Доход родини [Сумарний бал

$70,000+ $60-69,999 $50-59,999 $40-49,000 $30-39,999 $20-29,999 $10-19,999

< $10,000

Якщо ж поринути у "світ дорослих", то з'ясовується, що у сім'ях ро­бітників відповідальність за хатню та родинну роботу зазвичай поділяють за статевим принципом, у той час як представники середнього класу час­тіше ратують за рівноправ'я, виконуючи спільно багато видів роботи, де­монструючи при цьому особливу інтимність [28, с. 381]. Подружні пари з лав робітничого класу менше прагнуть до взаємного порозуміння, ніж ви­хідці з середнього класу; саме брак порозуміння спричиняє часті конфлік­ти між подружжям, які є однією з двох найпотужніших причин високого відсотка розлучень [38, с. 288].

Що ж стосується такого важливого явища, як дружба, то нещодавно виявилося: дружба робітників грунтується на матеріальній допомозі, а дру­жні стосунки середнього класу спричинені спільними інтересами та прове­денням вільного часу [28, с. 381].

Останнє. Дослідження, започатковані А. Кінзі, дають усі підстави стверджувати наявність залежності між ставленням людей до шлюбу й се­ксу та їх класовою належністю. Скажімо, чоловіки з низьким доходом ме­нше дотримуються вірності дружині та більш схильні до позашлюбних стосунків, аніж чоловіки з високими доходами. Крім того, чоловіки з груп низького доходу частіше прагнуть статевих стосунків, ніж чоловіки з груп з відносно високими доходами [38, с. 288, 289].

Дозвілля. Н. Смелзер зазначає, що класові відмінності найбільше про­являються у сфері дозвілля. Представники вищих класів частіше відвіду­ють концерти і спектаклі, більше читають; показовим є також асортимент книг: вищий клас більше цікавиться науковими працями та біографіями, середній - оповідями про любов та сімейне життя, а нижчі класи при-

⁹ Інша, ймовірно, полягає у приблизно однаковому рівні доходів, унаслідок чого дружина робочого, розлучившись, менше втрачає, ніж не працююча або працюючії на значно менш оплачуваних (порівняно ч чоловіком) посадах жінка, одружена і предста­вником середнього класу [38, с. 288].

25

наблюють гумористичні та пригодницькі історії. Один з найбільш несподі ваних висновків такий: у свій вільний час представники вищого класу заіі маються спортом, а представники нижчого схильні обирати роль глядача на спортивних змаганнях [38, с. 288]. Незрозуміло лише, хто ж тоді бере участ і> у цих змаганнях...

Цінності. Розмаїття соціальних практик, описаних вище, не може не грунтуватись на великій кількості відмінних цінностей. Так звані "старі fin гаті" тамуючі, сімейну історію, оскільки витоки їх соціального становища сягають сивої давнини. Інші представники вищих класів, що звикли вже до багатства та його можливостей, стримані у поведінці та смаках, тоді як ну­воришам властиве марнотратне споживання, коли одяг, домівки, авто­мобілі або літаки використовуються для демонстрації свого соціального становища [28, с. З 79].

Що стосується інших цінностей, то багаті люди, які мають кращу ос­віту і більш забезпечені у фінансовому плані, толерантніше ставляться до нетрадиційних форм поведінки, зокрема гомосексуалізму; представники робітничого класу, що звикли до контролю та дисципліни, у цих питаннях виявлятимуть Mciinjy терпимість [28, с. 379].

Політика. Баг-аті, наскільки можна судити, консервативні в економіч­них питаннях, наприклад, підтримують зниження податків (що, скоріш за все, спричинено прагненням захистити своє майно). Водночас у соціальних питаннях (легалізація абортів, наприклад) високоосвічені люди дотриму­ються більш ліберальних поглядів. Представники нижчих верств, як прави­ло, поводять себе гі ротилежним чином [28, с. 379].

Інша законом і рність, яку можна помітити, торкається деяких особли­востей участі в політичному житті: люди з більшим доходом, які одержу­ють більше переваг' від системи, частіше беруть участь у виборах і стають членами різноманітних політичних організацій, ніж представники нижчого класу [28, с. 380J. /\ле ці дані, достовірні для США, мають більш ніж гіпо­тетичний характер стосовно інших країн...

Останнє, на що слід звернути увагу в цій темі, - це розрізнення того, що вже існувало та продовжує існувати, і того, що потенційно може одер­жати втілення. Тобто при поясненні соціальної стратифікації, насамперед її економічного виміру, виникає питання природності цього явища, тим більш актуальне, зважаючи на його наслідки. І хоча багато соціологів та антропологів доводить істотне поліпшення сучасної соціально-класової си­туації в індустріальних суспільствах, але сам характер такого доведення продукує значну кількість питань.

Інакше кажучи, якщо ми виходимо з того, що спочатку ранні культури мали тенденцію до чітко вираженої соціально-класової структури, а надалі індустріалізація пом'якшила цю тенденцію, роблячи класову структуру більш розгалуженою, але також більш відкритою, коли люди досягають своїх позицій скорі ше на підставі своїх досягнень, аніж одержують їх від народження, то залишається лише спитати: варто сподіватися на подальшу трансформацію такого явища, як соціальний клас, чи це явище є констан-

26

мни суспільного життя? Соціальний клас — це неминуче та закономірне явише, чи слід говорити про ймовірність якогось іншого утворення, можливо підмінного як від соціального класу, так і від так званих безкласових суспільств давнини? У намаганнях, що відбивають відчуття історії, сформулювалися декілька точок зору.

Оскільки більшість з них досить докладно висвітлена у сучасній вітчизняній літературі, пропонується зосередитись на осягненні перспективи, що серед соціологів відома як функціональна, або структурно-функціональна. Колись надзвичайно популярна, згодом вона дещо втратила свою впливовість через запеклу критику з боку багатьох вчених, проте, на переконання автора цих методичних рекомендацій, зберегла популярність, пе-аналізу приховану, серед людей, не обізнаних у тонкощах соціологічного шлім іу. Зважаючи на те, що зміна статус-кво передбачає зміну думок ето-

■ опію існуючого стану речей, уважне спостереження за імплікаціями функ- 11н>іілпі.них пояснень класового аспекту соціальної стратифікації вкрай не-

чІіЧІДІїе.

Хоча серед соціологів, які б намагалися виокремити функції, що вико-iivi соціальна стратифікація, можна зустріти по-справжньому видатні прі-ініпца \\. Дюркгайма та Т. Парсонса, найкраще розробили теорію дна аме­риканських учених К. Девіс та У. Мур (1954). Відправними для даної нер-• пік і пви можна вважати такі міркування: - "...Головна функціональна необхідність, що пояснює універсальне іс-

■ іs наїїіія стратифікації, пов'язана з т,им, що будь-яке суспільство стикається і игминучою проблемою розміщення індивідів та стимулювання їх у ме- ,і .їх своєї соціальної структури. Як організм, що функціонує, суспільство мошінно якимось чином поділяти своїх членів за різноманітними со- ім.ііп.мпм позиціями та змушувати їх виконувати обов'язки, пов'язані з ци­ ми позиціями. Воно повинно, звідси, гарантувати собі два різних рівні сти- муиіонаїмія: поволі викликати у потрібних індивідів бажання зайняти пев- III- становище, а в тих, хто вже зайняв дане становище, - бажання викону- н.11 н пов'язані з ним обов'язки...

Якби обов'язки, пов'язані з різними соціальними позиціями, були одна-миіо приємні індивідам, однаково важливими для існування людського су-с міиьстиа та потребували однакових талантів або здібностей, то було б од на­мию, хто яке становище займає, і проблема визначення місця у суспільстві іирлііиіа б своє значення. Однак насправді це дуже і дуже важливо, хто та цім' становище займе. Це важливо не лише тому, що деякі соціальні позиції природно більш приємні, ніж інші, але ще й тому, що деякі з них потребують ні оИшіиих талантів або спеціального навчання, а деякі функціонально більш п.іімімііі, між інші. Необхідно також, аби обов'язки, пов'язані з певними со-мі.ті.ними позиціями, виконувалися з тією ретельністю та старанністю, що мнмаіає їх значущість. Тому суспільство повинно мати у розпорядженні, по-ні-рніе, певний вид вигод, які можна було б використати як стимули, а по-мр\ і є, мати у своєму розпорядженні якісь засоби нерівномірного розподілу мич шм'од (винагород), залежно від займаних позицій.

27

Винагорода та її розподіл стають частиною соціального устрою та, у свою чергу, породжують стратифікацію. Можуть запитати, які види вина­город мас суспільство для того, щоб розподіляти свої кадри та забезпечу­вати найбільш суттєві функції? У його розпорядженні є, по-перше, предме­ти, що забезпечують засоби до існування та комфорт; по-друге, засоби для задоволення різноманітних схильностей і для розваг й, нарешті, засоби для зміцнення почуття власної поваги та самовираження... У будь-якій соціа­льній сисгемі всі три види винагород повинні розподілятися диференційо­вано, залежно від соціальних позицій людини. У певному сенсі винагороди наче "вбудовані" в соціальні позиції. Вони полягають у правах, пов'язаних з цими позиціями, плюс у тому, що можна назвати супутніми благами. Ча­сто права та іноді супутні блага функціонально пов'язані з обов'язками, притаманними даній соціальній позиції...

Якщо права та супутні блага, властиві різноманітним соціальним по­зиціям, повинні бути нерівними, то й суспільство, як наслідок, повинно бу­ти ^ратифікованим, оскільки це і є саме те явище, яке ми позначаємо тер­міном стратифікація. Таким чином, соціальна нерівність є тим засобом, що несвідомо розвивається та за допомогою якого суспільство забезпечує ви­сування на найважливіші позиції найбільш компетентних осіб..." (цит. за [35, с. 26-28]).

Як бачимо, функціональна перспектива пояснення соціальної страти­фікації включає декілька аргументів:

по-перше, всі люди від народження мають різні здібності, отже, не всі вони здатні виконувати будь-яку роботу;

по-друге, деякі види діяльності є більш важливими для нормального функціонування суспільства. Прикладами таких видів діяльності можна вважати релігію, управління та технології;

по-третє, необхідно, аби кваліфіковані особи прагнули обіймати важ­ливі та відповідальні посади у суспільстві;

но-че і перте, висока зарплатня, статус та повага - це ті аргументи, що здатні переконати "кращих" людей наважитись на тривале навчання та ви­снажливі обов'язки;

по-п'яте, кожному суспільству потрібна певна систематизація ролей та обов'язків, а тому соціальна стратифікація є неминучою, загальною, фу­нкціональною та бажаною [43, с. 37].

Курсантам пропонується уважніше придивитись до цих аргументів та їх пояснень: на перший погляд, кожна теза здається очевидною, зв'язки між ними - логічними, а підґрунтя - неспростовним. Проте дивує вис­новок, адже "природність" соціальної нерівності у багатьох може виклика­ти відразу. Перед нами постала дійсно незвична ситуація: з цілком пра­вильних висновків випливають сумнівні твердження. Може, справа в оче­видності вихідних положень? Тоді пошук їх прихованих недоліків може знадобитися в процесі руйнації очевидності нашого життя...

28