4.2. Визначення основних показників дихання

При догляді за хворими з захворюваннями органів дихання необхідно стежити за частотою, глибиною та ритмом дихання. У нормі дихання у людини беззвучне й непомітне для навколишніх. Людина зазвичай дихає через ніс із закритим ротом. У дорослої людини в спокої частота дихальних рухів 16-20 за хвилину, причому вдих в 2 рази коротший видиху. Дихання характеризується частотою, ритмом, глибиною й періодичністю.

Частота дихання. Визначення числа дихальних рухів (ЧДД) проводиться підрахунком рухів грудної або черевної стінки протягом 1 хвилини. Підрахунок проводять непомітно для хворого, тримаючи його за руки, як для підрахунку пульсу. Отримані результати щодня заносять до температурного листка синім олівцем у вигляді графіка частоти дихання. Частота дихання залежить від віку, статі, положення. У дорослої людини в спокої вона становить 16-20 дихальних рухів у хвилину. У жінок ЧДД трохи більше, ніж у чоловіків. У немовлят число дихальних рухів досягає 40-45 у хвилину, з віком воно зменшується й до 20 років досягає частоти дорослої людини. У положенні стоячи частота дихання більше (18-20), ніж у положенні лежачи (12-14). У спортсменів дихання становить 8-10 дихальних рухів за хвилину. Зміна дихання по частоті: частішання (тахипное) і рідке (брадипное).

Тахипное – часте дихання, обумовлене дисфункцією дихального центру. У фізіологічних умовах (хвилювання, фізичне навантаження, прийом їжі) тахипное короткочасне й швидко проходить після припинення провокуючого фактора.

Патологічне тахипное може бути викликане такими причинами:

• ураження легенів, що супроводжується: зменшенням їх дихальної поверхні; обмеженням екскурсії легенів у результаті зниження еластичності легеневої тканини; порушенням газообміну в альвеолах (накопиченням вуглекислоти в крові).

• ураженням бронхів, що супроводжується утрудненням доступу повітря в альвеоли й частковою або повною закупоркою їх просвіту;

• ураження дихальних м'язів і плеври, що супроводжується утрудненим скороченням міжреберних м'язів і діафрагми в результаті різких болів, паралічем діафрагми, підвищення внутрішньочеревного тиску, що є однією із причин зниження дихальної екскурсії легенів;

• ураженням центральної нервової системи, обумовлена його інтоксикацією й порушенням дихального центра.

• патологією серцево-судинної системи й органів кровотворення, що супроводжуються розвитком гіпоксемії.

Найчастіше швидке дихання обумовлене сполученням декількох причин. Наприклад, при крупозній пневмонії причинами частішання дихання є зменшення дихальної поверхні легенів (нагромадження в альвеолах ексудату, набряклість альвеолярних стінок), хворобливість при дихання (внаслідок розвитку супутнього плевриту), інтоксикація центральної нервової системи (вплив токсинів, що циркулюють у крові, на дихальний центр, лихоманка й рефлекторні впливи, що йдуть із хворого органа на дихальні центри).

Таким чином, частішання дихання може бути обумовлено не тільки патологією органів дихання, але й порушеннями з боку серцево-судинної й нервової систем. Для диференціальної діагностики тахипное використають співвідношення частоти дихальних рухів (ЧДД) і частоти серцевих скорочень (ЧСС). У здорових осіб співвідношення ЧДД:ЧСС становить 1:4 тобто ЧЧС випереджає ЧДД; при захворюваннях органів дихання співвідношення ЧДД:ЧСС становить 4:2, тобто ЧДД випереджає ЧСС; при високій лихоманці, навпаки ЧСС набагато випереджає ЧДД.

Брадипное – уріження дихання, обумовлене зниженням збудливості дихального центра. Фізіологічне брадипное може спостерігатися під час сну, гіпнозу.

Патологічно уріжене дихання наступає при гнобленні дихального центра й зниженні його збудливості, викликаних рядом причин, у першу чергу, поразкою ЦНС: підвищення внутрічерепного тиску (пухлина мозку, спаєчний процес, грижі); порушення гемодинаміки й розвиток гіпоксії (інсульт, набряк мозку, агонія); екзо- і ендоінтоксикація (менінгіт, уремія, печіночна й діабетична кома); застосування анестетиків і інших лікарських форм (отруєння морфієм).

Рідше брадипное спостерігається при хронічних обструктивних захворюваннях легенів (хронічний обструктивний бронхіт, емфізема легенів, бронхіальна астма). У цих хворих можна виявити форсований (посилений видих за участю допоміжних м'язів шиї, плечового пояса). До різновиду уріженого дихання можна віднести стридорозне – рідке гучне дихання, обумовлене різким здавлюванням гортані (пухлиною, збільшеним зобом, набряком гортані, рідше – аневризмою аорти).

Глибина дихання. Глибина дихання визначається по обсягу вдихуваного й видихуваного повітря в спокійному стані. У здорової людини у фізіологічних умовах обсяг дихального повітря становить 500 мл. Залежно від зміни глибини дихальних рухів розрізняють поверхневе і глибоке дихання.

Поверхневе дихання (гіпопное) спостерігається при патологічному частішанні дихання за рахунок укорочення обох фаз дихання (вдиху й видиху). Глибоке дихання (гіперпное) частіше сполучається з патологічно уріженим диханням. Наприклад, "велике дихання Куссмауля" або "повітряний голод" – рідке, глибоке, гучне дихання, обумовлене розвитком метаболічного ацидозу з подальшим подразненням кислими продуктами дихального центра; спостерігається у хворих діабетичною, уремічною й печінковою комою.

Ритм дихання. Дихання здорової людини ритмічне, з однаковою глибиною, тривалістю й чергуванням фаз вдиху й видиху. При поразці центральної нервової системи дихання стає аритмічним: окремі дихальні рухи різної глибини відбуваються то частіше, то рідше. Іноді при аритмічному диханні через певну кількість дихальних рухів з'являється подовжена пауза або короткочасна затримка дихання (апное). Таке дихання називається періодичним. До нього відносяться такі патологічні типи дихання: дихання Чейн-Стокса, хвилеподібне дихання Грокка й дихання Біота.

Дихання Чейн-Стокса – періодичне патологічне дихання, характеризується тривалої (від кілька секунд до 1 хвилини) дихальною паузою (апное), після якої безшумне поверхневе дихання швидко наростає по своїй глибині, стає гучним і досягає максимуму на 5-7 вдиху, потім у тій же послідовності дихання убуває й закінчується наступною короткочасною паузою (апное). Хворий під час паузи погано орієнтується в навколишнім оточенні або повністю непритомніє, що відновлюється при поновленні дихальних рухів. Дихання Чейн-Стокса обумовлений зниженням збудливості дихального центра, гострою або хронічною недостатністю мозкового кровообігу, гіпоксією мозку, важкою інтоксикацією і є прогностично несприятливою ознакою. Часто зустрічається в сні в людей похилого віку з вираженим церебральним атеросклерозом, у хворих із хронічним недоліком мозкового кровообігу, хронічною нирковою недостатністю (уремія), прийомом наркотичних засобів (морфій).

"Хвилеподібне дихання" Грокка або дисоційоване дихання, характеризується хвилеподібною зміною глибини дихання й відрізняється від дихання Чейн-Стокса відсутністю періодів апное. Дихання Грокка обумовлене поразкою координаційного центра дихання, викликано хронічним порушенням мозкового кровообігу. Частіше спостерігається при абсцесі головного мозку, менінгіті, пухлині мозку.

Дихання Біота – періодичне патологічне дихання, що характеризується ритмічними, але глибокими дихальними рухами, що чергуються через рівні проміжки часу із тривалої (від декількох секунд до півхвилини) дихальною паузою. Дихання Біота обумовлене глибоким розладом мозкового кровообігу й спостерігається у хворих менінгітом і в агонуючому стані.

Таким чином, виявлені при статичному огляді: порушення частоти, ритму, глибини й поява патологічних форм дихання (Чейн-Стокса, Біота, Грока, Куссмауля) є характерними симптомами поразки дихальної системи.

Задишка – почуття недостачі повітря, що супроводжується порушенням дихання по частоті, ритму й глибині, в основі якого лежить розвитку гіпоксії тканин.

Розрізняють фізіологічну й патологічну задишку. Фізіологічна задишка – це компенсаторна реакція організму з боку дихальної системи у відповідь на значне фізичне або емоційне навантаження; проявляється у вигляді частого і глибокого дихання, короткочасна, що самостійно проходить у спокої в плині 3-5 хвилин і не доставляє неприємних відчуттів. Патологічна задишка – більш стійке порушення частоти, ритму й глибини дихання, що супроводжується неприємними відчуттями (стиснення в грудях, почуття недостачі повітря) і обумовлена ураженням різних органів і систем, у першу чергу дихальної й серцево-судинної.