3. Суб’єкти корпоративного права

Суб’єктами корпоративних відносин є фізичні та юридичні особи, що можуть чи мають право бути засновниками (учасниками) Товариств.

Моментом виникнення корпоративних відносин є особливий факт – реєстрація юридичної особи.

Корпоративні підприємства утворюються, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діють на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників(учасників) у розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, що створюються у формі господарського товариства , а також інші підприємства, в т.ч. засновані на приватній власності двох або більше осіб (ст.63 Господарського кодексу України).

Учасники такого Товариства, вносячи своє майно у формування його статутного фонду, передають це майно у власність Товариства. І як компенсацію за таке відчуження учасник отримує право (право власності) на долю в статутному фонді, яке породжує корпоративні права (ст., ст.12,13 Закону України „Про господарські товариства”).

Класичними суб’єктами, відносно яких існують корпоративні права є господарські товариства.

Однак господарські товариства це не всі юридичні особи, а лише їх окрема група. До господарських, зокрема, належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства. Останні три види „не користуються популярністю”, тому левова частка „корпоративних справ” стосується акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю (ст.116 ЦК України, ст.88 Господарського кодексу України, ст.10 закону України „Про господарські товариства”), про що детальніше буде викладено далі.

Юридичні особи, як і всі організації, не виникають самі по собі. В основі їх створення завжди лежить волевиявлення осіб. Право на створення юридичної особи – це передбачена законом можливість суб’єкта чинити дії передбачені законом, що матимуть наслідком створення юридичної особи, тобто право обрати назву організації, її місцезнаходження, обрати організаційно-правову форму, сформувати органи юридичної особи, зареєструвати в державного реєстратора організацію, а у випадку відмови оскаржити цю відмову державного реєстратора.

Найчастіше засновниками юридичних осіб виступають фізичні особи. Усі фізичні особи мають цивільну правоздатність, що виникає з моменту її народження(ст.25 ЦК України). А цивільну дієздатність має та фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може ними керувати, та здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність в разі їх невиконання (ст.30 ЦК України). Законодавець встановив часткову цивільну дієздатність особи, що не досягла 14 років (ст.31 ЦК України) та неповну цивільну дієздатність фізичної особи у віці від 14 років до 18 років (ст.32 ЦК України).

Чинне законодавство не дає чіткої відповіді на запитання: „чи може бути учасником Товариства малолітня особа?”. Цивільний кодекс та інші закони не містять прямої норми, яка б регулювала ці відносини, а відтак ні дозволу ні заборони немає. Відповідно до (частина 2) статті 177 Сімейного кодексу України батьки управляють майном, що належить малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Однак батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органів опіки і піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав:

• укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу, обміну житлового будинку;

• видавати письмові зобов’язання від імені малолітньої дитини;

• відмовлятися від майнових прав дитини.

Аналогічні вимоги містяться в частині 3 ст.17 Закону України №2402-ІІІ від 26 квітня 2001 року „Про охорону дитинства”.

Можна сказати так, що час створення юридичної особи від імені малолітньої особи ще не настав і навряд чи органи опіки і піклування дадуть таку згоду.

Відповідно до частини 3 ст.32 ЦК України, фізична особа у віці від 14 до 18 років (неповнолітня) має право, зокрема, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи.

Стаття 34 ЦК України передбачила можливість набуття повної цивільної дієздатності неповнолітньою особою у разі реєстрації шлюбу з моменту реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття, набута нею повна цивільна дієздатність, зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, що не пов’язані з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність, зберігається.

Повна цивільна дієздатність може бути надана неповнолітній особі:

а) яка записана матір’ю або батьком дитини;

б) яка досягла 16 років і працює за трудовим договором;

в) яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. Така особа може бути зареєстрована як підприємець за наявності письмової згоди на це батьків або органів опіки і піклування. У цьому разі неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації її як підприємця.

У разі припинення трудового договору фізичною особою або підприємницької діяльності, надана їй повна цивільна дієздатність зберігається, що передбачено ст.35 ЦК України.

Право на створення юридичної особи мають також іноземці і особи без громадянства. Відповідно до ст.7 Закону України №3929-ХІІ- 2004 року „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, іноземці та особи без громадянства мають право, займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченої законодавством України. При цьому вони мають такі ж права і обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає із Конституції і Законів України.

Законодавець встановив обмеження, що стосуються нотаріусів.

Відповідно до ст.3 Закону України №3425-ХІІ від 02.09.2002 року „Про нотаріат” нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних та громадських підприємств та організацій, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької і наукової, у вільний від роботи час.