4. Відчуження корпоративних прав

Одним з найбільш поширених питань, з яким звертаються до нотаріуса, є відчуження корпоративних прав, а саме: відчуження частки (частини) статутного капіталу Товариств або відчуження акцій акціонерних Товариств.

Відчуження корпоративних прав не потребує обов’язкової нотаріальної форми (ст.208 ЦК України).

На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідченим (частина 4 ст.209 ЦК України та п.35 інструкції „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” від 03.03.2004 року №283/8882).

Нотаріальна форма покликана захистити учасників від підробок документів, що стосуються прав на частку в статутному капіталі, адже одним із інструментів роботи рейдерів є підробка документів, що посвідчують корпоративні права. Першими їх кроками є договори відчуження частки в статутному капіталі, реєстрація змін до статуту про перехід права власності на свою (підставну особу).

Загальні вимоги, що є необхідними для чинності правочину викладені в статті 203 ЦК України, а саме:

1. Зміст правочину, який посвідчує нотаріус, не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної відповідальності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Істотними умовами відчуження частки в статутному капіталі є:

1. Предмет договору (спосіб відчуження частки – шляхом купівлі-продажу, дарування, міни);

2. Ідентифікаційні ознаки Товариства (де і ким зареєстроване, повне найменування, відповідно до установчих документів, ідентифікаційний номер, місцезнаходження);

3. Характеристика частки, що відчужується (її розмір у грошовому і процентному виразі);

4. Сума договору.

При посвідченні правочинів відчуження, нотаріус обов’язково дотримується статей 57, 60-65, 74 Сімейного кодексу України, а у випадку відчуження не співвласникам Товариства нотаріус вимагає заяву про відмову від переважного права купівлі частки, що знаходиться у спільній частковій власності (ст.362 ЦК України).

Фізична чи юридична особа, яка володіє корпоративними правами, може їх реалізувати шляхом здійснення свого права власності, що включає в себе право вільно користуватись та розпоряджатись ними (ст. 2 Закону України „Про власність від 17.02. 1991 року №697-ХІІ).

Право власності на частку в статутному фонді підтверджується установчими документами Товариства та свідоцтвом, виданим Товариством його учаснику, у відповідності до ст.52 Закону України „Про господарські товариства”.

Учасник Товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього Товариства (ч.1 ст. 147 ЦК України).

Учасник повідомляє про відступлення частки кожного учасника Товариства, а не саме Товариство. Повідомлення учасників про відступлення частки шляхом купівлі-продажу має надійти завчасно, не менше як за місяць, якщо інший термін не встановлений статутом чи домовленістю учасників із зазначенням усіх істотних умов.

Учасник, який продає частку, повинен подбати про те, щоб мати докази повідомлення інших учасників про продаж частки. Перевірити цю обставину повинен і нотаріус, що буде посвідчувати договір.

Відчуження учасниками Товариства своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом Товариства.

Учасники Товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника, пропорційно до розміру своїх часток, якщо статутом Товариства чи домовленістю між учасниками не встановлено інший порядок здійснення цього права.

Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники Товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом Товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) може бути відчужена третій особі (ч.2 ст. 147 ЦК України). Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, то Продавець має право вибору Покупця.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі, співвласник може пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків Покупця. Одночасно позивач зобов’язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити Покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

Якщо частку бажають придбати кілька учасників, то частка має бути продана пропорційно частці кожного такого учасника, за домовленістю між ними.

Перехід права власності можливий на підставі купівлі-продажу, дарування міни.

Хоча учасники Товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника Товариства, однак при укладенні договорів міни і дарування, ця норма не діє (ст.362 ЦК України).

За загальним правом учасник Товариства може відступити свою частку (її частину) третій особі, яка не є учасником Товариства. Однак в статуті Товариства можуть міститися норми спрямовані на обмеження цього права.

Заборона може стосуватися лише права відчуження частки третім особам, а не відчуження взагалі, оскільки право продажу частки (її частини) прямо передбачено законом. Заборона відчуження частки поширюється на всі способи її відчуження, а не тільки на купівлю-продаж.

Обмеження кола осіб, яким може бути відчужена частка, лише учасниками покликане захистити учасників, які залишаються в Товаристві від впливу третіх осіб. Така заборона є істотним обмеженням прав учасника. Коло осіб, які потенційно здатні придбати його частку звужується і обмежується лише учасниками Товариства. Однак вони не зобов’язані купувати частку тільки тому, що учасник хоче її продати. У такому випадку (третім особам продавати заборонено, а учасники купувати не бажають) учасник має право одержати вартість своєї частки шляхом виходу з Товариства. Тому його майнові права, можна сказати, формально не порушуються.

У тому випадку, коли статутні документи не містять обмежень щодо відчуження частки статутного капіталу загальні збори учасників Товариства приймають рішення про надання згоди на відступлення частки (її частини) у статутному капіталі Товариства, яка належить учаснику Товариства, про прийняття до складу учасників нового учасника Товариства та приймають рішення про внесення змін до статуту Товариства, що пов’язані зі зміною складу учасників Товариства та зміною розміру часток учасників у статутному капіталі Товариства. Таке рішення оформляється протоколом, а подальші зміни відбуваються відповідно до чинного законодавства.

Договір купівлі-продажу частки учасника (її частини)статутного капіталу може бути укладений і до прийняття рішення загальними зборами учасників Товариства.

Не менш поширеним в нотаріальній практиці є укладення сторонами договору дарування частки учасника (її частини)статутного капіталу, згідно якого одна сторона – Дарувальник передає або зобов’язується передати в майбутньому іншій стороні – Обдаровуваному безоплатно майно (дарунок) у власність (ст.717 ЦК України). Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні та юридичні особи. Законодавець встановив обмеження (частина 2 ст.720 ЦК України): батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних.

Підприємницькі Товариства можуть укладати договори дарування між особою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви (ч.3 ст.720 ЦК України).

Закон надає право дарувальнику укласти договір дарування через представника. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені Обдаровуваного, є нікчемним (ч.4 ст.720 ЦК України).

Право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч.1 ст.722 ЦК України).

Бувають випадки укладення договору дарування частки замість договору купівлі –продажу для того, щоб інші учасники не могли скористатися своїм переважним правом. Такий правочин є удаваним. Однак доводити це в суді повинна зацікавлена особа, яка оспорює цей правочин.

Досить поширеним в нотаріальній практиці є укладення попереднього договору купівлі-продажу частки статутного капіталу або його частини. Саме в цьому договорі сторони можуть вказати предмет договору, ціну та домовитись про термін укладення основного договору.

Стаття 53 Закону України „Про господарські товариства” передбачає право учасника в повному об’ємі або частково відступити свою частку в статутному капіталі.

При посвідченні договору відчуження частки (її частини) нотаріус зобов’язаний переконатися, що відчужувач є учасником Товариства на момент укладення правочину. Оскільки найбільш повна інформація про засновників Товариства міститься у Витягу з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, нотаріус вимагає надання такого Витягу. Особливо це необхідно для виконання ст.362 ЦК України.

Нотаріусу також необхідно переконатися, що частка, внесена учасником в повному об’ємі. На сьогоднішній день Цивільний кодекс України не вимагає повної сплати частки учасником Товариства, тому частка може бути відчужена до повної сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено (частина 3 ст.147 ЦК України). Зазначена норма застосовується незалежно від того кому відчужується частка – іншим учасникам чи третім особам. Відповідно до частини 4 ст.52 Закону України „Про господарські товариства” учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво. Свідоцтво - це єдиний доказ про сплату внеску. Це свідоцтво оформляється письмовим документом, який підписується керівником Товариства, а також головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розкладом). У свідоцтві зазначається найменування Товариства, прізвище, ім’я, по-батькові учасника, розмір його вкладу в грошовому виразі, розмір частки в процентному виразі, дата внесення вкладу, посада, підпис особи, яка видала свідоцтво, печатка Товариства. Таке свідоцтво видається в одному примірнику і не є цінним папером або документом суворої звітності. Однак на практиці, для посвідчення відчуження частки статутного капіталу, учасник представляє довідку про належність йому частки від Товариства, видану в тій же формі, що й свідоцтво.

У випадку продажі частини частки (тобто учасник продає лише частину своєї частки), інша частина частки, що не відчужилась, залишається у нього.

Крім цього учасник самостійно визначає умови продажу своєї частки (її частини). Інші учасники Товариства не можуть вирішувати питання ціни частки учасника (її частини), яка продається. Вони можуть лише скористатися або не скористатися своїм переважним правом купівлі цієї частки (її частини) на запропонованих учасником, що продає частку (її частину) умовах. Тобто учасник має право відчужувати належну йому частку (її частину) іншим особам за будь-якою ціною, в т.ч. значно вище або нижче розміру цієї частки (її частини) у статутному фонді (капіталі) Товариства, оскільки законодавство не закріпило спеціальної методики оцінки вартості частки в статутному капіталі Товариства, якої учасники зобов’язані дотримуватись при укладенні такого роду договорів. У разі придбання частки (її частини) учасника самим Товариством, воно зобов’язане реалізувати її іншим учасникам Товариства в порядку і в строки, встановлені Статутом і законом, або зменшити свій статутний капітал (частина 4 ст. 147 ЦК України).

Посвідчуючи договір про відчуження частки нотаріус перевіряє відсутність податкової застави по витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (податкові застави).

Не менш важливим питанням для нотаріуса при посвідченні договору відчуження майна є отримання згоди подружжя на укладення такого договору. Щоб дати відповідь на це запитання необхідно встановити чи є відчужуване майно об’єктом спільної сумісної власності. Крім цього при посвідченні вищевказаного правочину нотаріус зобов’язаний встановити, чи є це майно об’єктом спільної сумісної власності подружжя або чи не укладено шлюбного договору стосовно цього майна. Відповідно до ст.57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1. майно, набуте нею (ним) до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) речі індивідуального користування, в тому числі коштовності;

5) премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги;

6) кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, які їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди;

7) страхові суми, одержані нею, ним за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

В такому випадку згода іншого подружжя на укладення договору не потрібна.

Сімейне законодавство України, як загальне правило, закріплює правовий режим права спільної сумісної власності на усе майно, набуте подружжям за час шлюбу, оскільки вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом спільної сумісної власності подружжя (ст.60 Сімейного кодексу України).

Стаття 65 СК України. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже,

1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

2. При укладенні Договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору , який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

4. Договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

У випадку відчуження майна, що є спільним майном подружжя, необхідна згода іншого подружжя. Згоду на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення та/або державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Таку ж заяву нотаріус вимагає і від подружжя Покупця. Справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на укладення правочину повинна бути засвідчена нотаріально (ст.44 Інструкції „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”).

Якщо в заяві другого з подружжя про згоду на відчуження спільного майна вказано, кому персонально він погоджується продати спільно набуте майно, чи вказано ціну продажу, інші умови укладення договору, нотаріус при посвідченні правочину зобов’язаний перевірити додержання умов, зазначених у такій заяві. У тому разі, якщо з поданих документів неможливо встановити час і підстави набуття майна, що є предметом договору, а чоловік чи дружина особи, на ім’я якої це ім’я зареєстровано ухиляється від надання письмової згоди на його відчуження, то особа, на ім’я якої це майно зареєстровано, може в порядку статті 84 Закону України „Про нотаріат” передати заяву своєму чоловікові чи дружині з пропозицією з’явитися до нотаріуса для визначення частки чоловіка або дружини в цьому майні.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст.74 Сімейного кодексу України).

На майно, що є об’єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються вимоги встановлені щодо майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

При посвідченні нотаріусом правочинів щодо відчуження майна від імені особи у якої немає чоловіка або дружини (не одружена/не одружений, вдова/вдівець), відчужувач подає відповідну заяву, у якій також зазначається, що майно, яке є предметом цього правочину, не є спільною сумісною власністю. Нотаріус доводить зміст такої заяви до відома другого учасника правочину та зазначає про це в його тексті (ст.44 Інструкції „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”).

Пропонується орієнтовний перелік документів, який необхідно вимагати при посвідченні договорів відчуження частки (її частини) статутного капіталу за участю фізичних осіб:

1. Статут юридичної особи.

2. Свідоцтво про реєстрацію юридичної особи.

3. Виписку (або витяг) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

4. Довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) (довідка статуправління).

5. Документ, що встановлює особу продавця і покупця.

6. Довідка про присвоєння ідентифікаційних кодів фізичних осіб.

7. Оригінал свідоцтва про сплату внеску, виданого Товариством, на частку статутного капіталу, що відчужується, або якщо вклад внесено не повністю, подається довідка Товариства про суму внесеного вкладу та процентне визначення.

8. Заява згода подружжя продавця, якщо майно є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

9. Заява згода подружжя Покупця, якщо частка в статутному капіталі купляється за спільні кошти подружжя.

10. Заяви згоди від інших співвласників Товариства про відмову від переважного права придбання частки (її частини), якщо вона відчужується третій особі (не учаснику), або докази повідомлення їх про намір відчужити частку.

11. Перевірка - чи не містить Статут обмежень щодо відчуження частки (її частини).

12. Перевірка наявності заборони відчуження частки (її частини) в Державному реєстрі заборон відчуження рухомого майна про податкові застави.

При посвідченні такого договору нотаріус не реєструє його в Державному реєстрі правочинів, оскільки реєстрація такого правочину не передбачена Тимчасовим порядком державної реєстрації правочинів, що затверджений Постановою кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року №671 „Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів”.

Перехід права власності

При купівлі-продажу об’єкту цивільного права здійснюється перехід права власності. Якщо частка учасника або її частина переходить до учасника шляхом купівлі-продажу, то за загальним правилом на підставі ст.334 ЦК України, право власності за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору відчуження частки, право власності на частку в статутному капіталі переходить до набувача з моменту нотаріального посвідчення договору. З моменту набуття права на частку її власник має право здійснювати всі права та обов’язки, які пов’язані з участю в Товаристві. Однак, учасник який придбав частку не зможе її відчужити до того часу аж поки не будуть внесені зміни до Державного реєстру, які відображають його вступ до Товариства. Ця правова позиція найбільш відповідає інтересам учасників та сприяє обороту корпоративних прав.

Оскільки чинне законодавство не встановило моменту виникнення права власності на частку у статутному капіталі Товариства, тому існують різні точки зору з цього питання.

Єдиною нормою, яка регулює ці відносини, є частина 3 статті 29 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”. У разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи зі складу засновників (учасників) завірена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі.

Ця норма надала право фізичній особі - засновнику: або скласти заяву про вихід з Товариства, завірену у встановленому порядку, або укласти документ про передання права засновника (учасника) іншій особі.

Слід наголосити, що державному реєстратору подається нотаріально завірена копія заяви фізичної особи про вихід з Товариства і що така копія має бути завірена нотаріусом тільки після засвідчення справжності підпису фізичної особи на документі (заяві) (ч.2 ст. 75 Закону України „Про нотаріат”).

Для уникнення спорів при посвідченні договорів відчуження частки статутного капіталу (її частини), рекомендувати нотаріусам у тексті договору відчуження частки статутного капіталу (її частини), роз’яснювати набувачу, що право учасника Товариства у нього виникне з моменту внесення відповідного запису в Державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Акціонерні товариства

Основні корпоративні права акціонера визначаються Цивільним кодексом України, Законом України „Про цінні папери та фондову біржу”, Законом України „Про господарські товариства”.

У ст.4 Закону України „Про цінні папери та фондову біржу” міститься визначення акції, а саме: „акція є цінним папером без встановленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.”

Законодавством закріплено особливі реквізити акції:

• найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження;

• найменування цінного паперу – „Акція”;

• порядковий номер;

• дата випуску;

• вид акції;

• номінальна вартість акції;

• ім’я власника (якщо ця акція іменна);

• розмір статутного фонду товариства на день випуску акцій;

• кількість акцій;

• строк виплати дивідендів;

• підпис голови правління акціонерного товариства (або іншої уповноваженої на це особи);

• печатка товариства.

Крім прав, про які йшла мова в розділі 2 „Поняття корпоративного права”, акціонер має право на придбання акцій додаткового випуску, яке закріплено в статті 38 Закону України „Про господарські товариства”.

Стаття 152 ЦК України містить поняття акціонерного товариства. Акціонерним товариством є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. На відміну від Закону України „Про господарські товариства”, що передбачає створення акціонерних товариств двох видів – закрите та відкрите, чинний Цивільний кодекс України не виділяє ці різновиди товариств.

Ст.81 Господарського кодексу також зазначає, що акціонерні товариства можуть бути закритими та відкритими. Акції відкритого акціонерного товариства (ВАТ) можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржі. Акціонери ВАТ можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів Товариства (ч.2 ст.81 Господарського кодексу).

Акції закритого акціонерного товариства (ЗАТ) розподіляються між засновників або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери ЗАТ мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами Товариства (ч.3 ст.81 Господарського кодексу).

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства (ч.4 ст.81 Господарського кодексу).

Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства, який не може бути менший від розміру, визначеного законом (ч.5 ст.81 Господарського кодексу).

Закрите акціонерне товариство згідно чинного законодавства може бути реорганізоване у відкрите акціонерне товариство.

Акціонерне товариство може бути створено юридичними та/або фізичними особами. Якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства. Цей договір не є установчим документом товариства. Договір про створення акціонерного товариства укладається в письмовій формі, а якщо товариство створюється фізичними особами, договір підлягає нотаріальному посвідченню (ст.153 ЦК України).

Установчим документом акціонерного товариства є його Статут. Статут акціонерного товариства має містити відомості про найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адресу, органи управління товариством, їх компетенції, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, а також розмір статутного капіталу, умови про категорії акцій, що випускаються товариством та їхню номінальну вартість, їх кількість, права акціонерів, склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень, а також можуть міститися інші відомості, передбачені законом (ст.154 ЦК України).

Акціонери не відповідають за зобов’язаннями Товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю Товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

Акціонери, які не повністю оплатили акції у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобов’язаннями товариства в межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій (ч.2. ст.152 ЦК України).

Існує особливий порядок відчуження акцій акціонерного товариства, однак він не є складним, так як в залежності від форми зберігання – документарної або бездокументарної, нотаріус повинен отримати чи сертифікат чи виписку про реєстрацію цінних паперів, чи виписку від держателя реєстру для бездокументарної форми зберігання.

Законодавець крім загальних вимог (ст.203 ЦК України) щодо посвідчення правочинів, предметом яких є акції (ст.656 ЦК України), встановив ще й спеціальні (додаткові) вимоги, оскільки загальні норми цивільного законодавства не можуть врахувати специфіку відносин в сфері ринку цінних паперів. Так у ч.3 ст.165 Господарського кодексу України зазначено, що „операції купівлі-продажу цінних паперів здійснюють їх емітенти, власники, а також торговці цінними паперами - посередники у сфері випуску та обігу цінних паперів”.

Ст.356 Господарського кодексу передбачає, що для торговця цінними паперами, діяльність обігу та випуску цінних паперів, є виключним видом діяльності. Торговці цінним паперами мають право здійснювати такі види посередницької діяльності:

• виконання за дорученням, від імені та за рахунок емітетента обов’язків по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом;

• купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи;

• купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок.

Здійснення посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів допускається на основі ліцензій, що видається в порядку встановленому законодавством.

Ст.357 Господарського кодексу говорить, що „У разі прийняття доручення на купівлю або продаж цінних паперів, торговець цінними паперами зобов’язаний надавати особі, за дорученням і за рахунок якої він діє, інформацію про курс цінних паперів. Торговець цінними паперами зобов’язаний надавати фондовій біржі інформацію щодо всіх укладених ним угод з цінними паперами в строки і в порядку, що визначені правилами фондової біржі”.

Укладаючи договори купівлі-продажу акцій законодавець встановив обмеження для торговця цінними паперами, а саме: торговець не може здійснювати торгівлю цінними паперами власного випуску, а також здійснювати продаж акцій того емітента, у якого він володіє безпосередньо або побічно майном, розмір якого становить понад 5 відсотків статутного фонду.

До договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж (ст.655 ЦК України). Відповідно до цієї статті договір купівлі-продажу, це договір, за яким одна сторона (Продавець) зобов’язується передати майно у власність другій стороні (Покупцеві), а Покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 ст.165 Господарського кодексу України говорить про те, що „суб’єкти господарювання можуть придбавати акції та інші цінні папери, ... за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит, якщо інше не встановлено законом”.

Чинне законодавство надає можливість акціонеру здійснювати корпоративні права не лише особисто, а і через представника, тому досить поширеним є інститут представництва щодо здійснення корпоративних прав акціонера іншою особою на підставі довіреності. Ця необхідність пов’язана з відсутністю можливості особисто представляти свої інтереси в Товаристві, а саме: вік акціонера, його фізичні вади, тривалі відрядження.

Звичайно, що у таких ситуаціях виникають певні ризики, тому якщо такі довіреності посвідчує нотаріус, щоб унеможливити виникнення спорів, необхідно у таких довіреностях досить чітко визначати повноваження представника. Наприклад: „приймати участь в голосуванні на загальних зборах акціонерів з питання...”(вказати конкретне питання), „отримати дивіденди за період...”(вказати конкретний період), „підписати статутні документи”, „отримати інформацію з системи реєстру власників іменних цінних паперів” і т.д.

Стаття 41 Закону України „Про господарські товариства” надає право реєстратору або голові правління товариства посвідчувати довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів.

Є кілька способів набуття права власності на акції. Вперше право власності на акцію виникає за рахунок емісії акцій. Нормативне визначення емісії акцій сформульоване в Положенні „Про порядок реєстрації випуску акцій та інформацію про їх емісію під час реорганізації Товариств”, затвердженого Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30 грудня 1998 року №221.

Право на придбання акцій додаткового випуску є правом, що виникає із самої акції, пропорційно частці акціонера у статутному капіталі на дату прийняття рішення про випуск акцій.

Переважне право на придбання акцій мають акціонери. Сторонні особи мають право придбати акції лише в разі коли їх не придбали акціонери відповідного акціонерного товариства. До похідних способів виникнення права власності на акції належать усі правочини, що спрямовані на передачу акцій у власність (договір купівлі-продажу, договір дарування, спадкування).

За загальним правилом, право власності у набувача майна за договором, виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Момент переходу права власності на цінні папери, що випущена у бездокументарній формі визначений у п.3 ст.5 Закону України „Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”. Так право власності на цінні папери переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок у зберігача.

Для іменних акцій, що випущені в документарній формі, застосовується загальне правило, тобто право власності виникає з моменту передання цінних паперів, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 5 Закону України „Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” встановлює, що момент реалізації корпоративних прав із акцій, пов’язується із внесенням особи до реєстру власників іменних цінних паперів.

Спеціальним документом, який оформляється при передачі прав за цінними паперами у документарній формі є передавальне розпорядження, зміст якого передбачається Положенням „Про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів”, затвердженим рішенням ДК ЦПФР від 26 травня 1998 року №60.

Підпис особи на передавальному розпорядженні засвідчується нотаріально.

Право власності на акції може виникнути і в процесі приватизації державного майна, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріально, відповідно до Закону України „Про приватизацію державного майна” від 06.03.1992 року та Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 06.03.1992 року.

Переважно договори, предметом яких є акції, нотаріально не посвідчуються, оскільки Законодавством не встановлена обов’язкова нотаріальна форма, про що говорилося вище.