Морфографія і морфометрія рельєфу
Планетарні, мега- і макроформи рельєфу розрізняються не лише за розмірами, але і за гіпсометрією. Вирізняють два основних гіпсометричних рівня земної поверхні:
-материкові (розташовані в межах висот +2000 і -200 м, 30 % земної поверхні);
- океанічні (на глибинах від -3000 до -6000 м, 50 % поверхні Землі);
- останні 20 % - середньовисотні і високі гори, глибоководні жолоби.
Середня висота суходолу над рівнем моря дорівнює +875 м, середня глибина океану -3730 м. Середня висота поверхні Землі дорівнює -2440 м. Тому можна зробити висновок, що для Землі в цілому більш характерні негативні гіпсометричні форми.
Найвища позначка Землі – вершина гори Джомолунгма або Еверест (у Гімалаях), – має висоту 8848 м, найбільша глибина – у Маріїнському глибоководному жолобі (Тихий океан)– дорівнює 11034 м. Тому максимальний розмах висот на поверхні земної кулі сягає майже 20 км.
За ступенем підвищення суші над рівнем океану виділяють:
низовинний (0 – 200 м);
височинний рельєф (височина, височинні рівнини, плато, плоскогір'я, нагір'я і гори).
Височина і височинні рівнини – ділянки земної поверхні з абсолютними висотами 200-500 м. Їх поверхні можуть бути горизонтальні, нахилені, увігнутими або опуклими.
За морфологією можуть бути пласкими, горбистими, хвилястими.
Також бувають акумулятивними та денудаційними.
Плато (франц. рlateau – плоский) – підвищена рівнина з рівною або хвилястою малорозчленованою поверхнею, відмежована від навколишніх просторів уступами сусідніх більш низьких рівнин.
Плоскогір’я – плосковершинна височина, яка складена майже горизонтально залягаючими породами. Від плато відрізняються великими абсолютними відмітками (до 2000 м і більше).
Плато і плоскогір’я можуть утворювати столові країни.
Нагір'я – ділянки земної поверхні, що складаються з гірських хребтів та масивів, плато, плоскогір’їв й котловин, що знаходяться на загальному високо піднятому масивному цоколі.
Гори – великі території зі складчастою структурою земної кори, які підвищені на різні висоти (до 8000 м і більше) і характеризуються різкими коливаннями висот на незначній відстані.
Гори бувають низькі (до 1000 м), середні (1000 – 3000 м), високі (більше 3000 м), найбільш високі (більше 5000 м).
На основі польових досліджень будують морфометричні карти:
1 Карти щільності горизонтального розчленування (встановлюють довжину ерозійної сітки та ділять на одиницю площини).
2 Карти глибини розчленування (встановлюють різницю висот горизонталей в межах кожного квадрату місцевості).
3 Карти крутизни земної поверхні (місцевість поділяють на ділянки з однаковим кутом нахилу поверхні).
1.3 Генезис рельєфу
Рельєф формується внаслідок взаємодії ендогенних і екзогенних процесів. Найбільші форми рельєфу мають ендогенне походження, а менші – екзогенні.
Ендогенний рельєф утворюють тектонічні рухи, порушення первинного залягання гірських порід і утворення складок, антиклінорій, синклінорій, розривних порушень тощо, а також процеси магматизму (інтрузивні, ефузивні).
Ефузивний магматизм проявляється у вигляді форм рельєфу, який був сформований вулканічною діяльністю. Розповсюджені нерівності земної поверхні, які були утворені лінійним і площинним магматизмом (сибірські базальтові трапи).
Типи ендогенного рельєфу:
1 тектонічний;
2 магматичний (вулканічний).
Генетичні типи екзогенного рельєфу:
1) елювіальні (е) – утворені дією процесів вивітрювання;
2) флювіальні (f) – головну роль грає діяльність текучої води;
3) гляціальні (g) – утворюються в результаті дії зледенінь;
4) кріогенний – утворюються в результаті дії мерзлотних процесів;
5) аридний – тропічні пустелі, де велику роль грає фізичне (температурне) вивітрювання і еолові процеси;
6) рельєф схилів – процеси йдуть на поверхні схилів;
7) карстово-суфозійні – утворюються процесами хімічного вилуговування гірських порід або механічним виносом дрібних зерен гірської породи підземними водами;
8) рельєф морських, озерних берегів і шельфу – який формується береговими процесами;
9) біогенні – результат природного заростання озер, водойм або формування рифів на морському мілководді.
10) антропогенні.