1.1. Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності

Історія розвитку менеджменту нараховує вже кілька тисячоліть, якщо відлік почати із зачатків писемності в стародавньому Шумері. Вважається, що це революційне досягнення в житті людства призвело до утворення особливого прошарку "жреців-бізнесменів", які були пов'язані з торговими операціями. Це була перша управлінська революція, яка одержала назву релігійно-комерційної.

Древні філософи вважали, що причиною зубожіння су­спільства, як правило, є відсутність належного управління або порушення старшинства між людьми. Питання про природу і принципи справедливого й ефективного управління складало предмет роздумів багатьох великих мислителів, а основи реалістичного погляду на управління як на процес, який виникає із необхідності досягнення загальних цілей у ході сумісної життєдіяльності людей, були закладені ще в античності.

Платон розглядав управління як науку про загальне харчування людей і доводив, що діяльність з управління є важливим елемен­том системи життєзабезпечення суспільства. Мудре управ­ління повинно базуватися на розумних і загальних законах, але

2 Основи менеджменту

закони ці самі по собі дуже абстрактні та догматичні для того, щоб на їх основі можна було віднайти правильні рішення в кожній конкретній ситуації. У своєму практичному значенні управління суспільством - це вид мистецтва.

Другий великий мислитель - Арістотель - заклав основи вчення про домогосподарство, в рамках якого вказував на нео­бхідність розробки "панської науки", яка б навчала рабовласників поводження з рабами, тобто мистецтву управління ними.

На початкових етапах спільної діяльності людей, коли праця була досить простою, вона здійснювалася спільно з виробничою діяльністю. У міру зростання спільної діяльності та її ускладнен­ня, поглиблення спеціалізації та кооперації праці виникла потреба виділення управління як специфічного виду трудової діяльності людини на виробництві - управлінської.

Директор, керівник - давня професія. Необхідність в управ­лінні з'явилась одночасно з формуванням людського суспільства, як тільки люди почали об'єднуватися в групи для сумісної праці.

Сучасний керівник підприємства - директор - з'явився не на голому місці. Йому передували тисячоліття праці, турботи про розумну її організацію, сміливий пошук кращих умів свого часу.

У Лівані, неподалік від Бейрута, є невеличке містечко Бааль- бек. Це місце відоме в усьому світі завдяки руїнам древнього хра­му, побудованого багато тисяч років тому. В основу храму покла­дені .величезні плити, верхній ряд яких лежить на висоті 8 метрів. Це моноліти вагою 750 т. Поруч піднімаються 6 найбільших на землі полірованих колон вагою 45 т і довжиною близько 20 метрів кожна. До храму ведугь величаві східці шириною близько 40 мет­рів. Все це вражає уяву і сьогодні. Але найбільший подив викли­кає те, що частини колон і кам'яні блоки нічим не зв'язані між собою. Вони настільки підігнані одне до одного, що навіть лезо для гоління (товщина його 0,01 мм) не входить у зазор. Хто і як все це міг зробити? З'явилися припущення, що баальбекський храм - справа рук інопланетян. Між тим зроблене все це звичай­ними людьми. І про те, як велись такі роботи, розповідають висі­чені на камені малюнки, які збереглися на подібних спорудах ста­родавнього Єгипту. Висота найбільшої єгипетської піраміди скла­дає 146 м (це відповідає будинку в 48 поверхів).

Найважливішу роль у цих будівельних чудесах зіграло управ­ління. Судіть самі, щоб зрушити з місця оброблений тисячотонний блок у Баальбеці, потрібні зусилля 40-а тисяч людей. Як організу­вати їх роботу? Каміння для будівництва добували за багато со­тень кілометрів від будівельного майданчика, іноді за морем. По­трібно було спланувати, узгодити роботу із заготівлі каменю, його обробки, доставки. Це потребувало чіткої організації праці сотень тисяч людей, врахування природних умов, контролю за якістю праці, вміння впливати на людину - всього того, що ми сьогодні називаємо управлінням.

Розвиток продуктивних сил суспільства супроводжується по­глибленим розподілом праці.. Звідси об'єктивна необхідність коорди­нації різних видів і різновидів праці в організованих соціально- ринкових системах. Управління має місце всюди, де необхідно впливати на об'єкт або на систему з метою упорядкування або пе­реведення її з одного стану в інший.

Процеси управління як особливий вид людської діяльності ви­никли з потреби забезпечити цілеспрямованість і погодженість роботи людей. Якщо окремий працівник сам управляє своєю пра­цею, то колектив працівників потребує майстра, тобто керівника, який здійснює функцію управління. Отже, управління виникло з потреб координації і погодження, розподіленої праці. Більшість вчених вважають, що в історичному плані управління як діяль­ність виникло в період другого великого суспільного поділу праці - відокремлення ремесла від землеробства.

Як уже говорилося вище, перша управлінська революція від­булася в стародавньому Шумері. За нею відбулися й інші.

Друга - належить до 1760 р. до н. е. і пов'язується з діяль­ністю царя Хаммурапі, який видав Кодекс законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними групами населення.

Третя революція відбулася за часів правління Навуходоносора П (682 - 605 рр. до н. є.). Вона була спрямована на поєднання держа­вних методів управління з контролем за діяльністю у сфері вироб­ництва та будівництва.

Четверта - датується 17-18 ст. н. е. і пов'язана із зародженням капіталізму.

П'ята управлінська революція мала місце в кінці XIX - на по­чатку XX ст. Її часто називають бюрократичною, не дивлячись на велике значення революційних перст;-зрень. Розвиток менеджме­нту - це в основному еволюційний процес. Він характеризується безперервністю і відображає ті зміни, які відбуваються в сус­пільстві, економіці, всій системі соціально-економічних відносин.

Форми і структури управління, які склалися в організаціях минулого, можна побачити і нині. Наприклад, організація сучас­них армій побудована за принципами, які діяли ще в легіонах Ста­родавнього Риму, а територіальна структура управління вперше була застосована Олександром Македонським.

Серед сучасних структур є також такі, що зародилися сотні років тому: наприклад, структура управління католицькою церк­вою, визначена засновниками християнства. Майже двадцять сто­літь ця структура не змінюється, тоді як за цей період виникло безліч організацій і структур, що згинули у мороці минулого. З розвитком виробництва та економічних зв'язків у суспільстві управління ускладнювалось. Однак до початку двадцятого століт­тя його функція лишалася досить універсальною. Управління ви­робництвом здійснювалося власником підприємства і невеликою групою його особливо довірених людей.

З виникненням капіталістичної ринкової економіки, яка базу­ється на приватній власності на засоби виробництва, природа управління стає двоякою:

• з одного боку, управління - це продуктивна праця, яка вини­кла в умовах комбінованого виробництва з високим рівнем спеці­алізації працівників;

• з іншого - управління - це діяльність за наглядом і контро­лем, в основі якої лежить протилежність між найманою працею як безпосереднім виробником і власником засобів виробництва.

Праця з управління обумовлює виконання як суспільне необ­хідних завдань із регулювання, організації, координації і контро­лю соціально-економічних функцій, так і з експлуатації живої праці.

Пізніше в ході процесів спеціалізації та професіоналізації управління відокремлюється від капіталістичної власності у ви­гляді самостійної функції.

В XX ст. в більшості країн світу відбувається концентрація капіталу, виникають великі підприємства, трести, концерни. Фун­кція управління дедалі більше розширюється і диференціюється на окремі різновидності управлінської праці, які в сукупності ста­ють „комбінованим управляючим", що об'єднує сотні й тисячі працівників сфери управління. В 70-ті роки XX ст. у всіх економічно розвинених країнах помітне різке розмежування функцій володіння і функцій управління капіталом: як правило, управління виробничо- господарською діяльністю більшості фірм здійснюють наймані висококваліфіковані фахівці-менеджери, які не є абсолютними власниками цих фірм, а одержують заробітну плату в прямій фор­мі або у вигляді частки прибутків фірми. Цей факт є підставою для оголошення XX ст. століттям „революції управлінців".

Сучасний американський соціолог Д. Белл вважає, що реальне розмежування в сучасному суспільстві проходить не між тими, кому належать засоби виробництва, і тими, кого називають "про­летарями". Воно коріниться в системі бюрократичних і владних відносин: між тими, хто має право прийняття рішень, і тими, хто такого права не має.

У світі бізнесу існують два основні типи прийняття рішень: через ринок і через ієрархію.

Перший - більш ефективний, але й другий поширений у вели­ких корпораціях. За своєю природою ринковий метод - руйнівник бюрократії, тому слід шукати засоби впровадження ринкової мо­делі прийняття рішень в ієрархію влади.

Американський історик менеджменту Д. Рен підкреслює орга­нічний зв'язок капіталістичного типу управління з існуванням ри­нкової економіки. Виникнення та удосконалення ринкової еконо­міки викликало до життя потреби в більш творчих управлінцях, краще поінформованих про те, як найкращим чином керувати ор­ганізаціями. Зіткнувшись з конкурентним, мінливим зовнішнім середовищем, управлінці розвивали систему знань про те, як кра­ще використати ресурси. Люди почали думати про власну вигоду і пристосовуватися до будь-якої раціональної адміністративної сис­теми.

У системі суспільного виробництва управління багатолике і здійснюється в різних видах:

1. Технічне управління різного роду природними та техноло­гічними процесами: рух автомобіля, літака, подача електроенергії, обробка деталей, управління розвитком рослин і тварин і багато ін.

2. Державне управління соціально-економічними процесами в суспільстві через різні інститути - правову систему, міністерства, відомства, місцеві органи влади тощо.

3. Ідеологічне управління. Воно полягає в тому, щоб довести до свідомості членів суспільства, різни.: організацій певні концепції їх розвитку.

4. Господарське управління виробничою та економічною діяльністю різних організацій, які функціонують у системі ринко­вих відносин, враховує складність і стохастичність соціально- ринкових систем, різнобічність факторів, які впливають на їх ор­ганізацію, здатність до самоудосконалення, підвищення організа­ційного рівня.

Виникнення сучасного менеджменту ґрунтується на раціона­льних засобах прийняття рішень. Організації більше не могли працювати у відповідності до примх декількох осіб.

Зрілий, сформований ринок, який передбачає поширення рин­кових відносин на більшість суспільних процесів, слід розглядати як найважливішу передумову та умову капіталістичного управління. Менеджменту, який функціонує у відповідності до законів ринку, притаманна відома об'єктивність і незалежність як перед користо­любством власників засобів виробництва, так і перед авторитар­ною волею правлячих чиновників. Притаманні ринковим операціям ризик і невизначеність наштовхують на розвиток у менеджерів якостей самостійності та відповідальності за свої кроки. З іншого боку, нестабільність рівноваги ринкової кон'юнктури стимулює постійний пошук організаційно-управлінських і науково- технологічних новацій.

У цілому, свобода дій капіталістів та їхніх менеджерів - це свобода, обумовлена законами конкуренції.

Учасники економіки ринкового господарства хочуть досягти оптимального результату - максимального задоволення своїх по­треб - через відношення товарообміну із своїми контрагентами. У цих відношеннях успіх кожного учасника ринкового процесу за­лежить не тільки від результатів його праці, а й від інших осіб, які беруть участь у товарообміні. В цьому і полягає феномен вільної конкуренції: чим більше учасників у ринковому господарстві, тим менший вплив кожного з них.

Поряд з ринком слід розглянути ще одне не менш важливе джерело формування менеджменту як управління особливого ро­ду - індустріальний спосіб організації виробництва.

Вивчаючи процеси виникнення індустріального способу орга­нізації виробництва, англійський історик А. Тойнбі зазначав, що метод індустріальної системи полягає в забезпеченні максимуму продуктивних можливостей шляхом безперервного випуску таких продуктів, які можуть виготовлятися з сировини за допомогою механічно скоординованої роботи певної кількості людей.

Будь-яке управління - це не тільки управління своїм часом, а

0. управління процесами часу. Знаменита формула Б. Франкліна "час-гроші" за багато десятиліть стала девізом капіталістичного господарювання і діловитості.