4. Якими критеріями визначається «мінімальний рівень жорстокості» у діях органів держави, що становлять порушення ст.3 Конвенції?

Для того, аби жорстоке поводження становило порушення ст.3 Конвенції, воно повинно досягнути мінімального рівня жорстокості. У рішенні у справі «Ірландія проти СК» Суд зазначив, що «оцінка цього мінімального рівня жорстокості має відносний характер; вона залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість даного поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках – стать, вік і стан здоров’я потерпілого». Стосовно оцінки такого рівня жорстокості у кожній конкретній справі Суд виробив певні принципи такої оцінки. Насамперед Судова практика розробила значення відмінності у формах нелюдського поводження: нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи нелюдське або таке, що принижує гідність, покарання та катування. Катування являє собою обтяжену форму нелюдського поводження, визнання якої Судом тягне негативні наслідки для держави. По-друге, Суд враховує при оцінці жорстокості поводження особистісні характеристики потерпілого – його вік, стать, а також у його зв’язку з тим, хто завдає йому страждань, зокрема співвідносність фізичної сили потерпілого з фізичною силою особи, яка здійснює арешт.

5. Які позитивні, негативні та процесуальні обов’язки держави випливають зі ст.3 Конвенції?

Негативний обов’язок держави вимагає від держави утримуватися від певних заборонених дій. Держава несе відповідальність за дії всіх своїх органів та посадових осіб, зокрема правоохоронних. Той аргумент, що державі не було відомо про такі дії її органів до уваги не береться. Держава може уникнути відповідальності за поводження, заборонене ст.3, якщо йдеться про окремі прояви недисциплінованості, стосовно яких держава вживає відповідних заходів.

Позитивний обов’язок держави вимагає від держави забезпечувати гарантії недопущення поводження несумісного зі ст.3, як в освітніх закладах, так і сімї приватними особами.

Позитивний обов’язок із захисту здоров’я осіб, позбавлених свободи, лежить на державі.

Процесуальний обов’язок держави полягає у проведенні розслідування за скаргами на незаконне поводження. У разі подання особою доказової скарги із твердженням, що вона зазнала з боку державних органів поводження, забороненого ст.3 Конвенції, яке мало серйозний характер і було незаконним, тоді ця стаття у поєднанні за ст.1 Конвенції, вимагає проведення ефективного розслідування. Таке розслідування має забезпечити можливість виявлення і покарання винних осіб.

6. Чим відрізняється катування від інших форм жорстокого поводження, що забороняються Конвенцією?

Катування відрізняється від нелюдського поводження тим, що для кваліфікації як катування є необхідним наявність конкретної мети, що вимагає доказування, а для кваліфікації як нелюдське поводження не вимагає наявності мети.

Нелюдське поводження має менший ступінь жорстокості, ніж катування.

7. Чи є заборона катування абсолютною відповідно до Конвенції та практики Суду?

Заборона катування відповідно до Конвенції та практики Суду має абсолютний характер. Абсолютний характер гарантій означає що стосовно цього права не можу бути жодних винятків і не може існувати жодних підстав для відступу держави від своїх зобов’язань за ст.3 Конвенції під час війни або іншої надзвичайної ситуації, що загрожує життю нації. Такий характер підкріплюється тим фактом, що дії, які ставляться у вину жертві, якими б неприйнятними чи небезпечними вони не були, жодним чином не можуть виправдати будь-яке посягання. Тобто норма ст.3 Конвенції захищає свободу та особисту недоторканність особи.