Правила накладання кровоспинного джгута:
Джгут накладають поверх одягу або на рівну прокладку, без складок, щоб не защемити шкіру між його витками, по можливості ближче до рани.
Однією рукою захоплюють кінець джгута, другою – його середину і, сильно розтягнувши, обводять 2-3 рази навколо кінцівки; вільні кінці джгута зав’язують вузлом або закріпляють за допомогою гачка і ланцюжка.
До джгута або до одягу потерпілого прикріплюють записку з позначенням часу його накладення.
Якщо джгут накладено правильно, кровотеча з рани припиняється, кінцівка стає блідою і холодною, периферичний пульс не визначається.
В холодну пору року після накладання джгута кінцівку треба обгорнути теплою ковдрою, щоб не сталося обмороження.
Після накладання джгута проводять іммобілізацію кінцівки транспортною шиною, вводять знеболюючі засоби і госпіталізують хворого.
Джгут можна залишати на кінцівці не довше ніж 1,5 години, а в холодну пору року – 30 хвилин.
Якщо за цей час кровотеча не припинилась, джгут треба ослабити на кілька хвилин, а потім знову затягнути. Загалом джгут може бути накладений на кінцівку не більше, ніж на 2 години.
Якщо джгут необхідно тримати довше, його треба зняти і накласти на 1,5-2 см вище. Під час розслаблення джгута проводять пальцьове притискання магістральної судини.
Мал. 2.19. Накладання
кровоспинного джгута
Ускладнення, які зумовлені неправильно накладеним джгутом: порушення рухової функції кінцівки внаслідок травми нервових стовбурів (параліч), венозний застій в кінцівці, посилення венозної кровотечі, змертвіння тканини, розвиток гангрени. Помилкою є накладання джгута при венозній або капілярній кровотечі, коли можна обійтись тугою пов’язкою.
Артеріальний тиск (АТ) – це сила, з якою кров здійснює тиск на стінки артерій та на рідину, яка розташована нижче. Вимірювання АТ є важливим діагностичним методом, який відображає силу скорочення серця, прилив крові в артеріальну систему, опір та еластичність периферичних судин. На рівень АТ впливає величина та швидкість серцевого викиду, частота і ритм серцевих скорочень, периферичний опір стінок артеріол. Артеріальний тиск, який виникає в артеріях під час систоли шлуночків і максимального підвищення пульсових хвиль, називається систолічним, а тиск, який підтримується в артеріях під час діастоли внаслідок зниження їх тонусу, – систолічним систолічним. Різниця між систолічним і діастолічним тиском називають пульсовий тиск.
У теперішній час існують прямі та непрямі методи виміру АТ. Прямі методи застосовуються в кардіохірургії. Серед методів у клінічній практиці загальноприйнятим є аускультативний метод за допомогою ртутного, мембранного або електронного сфігмоманометра, який є найбільш точним. Сфігмоманометр складається з манжетки шириною 14 см, яка під час накачування повітря здавлює артерію, ртутного стовпа мембранного манометра, гумової груші, за допомогою якої відбувається накачування повітря у манжетку. Для визначення артеріальних тонів застосовують фонендоскоп.
При дослідженні АТ необхідно дотримуватись таких вимог:
за 30 хвилин до вимірювання АТ не палити, не приймати спиртних напоїв, міцного чаю, кави, не вживати ліки з кофеїном, адреностимуляторами;
протягом 1 години до вимірювання АТ не займатися спортом;
у разі прийому антигіпертензивних препаратів вимірювання АТ потрібно проводити після закінчення дії ліків, перед прийомом наступної дози;
при первинному дослідженні вимірювання проводити на обох руках, у подальшому вимірювати АТ там, де вище тиск; при однаковому рівні АТ на обох руках, дослідження робити на правій руці;
Методика вимірювання артеріального тиску:
дослідження проводять у тихому приміщенні;
хворий лежить або сидить, перебуваючи у зручному, розслабленому стані (напруження м’язів кінцівок, черевного преса веде до підвищення АТ);
вимірювання проводять спочатку на правій руці, звільнивши руку від тісної одежі;
рука дослідженого повинна по можливості бути розташована на рівні його серця;
при діаметрі плеча менше 42 см використовується стандартна манжета, при діаметрі більше 42 см – спеціальна;
манжету потрібно розташувати на 2-3 см вище ліктьового згину;
манжета повинна щільно обіймати плече, але не призводити до тиснення;
гумова трубка, яка з'єднує манжету з апаратом і балоном, повинна знаходитись латерально по відношенню до досліджуваного;
при нагнітанні повітря в манжету пальпується пульс на променевій артерії й слідкують за стовпчиком ртуті; після зникнення пульсу тиск підвищують на 20-30 мм рт.ст.;
швидкість зниження тиску в манжеті 2 мм рт. ст./с.(при аритміях необхідна повільна декомпресія, тому що можливий аускультативний інтервал – 5-10 мм рт. ст.);
систолічний артеріальний тиск визначається у той час, коли з’являється пульсація, діастолічний – у разі зникнення пульсації;
визначається результат вимірювання по найближчій парній цифрі з точністю 2 мм рт. ст., що дорівнює одній поділці шкали;
артеріальний тиск вимірюється двічі з інтервалом 2-3 хвилини;
за рівень АТ у дослідженого вважати середню цифру з двох вимірів.
Результати вимірювання АТ щоденно записують в історію хвороби у вигляді дробу: в чисельнику – систолічний тиск, у знаменнику – діастолічний, а також реєструють у температурному листку (шкала «АТ») у вигляді стовпчиків: систолічний тиск зображують червоним стовпчиком, а діастолічний – синім («ціна» однієї поділки на шкалі «АТ» дорівнює 5 мм рт. ст.).
У нормі цифри артеріального тиску знаходяться у межах від 100/60 до 139/89 мм.рт.ст. Залежно від різних фізіологічних процесів (втома, збудження, прийом їжі тощо) рівень АТ може змінюватися. Його добові коливання – в межах 10-20 мм рт. ст. Вранці тиск дещо нижчий, ніж увечері. З віком артеріальний тиск трохи підвищується. Підвищення артеріального тиску понад норми (>140/90 мм рт. ст.) називають артеріальною гіпертензією, а зниження – артеріальною гіпотензією. Класифікація артеріальної гіпертензії за рівнем артеріального тиску надана в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1.