Етапи гри

1. Вибрати конкретну тему, підібрати матеріал, який буде

використано під час гри.

2. Визначити ролі учнів.

3. Передбачити необхідне обладнання, довідкові матеріали.

4. Продумати, якими будуть правила гри, як познайомити з

ними дітей в короткі терміни, чи можливо буде їх змінити

з метою активізації класу.

5. Продумати, як розпочати та коли закінчити розігрування

ситуації.

6. Вирішити, як використовувати результати гри.

В ігровій діяльності роль вчителя і учнів докорінно змінюються.

Вчитель в грі перестає бути для учня тільки джерелом знань і стає режисером гри та консультантом з організації пізнавальної діяльності. Учні ж у грі – активні учасники навчального процесу : вони самі визначають мету гри, шукають способи її досягнення, шукають можливі шляхи вирішення завдань, що виникають.

Головні умови ефективності гри :

• урахування вікових особливостей учнів;

• створення позитивної мотивації учнів щодо даного виду

діяльності;

• зосередження уваги на розв‘язанні навчальних завдань гри ;

• забезпечення участі кожного учня в грі та його

самореалізації;

• органічне включення в навчальний процес ;

• емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій.

Оптимальні способи використання

ігрової діяльності в системі уроків :

• весь урок будується як сюжетно – рольова гра

( урок – мандрівка, урок – телеміст, тощо);

• під час уроку як його структурний елемент;

• під час уроку кілька разів створюється ігрові ситуації

( за допомогою казкового персонажа, іграшки, незвичного способу постановок завдання, елементів змагальності тощо).

Використання художньої літератури, народної творчості, краєзнавчого матеріалу для формування природничих понять

На почуття , мислення дитини впливає краса опису процесів, явищ природи і предметів навколишнього світу. Корисно включати в розповідь учителя або під час бесіди уривки з художніх творів, віршів, пісень і навіть казок. Уривки з прози або вірші можна також використовувати на початку уроку, що підвищує інтерес учнів до виучуваного матеріалу або для закріплення знань.

Краса природи оспівується в творах багатьох письменників та поетів

( Т. Г. Шевченка , М.М. Пришвіна, К.Г.Паустовського, М.Т.Рильського, Л.Костенко, Т. Коломійця).

Небеса прозорі,

Як глибінь ріки,

Падають , як зорі

З явора листки.

А над полем нитка

Дзвенить , як струна.

Зажурилась квітка –

Чує сніг вона.

Д.Павличко

З найдавніших часів усна народна творчість була своєрідним способом пізнання навколишнього світу, засобом навчання та виховання. Адже вона виникла і розвивалась у процесі трудової діяльності людини, була спрямована на полегшення праці , часто супроводжувала її. В усних народних творах відбилося розуміння явищ природи , пропонувалися фактичні поради щодо поведінки людей , їхньої праці, збереження здоров‘я тощо. Ці твори були ніби неписаним підручником для навчання, розвитку розумових здібностей наступного покоління, розширювали його кругозір, формували естетичні смаки.

Фольклорні твори і в наші дні відіграють винятково важливу роль у навчанні й вихованні дітей.

На уроках «Я і Україна» вчителі використовують фольклорний матеріал у бесідах про природні явища, навколишній тваринний та рослинний світ, працю людей, а також вчать збирати і записувати зразки місцевої народної т творчості.

Найбільше уваги доцільно приділяти маленьким за розміром фольклорним творам, які відзначаються великою глибиною і місткістю думки, яскравістю образів. Це доступні дітям молодшого шкільного віку загадки, приказки , народні прикмети.

Для розвитку кмітливості дітей, збудження їх пізнавальної активності широко використовують загадки.

Загадки, як і інші пізнавальні завдання, містять у собі умову і запитання, на яке треба дати відповідь. Це спонукає до роботи думку дитини, сприяє розвитку винахідливості. Дитина радіє, коли знаходить правильну відповідь (відгадку). Виникають позитивні емоції , що дуже важливо в дитячому віці, якому завжди необхідна радість відкриття.

Розрізняють декілька видів загадок. Окремі з них мають форму простого запитання :

Що горить без полум‘я? ( Сонце)

Хто не плаче, а сльози течуть ? ( Дощ)

Деякі загадки містять перелік істотних ознак об‘єкта або характеризують одну з них :

Сонце пече,

Липа цвіте,

Жито доспіває.

Коли це буває? ( Влітку)

Рук не має,

А будувати вміє.( Пташка)

Найпоширенішим є метафоричні загадки, у яких ознака чи дія одного предмета переноситься на інший:

Ой за лісом, за пралісом

Золота діжка сходить.( Сонце)

Сивий віл випив води повен двір. ( Мороз)

Відгадування таких загадок є розшифровуванням метафори. Проникаючи в її зміст , учневі необхідно :

• зосередити увагу на тих ознаках, властивостях предмета,

які подано в метафорі;

• відшукати в навколишньому середовищі об‘єкт природи,

який за своїми ознаками подібний до описаного в загадці;

• зіставити риси метафоричного образу загадки й того об‘єкта,

який відшукали;

• встановити інші ознаки між ними ;

• довести правильність відгадки.

Тематика загадок надзвичайно різноманітна. Вона охоплює всі види людської діяльності , матеріальної та духовної культури народу. Важливе місце в загадках займає тема природи . Немає, здається, жодного явища чи об‘єкта природи , який відсутній у загадці.

Загадками про природу властива смілива художня вигадка, широке використання засобів образності. Про моркву, наприклад, у них говориться , як про дівчину із зеленою косою, про сніг – як про білу скатертину , а про дерево восени – ніби воно одягнене в золотий одяг.

Загадуючи загадку, слід зважати на те, чи відповідає вона уявленням про навколишній світ дітей певного віку. В деяких випадках перед зачитуванням загадки треба пояснити значення окремих слів, які вживаються у ній.

Щоб діти вміли самостійно відгадувати загадку, треба спочатку навчити їх виділяти найістотніші ознаки в предметах і явищах. Ці уміння здебільшого формуються у ході систематичних спостережень за рослинами, тваринами, явищами природи.

Загадки можна використати на різних етапах уроку. Для цього вчитель заздалегідь підбирає їх відповідно до теми виучуваного матеріалу і визначає , на якому етапі доцільніше їх використати.

Велику педагогічну цінність мають прислів‘я і приказки . У них акумулюються мудрість народу, його багатовіковий досвід, думи, сподівання. Легко змінюючи довгі міркування, ці афористичні вислови є ефективним засобом виховання найкращих людських рис.

Лінивого й ноги не носять.

Мудрим ніхто не вродився, а навчився.

У прислів‘ях також зафіксовано спостереження над явищами природи, особливо тими, що впливали на виробничу діяльність хліборобів :

Зима без снігу – літо без хліба.

Де вода, там верба.

На добрій землі, що не посієш, те й вродить.

Прислів‘я повчають або застерігають, схвалюють або засуджують; рекомендують або забороняють щось. Художня довершеність прислів‘їв робить їх зразком образної і прозорої поетичної мови, в якій немає нічого зайвого. Тому вони блискавично доходять до слухача , впливають на його свідомість і емоції.

Прислів‘я та приказки здебільшого розглядають як твори одного жанру, бо чіткої межі між ними провести не можливо. Але між ними є та відмінність, що прислів‘я висловлює думку в цілості, а приказка дає лише натяк. Вона найчастіше є частиною прислів‘я, виділилась із нього. Крім того, прислів‘я обов‘язково містить повчання , а в приказці факт тільки констатується , він не має повчального висновку, дидактичної спрямованості («Написано чорним по білому», « Ні риба , ні м‘ясо»).

У приказках немає завершеної думки, їх вживають для того, щоб оживити мову, ствердити певне судження про події, вчинки чи поведінку людей.

Прислів‘я і приказки можуть бути ефективним засобом виховання учнів, якщо вміло з ними поводитись і доречно користуватись. Подібно до загадок, вони сприяють розумовому розвитку дитини, бо примушують її подумати над змістом висловленого , розгадати, про що йдеться . Часто вони поглиблюють елементарні знання про об‘єкти і явища природи, взаємозв‘язки між природою і працею людей. Досить згадати такі прислів‘я :

Не земля робить , а руки.

Ліс сам себе чистить.

Де багато пташок, там нема комашок

Роботу над тлумаченням змісту прислів‘їв і приказок слід починати вже в молодших класах. Після бесіди над змістом прислів‘я діти можуть самі записати його текст у зошит і вивчити. Учням пропонується також самостійно дібрати і вивчити прислів‘я на певну тему ( наприклад , про працю людей у полі, пори року).

Близькими до прислів‘їв і приказок є народні прикмети про особливості пір року, зміни в погоді, однак у них, як правило, відсутня поетична образність. Наші давні предки дуже уважно приглядалися до змін

у середовищі , де проживали, запам‘ятовували умови, за яких ці зміни відбувалися.

Таким чином, з‘явилися прикмети , які допомагали людям передбачати різні зміни в природі взагалі. Ці знання допомагали людині в господарському житті. З давніх – давен хлібороб знає :

Вишня цвіте – пора сіяти кукурудзу .

Ранній виліт бджіл – ознака теплої весни.

Багато хрущів – на засуху .

Народні прикмети пов‘язані, насамперед, з атмосферними явищами, кольором неба, хмарністю, швидкістю і напрямом вітру та ін., а також зі станом рослин, поведінкою тварин :

Якщо в тиху погоду сонце сильно пече – на грозу або град.

Якщо дощ почався на світанку – скоро закінчиться.

Густа ранкова роса – на гарну погоду.

Хвойні дерева опускають свої гілки вниз – перед дощем.

Багато горобини – на дощову осінь і сильні морози взимку.

Робота з народними прикметами має велике значення у навчанні й розвитку дітей молодшого шкільного віку.

З багатьма народними явищами діти зустрічаються кожного дня. Однак у них дуже часто не розвинені увага і спостережливість.

Це призводить до неправильного розуміння багатьох явищ.

З перших днів перебування дітей у школі вчитель повинен у доступній формі розкривати складну систему взаємозв‘язків предметів і явищ природи, вчити розуміти красу навколишньої природи.

На початку кожного сезону учням пропонується перевірити певні народні прикмети щодо погоди. Наприклад восени :

Якщо в небі літає павутиння – на гарну погоду.

Якщо ворони сідають на нижні гілки дерев – на вітер.

Завдяки такій роботі в учнів розвивається спостережливість, бажання розгадувати таємниці природи.

На уроках природознавства слід залучати дітей до збирання й записування народних прикмет ( їх можна водночас і перевіряти). Це також сприятиме активізації процесу пізнання дітьми об‘єктів і явищ природи.

Під час вивчення курсу «Я і Україна» вчителю можуть стати в пригоді й інші фольклорні твори – ліричні пісні, казки, легенди і т.д.

Серед пісенного фольклору з природничим змістом зустрічаємо календарні обрядові пісні, які у зміненому вигляді перейшли від дорослих до дітей, пісні про хліборобську працю, деякі жартівливі пісні тощо.

Краса рідного краю, чарівні картини природи – провідна тема, веснянок. У веснянках оспівується краса природи весною, коли вона ніби прокидається від сну, коли все оживає, оновлюється, розцвітає пишним цвітом. У них виражено почуття радості й захоплення цією красою.

Таким чином, усна народна творчість повинна зайняти важливе місце на уроках природознавства в початкових класах.