Саморозвиток суспільства
Аналіз суспільства є доцільним і з огляду його саморозвитку. Для цього спочатку визначимося в загальному понятті.
Саморозвиток – це власна, внутрішньо необхідна зміна системи, яка визначається її суперечностями, опосередкованим впливом зовнішніх чинників і умов. Із даного визначення витікає, що:
а) саморозвиток суспільства має об’єктивний характер;
б) саморозвиток – це передусім внутрішня зміна суспільства, яке становить складну динамічну систему;
в) саморозвиток суспільства визначається дією суперечностей, які притаманні суспільству;
г) на саморозвиток впливають зовнішні чинники, які мають опосередкований характер.
Зазначимо й таке: саморозвиток суспільства – це завжди зміна – зміна економічних, політичних, духовних та інших основ.
Зміни в економічній сфері передбачають передусім:
зміни в формах власності;
зміни продуктивних сил;
зміни виробничих відносин;
зміни засобів виробництва;
зміни у системі розподілу і т. ін.
Зміни в політичній сфері – це передусім:
зміни у структурі та функціях політичної системи;
зміни у взаємовідносинах владних структур: законодавчої, виконавчої, судової;
зміни у співвідношенні впливу партій та інших організацій та інституцій;
зміни у політичній культурі.
Зміни в духовній сфері – це передусім:
зміни у формах суспільної свідомості.
зміни про уявлення щодо духовних цінностей.
зміни у критеріях оцінки людської діяльності як моральної, так і аморальної, духовної й бездуховної і т. ін.
Обсяг наведених вище змін може бути глобальним, кардинальним, коли відбувається зміна суспільно-економічної формації; локальним, тобто зачіпати певні елементи суспільства системи (шляхом реформ).
Характер змін може бути прогресивним і регресивним (реакційним).
Форми змін можуть бути революційні; еволюційні; інволюційні.
Революційний розвиток – це якісні зміни суспільства, в яких домінує стрибок.
Еволюційний розвиток – це тривалі якісні зміни суспільного розвитку.
Інволюційний розвиток (інволюція – згортання) – це зворотний розвиток (головним чином пов’язаний із втратою функцій).
У чистому, “абсолютному” вигляді ці форми розвитку майже не бувають, їх слід розглядати у взаємозв’язку.
Суспільство, що саморозвивається й самоорганізується, вивчається багатьма філософськими системами. Особливо на цьому наголошує синергетика. Ця теорія відкидає ідею лінійного саморозвитку суспільства; визначає якісні зміни, що відбуваються на засадах хаотичного розвитку; визнає в якості провідної ідею самоорганізації.
Суспільство саморозвивається, і в цьому процесі слід бачити співвідношення стихійного і свідомого. Як відомо, суб’єктом суспільного розвитку є особистість. Дії суб’єкта можуть бути стихійними і свідомими. Пріоритет у цьому співвідношенні належить свідомому, але не можна нехтувати й несвідомим, стихійним, яке здійснюється непередбачувано, неконтрольовано5.
Уявлення про саморозвиток історії існують різні. Фаталістичне уявлення – це філософська концепція, згідно з якою дійсність (у даному випадку розвиток суспільства) визначена якоюсь вищою силою. Ця концепція визначає невідворотність того чи іншого шляху суспільного розвитку; підпорядкованість людини зовнішній силі; виключає інваріантність, ймовірність можливостей розвитку.
Суб’єктивізм і волюнтаризм у суспільному розвитку. Суб’єктивізм – це абсолютизація суб’єктивного фактора, а волюнтаризм – це його крайня форма суб’єктивізму, яка оголошує волю вищим принципом буття, протиставляє волю об’єктивним закономірностям суспільного розвитку, наголошує, що воля людини не залежить від реальної дійсності (Фіхте, Шопенгауер, Ніцше, Сталін – воля до влади людини становить її сутність).
У саморозвитку суспільства слід бачити дію такої закономірності: вплив зовнішніх чинників на процес саморозвитку є тим значущішим, чим менше організована суспільна система. Тому однією із сутнісних умов і критеріїв зростання організації системи є зміцнення її “автономності” стосовно зовнішніх впливів, тобто зростання саморозвитку, завдяки чому система отримує більші можливості як для збереження усталеності, так і для адекватної реакції на зміну середовища.