3. Аналіз економічної ефективності страхування та самострахування

Розглянемо спосіб порівняльної оцінки ефективності двох найбільш споживаних фінансових механізмів управління ризиком — страхування і самострахування, який в західній літературі отримав назву методу Хаустона. Суть його полягає в оцінці впливу різних способів управління ризиком на «вартість підприємства» (value of organization).

Вартість підприємства можна визначити через вартість його вільних активів. Вільні (або чисті) активи підприємства — це різниця між величиною всіх його активів і зобов'язань. Рішення про страхування або самострахування ризиків залежать від вартості підприємства, оскільки витрати на ці заходи зменшують грошові засоби або активи, які організація могла б напра­вить на інвестиції і отримати прибуток. У даній моделі враховується також виникнення збитків в майбутньому від досліджуваних ризиків.

Передбачається також, що обидва варіанти фінансового механізму в рівній мірі покривають даний ризик, тобто забезпечують одна­ковий рівень компенсації майбутніх збитків.

При страхуванні підприємство сплачує на початку фінансового періоду страхову премію і гарантує собі компенсацію збитків в майбутньому. Вартість підприємства в кінці фінансового періоду при здійсненні страхування виразимо наступною формулою:

Sі=S-P+r(S-P),

де Si — вартість підприємства на кінець фінансового періоду при страхуванні;

S — вартість підприємства на початок фінансового періоду; Р — розмір страхової премії; r — середня прибутковість працюючих активів. Величина збитків не впливає на вартість підприємства, оскільки вони, як передбачається, повністю компенсуються за рахунок виплачених страхових відшкодувань.

При самострахуванні підприємство повністю зберігає власний ризик і формує спеціальний резервний фонд — фонд ризику. Вплив на величину вільних активів повністю збереженого ризику можна оцінити наступною формулою:

де Sк — вартість підприємства в кінці фінансового періоду при повністю збереженому ризику;

L — очікувані втрати від даних ризику;

F— величина резервного фонду ризику;

і — середня прибутковість активів фонду ризику.

При самострахуванні підприємство несе два види збитків — прямі і непрямі. Прямі збитки виражаються у вигляді очікуваних річних втрат L. Окрім очікуваних втрат L, певні засоби мають бути направлені до резервного фонду F, щоб забезпечити компенсацію очікуваних втрат, причому з деяким запасом. Передбачається, що активи зберігаються в резервному фонді в більш ліквідній формі, ніж активи, інвестовані у виробництво, тому вони приносять менший дохід. Порівняння значе­нь Si і Sк дозволяє судити про порівняльну економічну ефективність страхування і самострахування.

Слід зазначити, що для більшої точності розрахунків необхі­дно враховувати дисконтування грошових потоків унаслідок розподілу збитків в часі, затримання виплат страхово­го відшкодування, пов'язаних з оформленням і пред'явленням пре­тензій, і наявність інфляції.

Можна зробити такі висновки про вплив різних умов на ефективність використання страхування на підприємстві.

1. Чим більший розмір сформованого підприємством фонду ризику, тим менш ефективним виявляється самострахування.

2. Ефективність самострахування знижується із збільшенням до­ходності діяльності підприємства і зростає із збільшенням до­ходності ліквідних високонадійних інвестицій. Це положення має очевидний економічний сенс: із збільшенням доходно­сті своєї діяльності підприємству вигідніше вкладати засоби у виробництво, ніж відволікати їх на створення фонду ризику. З іншого боку, зростання прибутковості коштовних паперів підвищує привабливість вкладення в них тимчасово вільних засобів з фонду ризику.