10. Після публікації в газеті вашого матеріалу, в якому ви критично висвітлили роботу міського дозвільного центру для молоді, редакції дзвонять й вимагають спростування. Які ваші дії? Що потрібно, щоб уникнути подібних ситуацій? Як чинне законодавство України захищає журналіста від подібних випадків?

А) ДОПОВІДАЧ

Об’єкт: Спростування публікацій та інших інформаційних матеріалів;

Предмет: Вирізки з газети «Дзеркало тижня»; публікація матеріалу та її спростування;

Понятійно-термінологічний апарат: теоретична база;

Методики: (планова відповідь на пункти питання); Висновки: (наші дії) останні абзаци.

План відповіді:

1. Теоретична база (законодавство; практика);+ ЗАХИСТ

2. Дії + що потрібно робити, аби уникнути таких ситуацій – згідно з викладеним матеріалом;

3. Практичний матеріал (відео або текстовий);

Додаток: Презентація: «Чи обов’язково спростувати?»

Теоретична база;

У своїй професійній діяльності працівники ЗМІ нерідко опиняються в ситуаціях, коли на вимогу певної фізичної чи юридичної особи або за рішенням суду необхідним є спростувати так звану недостовірну інформацію. Саме тому важливим є знання самого поняття такої інформації, випадків та порядку її спростування.

Стаття 32 Конституції України передбачає, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї.

Згідно з ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

На жаль, поняття недостовірної інформації не знайшло свого законодавчого закріплення. Разом з тим у статті 7 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 р., який уже втратив чинність, замість терміну „недостовірна інформація” вживалося формулювання «…відомості, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво». Тобто виділялося два види недостовірної інформації: 1) відомості, які не відповідають дійсності; 2) відомості, викладені неправдиво.

Частина 3 ст. 277 ЦК України встановлює презумпцію недостовірності негативної інформації: ”негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного”. Тобто будь-яка негативна інформація про особу буде вважатися судом недостовірною, якщо поширювач інформації не доведе, що ця негативна інформація відповідає дійсності.

Що потрібно розуміти під поширенням негативної інформації?

Відповідно до Закону України “Про інформацію” під інформацією треба розуміти документовані чи публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Дане визначення містить в собі способи поширення такої інформації: “документовані чи публічно оголошені”. Звідси, якщо відомості будуть поширені іншим способом, то в особи, про яку такі відомості поширені, не виникне право на захист. Згідно з ст. 14 Закону України “Про інформацію” поширення інформації – це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої чи публічно оголошеної інформації. Під поширенням відомостей потрібно розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах чи в іншій формі.

Також потрібно мати на увазі, що поширенням буде вважатися повідомлення негативної інформації хоча б одній людині. Проте повідомлення таких відомостей лише особі, якої вони стосуються, не може визнаватися їх поширенням.

Крім того, право на захист не виникає, якщо особа лише висловила своє ставлення до іншої (її діяльності, поведінки, вчинку), оскільки відповідно до ст. 34 Конституції України кожен має право на свободу думки і слова, межею якої є право іншої особи на повагу до її гідності та честі.

Хто має право на спростування недостовірної інформації?

Право на спростування недостовірної інформації має фізична особа, якщо такі відомості поширені про неї чи про членів її сім’ї, члени сім’ї, близькі родичі померлої особи, про яку поширено недостовірну інформацію, заінтересовані особи, юридичні особи та державні органи.

Коли (у яких випадках) недостовірну інформацію потрібно спростовувати?

Фактично, є два випадки, коли спростування є обов’язковим:

• на вимогу громадянина, юридичної особи чи державного органу, якщо така вимога пред’явлена редакції засобу масової інформації чи телерадіоорганізації і вони не мають доказів того, що опубліковані ними відомості відповідають дійсності.

• за рішенням суду, яким встановлено недостовірність такої інформації і вимагається спростувати таку інформацію.

Відповідно до ст. 37 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” спростування має бути опубліковане у запланованому найближчому випуску ЗМІ і повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком “Спростування” на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Обсяг спростування не може більш ніж удвічі перевищувати обсяг спростовуваного фрагменту опублікованого повідомлення або матеріалу. Таке спростування повинно бути публіковане протягом місяця з дня надходження вимоги і має бути повідомлено заявника про строк і час публікації спростування у разі затримки.

Редакція відмовляє в публікації спростування, якщо спростування:

1) порушує положення ст. 3 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”

2) суперечить рішенню чи вироку суду, які набрали сили

3) є анонімними.

Також редакція може (але не зобов’язана) відмовити в публікації спростування, якщо таке спростування стосується відомостей, які вже спростовано, або воно надійшло з вимогою про спростування пізніше, ніж через рік з дня публікації відомостей, які спростовуються.

Згідно з ст. 64 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” заява з вимогою про спростування повинна бути подана протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей та розглянута телерадіоорганізацією протягом семи днів з дня її надходження. Спростування повинно бути поширено тією ж телерадіоорганізацією і в такій же програмі чи передачі, що й відомості, які не відповідають дійсності, або в інший час за домовленістю з особою, права якої були порушені. У спростуванні має бути зазначено, які відомості не відповідають дійсності, коли і в якій програмі чи передачі вони були поширені телерадіоорганізацією.

Телерадіоорганізація може відмовити у спростуванні, якщо заяву про спростування подано з порушенням встановленого порядку її подання.

У разі, коли редакція ЗМІ чи телерадіоорганізація мають докази достовірності поширеної інформації або особа безпосередньо звернулася до суду про спростування недостовірної інформації, то недостовірність такої інформації встановлюється рішенням суду.

У суді безпосередньо доводиться достовірність поширеної інформації. Обов’язок довести таку достовірність покладається на поширювача інформації. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх службових обов’язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. При розгляді справи в суді службову чи посадову особу може бути залучено до справи як третю особу на стороні відповідача.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Чи може бути звільнена редакція ЗМІ, журналіст та телерадіоорганізація від відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності?

Так. Згідно з ст.. 42 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” редакція , журналіст не несуть відповідальності, якщо:

1) ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновника);

2) вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України “Про інформацію”;

3) вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об’єднань громадян;

4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим ЗМІ з посиланням на нього;

5) в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом.

Аналогічно підстави звільнення від відповідальності телерадіоорганізації та її працівників передбачені у ст. 64 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”. До них, зокрема, належать:

1) якщо ця інформація містилася в офіційних повідомленнях або одержана від органів державної влади чи місцевого самоврядування у письмовій формі

2) якщо ця інформація є дослівним цитуванням заяв і виступів посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, народних депутатів України, кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України та у депутати рад усіх рівнів, кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів

3) якщо ця інформація розповсюджувалася без попереднього запису та містилася у виступах осіб, які не є працівниками телерадіоорганізації

4) якщо вона є дослівним відтворенням матеріалів, поширеним іншим ЗМІ, інформаційним агентством з посиланням на нього

5) якщо звільнення від відповідальності передбачено іншим законом.

Якщо така ситуація сталася:

1. Звірити всі пункти з дійсним законодавством і використати знання з області юрисдикції;

2. Якщо відчуваєш і самостійно доводиш у процесі роботи з матеріали власну неправоту – спростувати матеріали згідно з законодавством України. (Репутація видання; наслідки і т.д.)

Аби уникнути:

1. Використати усе розмаїття жанрів. Наприклад, знайти особу, яка має негативне ставлення до роботи даної організації й взяте в неї інтерв’ю. При цьому варто пам’ятати, що журналіст має показувати дві точки зору, а значить необхідно зробити акценти, зрозумілі для читача;

2. Переглянути публікації інших видань і використати частково їхній матеріал (з посиланнями) або звернутися по допомогу до компетентних людей (наприклад, медика, якщо це стосується вживання алкоголю) – при цьому матеріал подати, як незалежний коментар, власну думку (не суперечить закону – 34 ст. «Свобода слова»);

3. Незалежне опитування, яке наочно продемонструє проблеми й негаразди усередині організації;

4. Дуже велику роль можуть відіграти влучні ілюстрації з місця подій – це не є втручання в особисте життя, а також заголовок до статті – емоційний настрой для читача (особливо, коли за жанром матеріал виходить памфлетом або фейлетоном);

5. Якщо журналіст знає, що організація дійсно займається справами, що суперечать закону або несуть собою небезпеку будь-якому роду для суспільства, необхідна знайти докази. Це може бути зйомка прихованою камерою; можна стати членом цієї організації, записав необхідні матеріали на носії інформації і т.д.

Можливі питання для дискусії: