відчуття в області травних органів тощо.

Порушення нормальної діяльності окремих органів і їх систем, з одного боку, і віддзеркалення цих порушень у сві­домості з іншого, призводять до комплексних фізіологічних змін: зниження імунітету, підвищеної стомлюваності, частих нездужань, зміни маси тіла тощо.

При стресі зазвичай страждають усі сторони інтелекту­альної діяльності, зокрема такі базові властивості інтелекту, як пам'ять і увага. Відбувається порушення логіки, виника­ють труднощі при прийнятті рішень, знижується творчий потенціал тощо. Порушення показників уваги, в першу чер­гу, обумовлене тим, що в корі великих півкуль головного мозку формується стресова домінанта, навколо якої утворю­ються всі думки та переживання. При цьому ускладнюється концентрація на інших об'єктах. Постійна завантаженість свідомості обдумуванням причин стресу та пошуком виходу з нього знижує місткість оперативної пам'яті, а змінений при стресі гормональний фон вносить порушення в процес відтво­рення необхідної інформації.

Емоційні прояви стресу торкаються різних сторін психі­ки. В першу чергу, це стосується характеристик загального емоційного фону, який набуває негативного, понурого, пе-

28

СТРЕС ТА ПРОФЕСІЙНИЙ СТРЕС

симістичного відтінку. При тривалому стресі людина стає тривожною, втрачає віру в успіх, може впасти в депресію. На основі такого зміненого настрою можливі сильні емоційні спалахи: дратівливість, гнів, агресія, афекти тощо.

Найбільш поширені психічні та фізіологічні реакції на стрес наведені у табл. 3.

Табл. З

Психічні та фізіологічні реакції на стрес

Фізіологічні прояви стресу:	Психічні появи стресу:
• відсутність або надмірність	• втрата інтересу до життя;
апетиту;	• знижена здібність концентрації
• часті розлади травлення;	уваги;
• запори, пронос;	• дратівливість під час спілкуван-
• нудота;	ня;
• біль в області серця;	• страх перед власною неспромож-
• високий кров'яний тиск;	ністю;
• головні болі;	• відчуття неспроможності викону-
• імпотенція, фригідність;	вати повсякденні обов'язки;
• тремтіння рук та голосу;	• постійне очікування невдачі;
• утруднення дихання;	• відчуття ненависті до самого
• м'язові судороги;	себе;
• безсоння;	• трудність у прийнятті рішень;
• постійне відчуття втоми;	• відчуття, що власна зовнішність
• підвищена пітливість;	неприваблива;
• надмірна слізливість без	• втрата інтересу до інших людей;
видимої причини.	• ледве стримуваний гнів, агресія;
	• відчуття, що оточуючі ставляться
	вороже;
	• втрата відчуття гумору та здат-
	ності сміятися;
	• байдужість (до роботи, до домаш-
	ніх справ, до власної зовнішності
	тощо);
	• страх перед майбутнім;
	• відчуття, що нікому не можна
	довіряти;
	• нездатність довести справу до
	кінця;
	• страх перед самотністю.

29

РОЗДІЛІ

Тривалий або короткочасний стрес, що повторюєть­ся, може призвести до зміни всього характеру особи, коли з являються нові риси або посилюються ті, що вже були- ін­троверсія, схильність до самозвинувачень, занижена само­оцінка, підозрілість, агресивність тощо.

Професійне вигорання. С професійним стресом тісно пов язано явище, яке у різних джерелах позначається як «синдром емоційного вигорання», «психічне вигорання» «феномен професійного вигорання» тощо. Найбільш силь­но цей синдром проявляється у представників професій що відносяться до системи «людина - людина». Вперше цей термін був введений у 1974 році американським психіатром А.Френбергом для характеристики психологічного стану здорових людей, що тісно спілкувалися у емоційно насиченій атмосфері з хворими при наданні професійної допомоги.

У психологічній літературі зустрічаються різні визначен­ня поняття «вигорання». Так, Маслач і Джексон вважають що вигорання - це реакція на тривалі професійні стреси мі-' жособистісних комунікацій, що включає три компоненти-емоційне виснаження, деперсоналізацію, редукцію персо­нальних досягнень.

Дж.Грінберг під професійним вигоранням розуміє не­сприятливу реакцію на стрес на роботі, що включає до себе психологічні, психофізіологічні та поведінкові компоненти Вигорання є основним фактором низької продуктивності хвороб, зловживання алкоголем, конфліктів у родині тощо

Емоційне виснаження проявляється у відчуттях емоційно­го перенапруження та спустошеності, вичерпаності власних емоційних ресурсів. Людина відчуває, що не може віддава­тися роботі, як раніше, в особливо важких проявах можливі емоційні зриви. Деперсоналізація проявляється у вигляді не­гативного, бездушного, формального відношення до оточую­чих. Негативні установки можуть спочатку мати прихований характер і виявлятися у стримуваному роздратуванні, яке з часом проявляється у вигляді спалахів незадоволення аг-

СТРЕС ТА ПРОФЕСІЙНИЙ СТРЕС

ресії або конфліктів. Редукування персональних досягнень -це відчуття недостатньої компетентності у своїй роботі, не­вдоволеності собою, зменшення цінності своєї діяльності. Помічаючи за собою негативне ставлення до роботи, людина звинувачує себе у цьому. У результаті, у неї знижується як професійна, так і особистісна самооцінка, з'являється від­чуття власної неспроможності, байдужості до роботи.

Н.В. Грішина вважає, що вигорання - це особливий стан людини, що є наслідком професійних стресів та виявляється у різних ситуаціях буття. Так, болісне розчарування в роботі впливає не тільки на професійну сферу, але й на сприйняття всієї життєвої ситуації у цілому. В результаті тривалого пе­ребування в подібному стані негативних переживань людина втрачає здатність радіти життю, втрачає все або майже все, що складало для неї сенс, і знаходить тільки одне - екзис­тенціальний вакуум. «Вигоряюча» людина втрачає відчуття сенсу життя, здібність до самореалізації, особистісну перс­пективу тощо.

Вигорання дуже розповсюджене серед спеціалістів, що працюють з людьми: поліцейських, учителів, соціальних працівників, психологів, медсестер, менеджерів та інших. Існує точка зору, що службовці адміністративно-державних структур схильні більше «вигорати», ніж співробітники ко­мерційних організацій. Вигорання у чиновників державних структур в порівнянні з менеджерами приватних організацій характеризується ширшим спектром стрес-симптомів і часто виявляється одночасно в емоційній та мотиваційній сферах.

До симптомів вигорання можна віднести наступне: зни­ження мотивації до роботи, підвищена конфліктність, зрос­таюча незадоволеність від виконуваної роботи, постійна вто­ма, нудьга, емоційне виснаження, дратівливість, нервозність тощо. Так само як реакція на стресові ситуації індивідуаль­на у різних людей, так і прояви вигорання індивідуальні, відрізняються динамікою розвитку, не проявляються всі од­ночасно. Розвиток синдрому вигорання залежить від сукуп-

30

31

РОЗДІЛІ

ності професійних, організаційних і особистісних чинників стресу.

Н.Є. Водоп'янова та О.С. Старченкова узагальнили ре­зультати досліджень різних авторів стосовно чинників ризи­ку вигорання та представили їх у вигляді наступної таблиці:

Табл. 4