1.7. Методи досліджень

У виборі методу дослідження необхідно враховувати його зд_а. тність надавати достовірну інформацію про досліджуваний об'єкт Крім того, він повинен базуватися на основах теорії управління і враховувати особливості техніко-економічних процесів на підпри- ємствах. Метод повинен також дати можливість оцінювати вели­чини взаємозв'язків підрозділів підприємства й окремих посадо­вих осіб, Тому що ми оцінюємо процеси управління з інформацій­них позицій. Звідси випливає, що цінність матеріалів дослідження визначається, головним чином, застосовуваними методами. Вони повинні забезпечувати необхідну точність конкретного досліджен­ня, гарантувати статистичну вірогідність результатів, тобто можли­вість за обмеженою кількістю спостережень екстраполювати резуль­тати на інші об'єкти досліджуваної сукупності.

У той же час необхідно враховувати й економічність методів. Існують різні за формою й ефективністю методи дослідження управлінських процесів і організації праці керівників. Найбільш відомі з них наступні: хронометраж, моментні спостереження, мікроелементне нормування, фотографії і самофотографії робо­чого дня тощо. Усі вони мають ті чи інші недоліки, що спотворю­ють сутність процесів управління.

Моментні спостереження неможливо застосовувати в прин­ципі у дослідженні управлінських процесів і розподілі витрат ро­бочого часу керівників, що дають досить об'єктивну характерис­тику організації їхньої праці, тому що діяльність керівників має дуже широкий діапазон, який далеко не ідентичний у різні дні. З цієї ж причини нічого не дає у вивченні витрат часу керівників і мікроелементне нормування.

Неефективна у вивченні процесів управління й розподілу часу і самофотографія. По-перше, тому що вона сама вносить істотні перешкоди у сформований управлінський процес і вимагає від ке­рівників значних додаткових витрат часу та постійного фіксуван-. ня своєї уваги на необхідності вести визначені записи. Правда, записи ці можна значно спростити, якщо підготувати спеціальні форми. Однак, як показала практика, навіть у цьому випадку само­фотографія не відбиває реальностей процесу управління.

По-друге, керівники далеко не завжди фіксують усі елементи управління і витрати часу за конкретними напрямками, оскільки ■ витрати нерідко практично дорівнюють витратам на запис, і _івНИк не в змозі їх зафіксувати. Це веде до того, що реальне Вщїтаження керівника в процесі виконання ним функцій правління значно більше, ніж отримане методом самофотографії. ^ріш того, самофотографія не виключає суб'єктивного тлумачення керівниками своєї діяльності. Анкетне опитування також дає дуже приблизні результати і теж не виключає елементів _суб'ілгонршкуможна використовувати тільки в оцінці якогось ду­же обмеженого явища, і до вивчення процесів управління його застосувати практично неможливо.

Хронометраж і фотографія робочого дня дають досить точні результати в застосуванні до вивчення витрат робочого часу кері­вників, але їхній недолік полягає в основному в тому, що вони оцінюють лише саме кількісні сторони управлінської діяльності та фактично не дають її якісного аналізу.

У зв'язку з цим для дослідження процесів управління най­більш ефективний поведінковий метод, який поєднує у собі еле­менти фотографії і хронометражу, але значно розширює число кількісних факторів, що враховуються, і дозволяє досить докладно фіксувати якісні фактори.

Суть поведінкового методу і його основне достоїнство полягає у тому, що він дозволяє фіксувати плин процесів, шляхом багато­разового спостереження за діяльністю управлінського персоналу в реальних виробничих умовах. Тобто ми одержуємо детальний сценарій у часі поведінки управлінських ланок і окремих посадо­вих осіб з урахуванням усебічного впливу на цю поведінку різних позитивних і негативних факторів.

Оскільки процеси управління є інформаційним відображен­ням процесів виробництва, то в якості основної постійної, за поведінкового методу дослідження величини, повинен бути при­йнятий інформаційний зв'язок, під яким розуміється будь-яка дія­льність посадової особи у виконанні функцій управління, за якої він вступає в контакт з іншими посадовими особами чи докумен­тами, механізованими й автоматизованими джерелами інформації ³ метою одержання чи видачі значущої інформації.

Інформація вважається значущою, якщо вона: а) призначена Для ухвалення рішення; б) несе в собі зведення про прийняте рі­шення.

За поведінкового методу дослідження фіксується цілий ряд показників, що характеризують діяльність окремих керівників, а через їхнє посередництво і діяльність окремих ланок управління і системи управління в цілому. Поведінковий метод дозволяє легко диференціювати управлінський процес на окремі складові, що ду­же важливо для аналізу й оцінки якості управління.

Звичайно, поведінковий метод трудомісткий і вимагає,, щоб провідні спеціалісти дослідження знали виробничі взаємозв'язки, мали визначені навички проведення досліджень і мали відповідну кваліфікацію.

Виконання цих вимог компенсується високою вірогідністю й об'єктивністю отриманих результатів, тому що поведінковий метод робить практично неможливим навмисне перекручування інформації про процеси управління з боку об'єкта дослідження в силу інертності сформованих методів управління.

Результати роботи виробничих систем значною мірою зале­жать від якості рішень, прийнятих управлінським персоналом. Тому менеджери повинні добре уявляти варіанти можливих дій і результати, пов'язані з їхнім здійсненням. У звичних умовах, що повторюються, прийняті рішення можуть базуватися на досвіді, інтуїції, здоровому глузді, тобто на уявленні про виробничу сис­тему, що склалося в конкретного керівника-менеджера. Однак багатоваріантність, багатокритеріальність, стохастичність вироб­ничих систем породжують завдання, найкраще розв'язання яких не лежить на поверхні та не має аналогів у минулому досвіді, а ціна помилки за сучасних масштабів виробництва дуже велика. Найбільш надійним рішенням була б постановка експериментів безпосередньо на об'єкті. Проте натурні експерименти у виробни­чих системах найчастіше неможливі або утруднені у зв'язку з їх­ньою дорожнечею, тривалістю термінів проведення, небезпекою небажаних наслідків.

У тих випадках, коли не можна провести управлінський натур­ний експеримент або немає даних про результати різних рішень для подібних умов у минулому, є можливість побудувати модель ситуації, яка розглядається, і провести необхідні експерименти з нею.

Для формальної побудови процесу прийнятгя рішень у реаль­них ситуаціях використовується лінійне та динамічне програму­вання. Останні є реальними механізмами прийняття управлінсь­ких рішень. Будь-який такий механізм є моделюванням процесу прийняття рішень суб'єктом.

Модель - це об'єкт довільної природи (матеріальний, мисле- ний, знаковий тощо), що відбиває істотні для завдання, яке роз­глядається, властивості об'єкта-оригіналу. Експеримент, який проводиться з моделлю системи, називається моделюванням. Мо­делювання дає змогу вивчити властивості об'єкта, прогнозувати його поведінку без постановки натурного експерименту.

Модель повинна відображати, відтворювати або замінювати оригінал у його головних рисах так, щоб її вивчення давало нову інформацію про об'єкт, а точніше, - про цілий клас об'єктів, для яких актуальне завдання, що розглядається. Оскільки в різних за­вданнях для однієї, і тієї ж системи можуть бути задіяні істотно різні її властивості, то для їхнього опису можуть знадобитися різні моделі. Кожна з них буде відбивати головні, з погляду цього за­вдання, властивості системи й ігнорувати ті властивості, характе­ристики, які не вимагаються для розв'язання цього завдання. Та­ким чином, модель завжди існує разом із завданням, яке вирішу­ється. Про модель будь-якого досліджуваного об'єкта є сенс гово­рити тільки тоді, коли добре з'ясовано завдання, стосовно якого створюється і буде використовуватися модель.

Після створення моделі частину рішень, що раніше виробля­лися інтуїтивно, можна приймати на основі кількісних рекоменда­цій, одержаних у результаті аналізу моделі.

Типи моделей. Усі системи залежно від можливостей форма­лізованого оцису можна поділити на три типи: добре структуро- вані, слабоструктуровані, неструктуровані.

Добре структуровані системи характеризуються наявністю стійких зв'язків і залежностей між підсистемами, що піддаються кількісним оцінкам. Управління такими системами можливе на основі стандартних процедур, правил, методик, розрахунків. За­вдання, що виникають, можуть бути одноваріантними (розв'язу­вані методом прямого рахунку) або різноманітними (оптимізацій- ними).

У слабоструктурованих системах зв'язки між підсистемами чітко не регламентовані, мають несталий характер, не піддаються точному кількісному опису. При прийнятті рішення велика роль суб'єктивного фактора - багато рішень приймаються на основі екстраполяції оцінок. Специфіка слабоструктурованих завдань полягає в необхідності участі в їхньому розв'язанні колективу лю­дей, частина з яких відповідає за ухвалення рішення.

Неструктуровані системи відрізняються неможливістю фор­малізації мети і критеріїв оцінки. Для цих систем характерні якісні постановки завдань, в яких кількісні залежності між складовими не відомі, формальних методів рішення немає, а вибір варіантів рішення утруднений невизначеністю мети діяльності й альтерна­тивних способів досягнення їх. У вирішенні таких завдань пере­важну роль відіграють експертно-евристичні методи.

За способом подачі можна виділити три основні типи моделей: концептуальні, матеріальні, знакові.

Концептуальна модель - це певний ідеальний образ об'єкта, що залежить не тільки від його об'єктивно існуючих властивостей, а й від знань, досвіду та інших факторів, властивих суб'єктові- дослідникові.

Для того щоб перевести концептуальну модель з форми уяв­ного образу у форму використання відповідно до свого призначен­ня, можуть застосовуватися мовний (вербальний) опис, графічні за­соби, математичні символи, відомі засоби різних спеціальних мов подачі даних і знань. [8, с. 155]

Деталізація концептуальної моделі, приведення її до вигляду, який дає змогу експериментувати з моделлю для одержання інфор­мації про об'єкт, може здійснюватися у двох основних формах: матеріальній і знаковій.

Матеріальні моделі можна поділити на три типи: предметні, фізичні, аналогові.

Предметні (геометричні) моделі призначені для відтворення й аналізу переважно тих властивостей об'єкта, що визначаються його розмірами, формою, іншими ознаками, які характеризують об'єкт без урахування його внутрішньої природи. Типовий при­клад - макети в архітектурі й техніці, навчальні муляжі.

Фізичні моделі дають змогу відтворювати і вивчати властиво­сті об'єкта або процесу, зберігаючи його фізичну природу або хі­мічні властивості. Це лабораторні дослідні установки в хімічних технологіях, гідродинамічні моделі кораблів і гідротехнічних спо­руд, аеродинамічні моделі літальних апаратів і т. ін. Фізичні моде­лі засновано на теорії подібностей, за допомогою якої встановлю­ється відповідність між оригіналом і моделлю. Фізичне моделю­вання призначене для вивчення властивостей і поведінки об'єкта- оригіналу в різних умовах зовнішнього середовища у різних варі­антах реалізації самого оригіналу.

Аналогові моделі служать тій же меті, що й фізичні, але при­рода процесів, що протікають в оригіналі моделі, різна. Типовий приклад - електронне моделювання на аналоговій обчислювальній машині або електронній моделюючій установці процесів, що ма­ють механічну, хімічну й іншу природу (коливання центра мас автомобіля під час руху в різних дорожніх умовах, поведінка літа­ка під час польоту в повітряній атмосфері, протікання хімічної реакції залежно від активності каталізатора та ін.). В основі анало­гового моделювання лежить подібність між математичними опи­сами процесів оригіналу і моделі.

Знакові моделі відбивають властивості оригіналу за допомо­гою різноманітних символів і можуть бути поділені на мовно- описові, графічні та математичні. Мовно-описова (вербальна, лінгві­стична) модель є описом властивостей реального або уявного об'єкта певною природною мовою. Це може бути технічне за­вдання, постановка завдання при проектуванні АСУ, пояснюваль­на записка до проекту і т. ін. Розробка такої моделі допускає до­сить велику свободу у виборі засобів і способів опису, обмежену синтаксичними та семантичними нормами використовуваної мо­ви, а також вимогами формально-нормативного характеру (ви­моги Держстандарту). Такі моделі дають змогу описати об'єкт достатньо повно, однак їх не можна використовувати безпосеред­ньо для аналізу, прогнозу, одержання нової інформації про об'єкт.

Графічні моделі залежно від призначення можна поділити на портретні й умовні. Графічна портретна (іронічна) модель - мо­дель, котра графічними засобами відображає реально або теорети­чно властивості, характеристики об'єкта (креслення конструкції, план місцевості, схема маршрутів міського транспорту та ін.).

Графічна умовна модель служить для відображення у вигляді графічного способу характеристик, властивостей об'єкта, безпосе­редньо недоступних для спостереження (графіки, що відображають функціональні зв'язки між змінними, гістограми, що характери­зують розподіл випадкових величин за результатами експеримен­ту, діаграми стану в металознавстві).

Математична модель - опис внутрішніх властивостей системи та істотних для розглядуваного завдання процесів мовою матема­тики (функціональні й логічні залежності, алгебраїчні системи; диференціальні рівняння, графічні структури і т. ін.). Побудова математичної моделі означає перехід від змістовного опису об'єкта

5 Основи менеджменту

моделювання до формального і дає змогу застосувати для до­слідження властивостей об'єкта формальні перетворення, його описи, характер яких залежить від виду математичної моделі, тоб­то в результаті від розглядуваного завдання.

Якщо розглядаються завдання, пов'язані з функціонуванням системи як цілого, то головний інтерес становить її взаємодія з навколишнім середовищем, а особливості внутрішньої побудови, склад підсистем і закономірності процесів, що протікають у них, може бути опущено. У такому випадку говорять гпро функціона­льну модель, тобто модель, котра відображає осно:вні особливості функціонування системи.

В інших випадках, навпаки, інтерес становлять особливості побудови системи, склад підсистем і взаємозв'язки: між ними. Мо­делі, що відбивають ці властивості, називаються структурними. При їхній побудові та дослідженні широко використовується ма­тематичний апарат теорії графів. При побудові функціональних моделей, як правило, описується стан великої сисгеми: причинно- наслідкові зв'язки, які визначають зміну станів; можливості впли­вати на них у потрібному напрямі та зіставлятш різні варіанти управління (впливу), що приводять до бажаної мети. Стан системи як об'єкта моделювання можна описати деякою м:ножиною вели­чин, що групуються залежно від характеру їхньої участі в процесі. Загалом можна виділити вектор вхідних (некерованих) змінних:

X = (Х_{, Х₂ ,■■., X_п), вектор вихідних змінних:

У = (У₁,УХ₂,...,У„), вектор керованих впливів:

и = (и„и₂,...,и_к)і

вектор параметрів:

У математичних моделях виробничих систем вхідними змін­ними є характеристики виробничих процесів, що можуть бути ви­значені, але не підлягають зміні, наприклад, контрольований: склад вихідної сировини, обсяги і терміни постачання сировини та матеріалів. Керованими називаються змінні, на якії можна вплива­ти, значення яких можна розраховувати, вибирати для досягнення: бажаних результатів; розподіл завдання за групамш устаткування, визначення порядку запуску деталей у виробництво, розрахунок складу шихти і т. ін.

Вихідними називаються змінні, значення яких залежать від вхідних (керованих і некерованих) змінних. Це, наприклад, собі­вартість продукції, прибуток, обсяги реалізації, сукупні витрати, стан основних фондів. Як приклад найчастіше використовуються різні норми і нормативи, директивні планові завдання за основни­ми показниками виробничої діяльності. Для змінних X, У, V хара­ктерно те, що їхні числові значення в ході процесу можуть зміню­ватися на деякій ділянці, а параметри (} постійні, але можуть бути іншими в аналогічних процесах.

Функціональну модель у найпростішому випадку може бути подано у вигляді: У = Ц О), де F- функціона­

льна залежність, що пов'язує змінні та параметри системи.

Отже, математична модель має характеризувати поведінку ви­хідних змінних У залежно від значень параметрів і некерованих вхідних змінних, параметрів і керованих вхідних змінних, а також враховуючи зміни керованих змінних. Звичайно, будуючи модель, вибір складу вихідних змінних, що включаються в модель, не ви­кликає труднощів, тому що вони визначаються самим завданням моделювання. Вибір вхідних змінних, керованих і некерованих, може бути виконаний різними способами, причому тут, крім ви­значення завдання, важливі вимоги точності й простоти, що вису­ваються до моделі. Якщо вхідних змінних занадто мало, модель втрачає точність, може стати неадекватною об'єкту; якщо їх надто багато - необхідні ресурси пам'яті й швидкості обчислень можуть перевищити наявні ресурси ЕОМ.

Моделі мають бути сформульовані так, щоб для застосування їх вимагалися лише доступні дані. Якщо, наприклад, недостатні запаси товарів призвели до збитків у торгівлі, то модель рішення, яке передбачає визначення оптимального рівня запасів, має вклю­чати систему грошових штрафів за ці збитки.

Модель має вимагати лише здійсненних реальних розрахунків. Наприклад, застосування методів лінійного програмування для складання графіка роботи сучасного великого підприємства може виявитися нездійсненним, бо час, необхідний для цих розрахунків, буде надто великим навіть для комп'ютерів. Завдання теорії при­йняття рішень полягає в тому, щоб знаходити такі альтернативи, які ймовірно лише в наближенні вимагають невеликого обсягу розрахунків.

Моделі не можуть потребувати недоступної прогнозованої ін­формації. Програми, які будуть вимагати від відділу збуту оцін­ки товарообігу за другу половину наступного місяця, в процесі прийняття ділового і рішення не будуть мати широкого застосу­вання, ні описового, ні нормативного.

Моделі описуються з погляду тих вихідних моментів, з якими, скоріше всього, той, хто приймає рішення, розпочне процедуру прийняття рішень [8, с.156-158].

Різні підходи до моделювання й оцінки ефективності управ­ління підприємством визначають і різні моделі підприємства. "Механістична " модель розглядає підприємство як механізм, який являє собою комбінацію основних виробничих факторів, за­собів виробництва, робочої сили, сировини і матеріалів, як маши­ну для реалізації цілей її творців. Теоретичною базою цього під­ходу є положення школи наукового управління (Ф. Тейлор, М. Вебер). Велике значення при цьому надається аналізу техніко- економічних зв'язків і залежності різних факторів виробництва. А завдання менеджменту при цьому підході полягає насамперед у тому, щоб найкращим чином згрупувати всі частини системи і тим самим добитися максимальної ефективності в досягненні мети.

"Гуманістична модель" представляє підприємство як колектив людей, які виконують спільну роботу на принципах розподілу і кооперації праці, при цьому найважливішим фактором продуктив­ності є людина як соціальний діяч. Елементами моделі є такі скла­дові, як увага до працюючих, їх мотивація, комунікації, участь у прийнятті рішень. Завдання керівників полягає в регулюванні від­носин між працівниками, координації процесів виконання конкрет­них завдань виробничих планів шляхом особистого і безпосеред­нього впливу на співробітників. За критерій ефективності управ­ління береться підвищення продуктивності праці за рахунок удо­сконалення людських ресурсів, тобто вважається, що якщо всі внутрішні процеси, які пов'язані з персоналом, управляються на­лежним чином, то на підприємстві не виникає проблем з досяг­нення намічених цілей з випуску продукції, прибутку, доходів то­що.

Контрольні запитання та завдання

1. Управління як особливий вид людської діяльності.

2. Управлінські революції, їх суть.

3. Розкрийте суть поняття "менеджер" та "менеджмент".

4. Що таке управління? Чому воно необхідне.

5. Доведіть, що менеджмент - це система наукових знань.

6. Чотири концепції розвитку сучасної теорії та практики.

7. Доведіть суть підходів до управління:

• управління як процес;

• системний підхід;

• ситуаційний підхід.

  8. З яких точок зору розглядається менеджмент?

  9. Охарактеризуйте властивості суб'єкта та об'єкта управління.

  10. Розкрийте умови ефективної взаємодії між суб'єктом та об'єктом управління.

  11. У чому проявляється мистецтво управління?

  12. Які ролі може виконувати керівник?

  13. Що таке бізнес?

  14. Хто такий підприємець?

  15. Кого відносять до лінійних, а кого до функціональних ме­неджерів?

  16. Назвіть вимоги до сучасного менеджера?

  17. Рівні управління.

  18. Охарактеризуйте керівників низової, середньої та вищої ланки.

  19. Як класифікують працівників, зайнятих у сфері управлін­ня?

  20. Охарактеризуйте організацію як відкриту систему.

  21. Назвіть фактори та змінні зовнішнього та внутрішнього середовища організації.

  22. Назвіть принципи нової парадигми управління.

  23. Яких змін зазнали парадигми управління в період радика­льних перетворень в економіці управління?

  24. Традиційні концепції організації.

  25. Які методи дослідження Ви знаєте?

  26. Характеристика моделі.

  27. 

      ■

      Які типи моделей Ви знаєте?

ТЕСТИ

1. Менеджмент - це\

а) сукупність раціональних методів і організаційних підойм управління фірмою в ринкових умовах;

б) свідомий вплив людини на об'єкти, процеси та на людей;

в) наука, що вивчає правила корпоративної поведінки.

2. Менеджмент можна розглядати як:

а) науку управління;

б) практику управління;'

в) спосіб мислення. *

3. Першим етапом методології наукового управління був:

а) пошук взаємозв'язку між продуктивністю праці та стиму­люванням;

б) аналіз змісту роботи і визначення її основних компонентів;

в) ситуаційний підхід до стилю управління.

4. Управління як процес передбачає:

а) серію безперервних взаємопов'язаних дій - функцій управ­ління;

б) одночасну дію по вирішенню проблеми;

в) здійснення функції організації на підприємстві.

5. Менеджмент має такі рівні управління:

а) вищу ланку та нижчу ланку;

б) всі керівники відносяться до одного рівня управління - ВИ-ч щої ланки;

в) вищу, середню та нижчу ланки.

6. Успішний менеджер:

а) швидше за інших реагує на зміни на ринку;

б) створює нові ринки для підприємства;

в) обидві відповіді вірні.

7. Менеджмент починається з:

а) правильної постановки цілей;

б) раціонального розподілу ресурсів;

в) стимулювання персоналу.

8. Остаточною метою менеджменту є:

а) підтримання іміджу в очах споживачів;

б) постійне проведення організаційних змін;

в) забезпечення прибутковості шляхом раціональної організа­ції виробничого процесу.

9. Підприємництво як діяльність характеризується:

а) ризиком;

б) разовим здійсненням;"

в) повною матеріальною відповідальністю за результати.

10. Бізнесу притаманні наступні ознаки:

а) діяльність на постійній основі;

б) разова комерційна діяльність;

в) операції з продажу товарів.

11. Суб 'єкт, що займається бізнесом - це:

а) підприємець;

б) менеджер;

в) комерсант.

12. Бізнесмен вкладає в справу:

а) гроші;

б) підприємницькі здібності;

в) нерухомість.

13 .До підприємницької структури належать підрозділи, що:

а) є неприбутковими;

б) мають на меті отримання прибутку;

в) обидві відповіді вірні.

14. Фірма - це організація, що проводить діяльність у сфері:

а) промисловості;

б) транспорту;

в) торгівлі.

14. Підприємство - це:

а) виробничо-господарська одиниця, що є сукупністю матері­альних та людських ресурсів і організована для досягнення чітко визначених цілей;

б) сукупність Людей, що об'єднані спільною метою та працю­ють для її досягнення;

в) будь-яка організація.

Відповіді: 1) а; 2) а, б; 3) б; 4) а; 5) б; 6) в; 7) а; 8) в; 9) а, в; 10) а, б; 11) в; 12) а; 13) б; 14) а, б, в; 15) а.

СИТУАЦІЯ №1

Класика менеджменту містить приклади ємних висловів, які коротко характеризують суть менеджменту та його значення для бізнесу. Це, по суті, принципи ефективного менеджменту.

Ось певні приклади принципів діяльності американських фірм "Дженерал Моторе" і "IBM".

• "Керівник не може дозволити собі розкіш вчитися на помил­ках ".

• "Ви можете клеїти дурня в чому завгодно і вам дадуть шанс виправитися. Проте, якщо ви хоча б трохи схалтурите в тому, що стосується управління людьми, то вам кінець. Тут все просто: або вищий рівень роботи, або нам прийдеться розстатися".

• "Успіх нашого бізнесу тісно пов'язаний з обдарованістю та відданістю наших менеджерів. Прибуток тече туди, де є розум".

Питання:

1. Чи погоджуєтеся ви з наведеними вище висловами?

2. Спробуйте сформулювати власну оригінальну інтерпрета­цію аналогічного вислову з врахуванням вітчизняної практики менеджменту.