Тема 8. Прикладні дослідження девіантної поведінки.

Практичні знання щодо девіантної поведінки є важливими з огляду на низку причин. По-перше, у суспільстві можуть бути поширені різноманітні стереотипи щодо девіантної поведінки та девіантів. Відтак, дослідження цієї сфери покликані примножити та уточнити знання щодо мотивацій, які штовхають індивідів на вчинення девіантних актів та безпосереднього соціального досвіду, який формує відповідні орієнтації. По-друге, багато форм девіантної поведінки є шкідливими для самих девіантів, об’єктів їхньої поведінки (жертв) та суспільства в цілому. Дослідження девіантної поведінки у цьому контексті покликане надати необхідну інформацію для подальшого прийняття відповідних управлінських рішень.

Для дослідження девіантної поведінки та соціального контролю зазвичай використовуються наступні методи, кожен з яких має поряд із певними перевагами і недоліки. Значна частина досліджень девіантної поведінки базується на вторинному аналізі офіційної статистики, яка ведеться організаціями, які у об’єктивовано представляють агентів соціального контролю. Така статистика може знаходитися, зокрема, у звітах правоохоронних органів, історіях хвороби пацієнтів медичних закладів, звітах соціальних служб та ін.

Є низка застережень проти некритичного використання офіційної статистики. Так, зокрема, статистика діяльності правоохоронних органів може відображати соціальну реальність у значною мірою спотвореному вигляді. Факторами такого спотворення є, як вважає, наприклад, критична перспектива у дослідженні девіантної поведінки, спрямованість правоохоронних органів на ефективність діяльності, яка, зокрема, знаходить вираз у статистиці скоєних (тобто, зареєстрованих) злочинів. Іншими факторами, є, наприклад, зміни у класифікації окремих дій, їхня криміналізація чи, навпаки, декриміналізація: у результаті статистична інформація змінюється, а конкретні соціальні практики, декриміналізація чи криміналізація яких відбулася, залишаються, загалом, незмінними.

Наступним методом дослідження девіантної поведінки є проведення масових опитувань, базованих на кількісних соціологічних методах. Використання цього методу є доречним коли йдеться, наприклад, про:

Дослідження поширеності девіантної поведінки. Так, респондентів можуть запитувати про те, чи ставали вони або їхні знайомі жертвами злочинів (це так звані дослідження віктимізації) або ж питання може формулюватися, наприклад, таким чином: як часто за останні п’ять років Вам доводилося… … пропонувати послуги або хабар чиновникам за виконання їх роботи? (питання із опитувальника Європейського соціального дослідження (хвиля 2004 – 2005 рр.).

Дослідження громадської думки щодо прийнятності чи неприйнятності конкретних девіантних актів. Так, респондентам можуть пропонувати проранжувати форми девіантної поведінки за ступенем їхньої шкідливості.

Дослідження девіантної думки щодо того, які шляхи подолання конкретних форм девіантної поведінки видаються громадськості оптимальними.

Дослідження цієї проблематики у низці випадків може бути проблематичним. Так, наприклад, дослідження ступеня поширеності сексуального насильства чи, інакше кажучи, латентного рівня сексуального насильства, очевидно, є одним із найскладніших завдань.

Якісні методи соціологічного дослідження девіантної поведінки дають надію на подолання вказаної проблеми. Зазвичай використовуються такі якісні методи дослідження девіантної поведінки як глибинні інтерв’ю та включені спостереження. Водночас, якщо предметом дослідження є групові цінності та норми, групові уявлення про межі конвенційності та групові санкції може використовуватися і такий метод як групові дискусії.

Метод глибинного інтерв’ю полягає у необмеженій часом розмові з респондентом в ході якої останній відповідає на відкриті запитання. Найбільш контраверсійним методом емпіричного дослідження девіантної поведінки є метод включеного спостереження. В ході застосування цього методу дослідник безпосередньо контактує з девіантом (індивідом чи групою) або ж з агентом соціального контролю у середовищі їхнього звичного функціонування та, можливо, беручи участь у їхніх діях. Основною перевагою методу включеного спостереження є те, що дослідник отримує можливість безпосередньо спостерігати вчинення девіантного акту або ж соціальні умови, які формують девіанта, взаємодію девіанта та навколишніх людей або ж взаємодію у межах групи девіантів. У цьому полягає перевага над методом глибинного інтерв’ю, оскільки в останньому випадку дослідник є, так би мовити, на крок віддалений від акту девіації, який стає доступним йому опосередковано через наратив, представлений респондентом, кажучи постмодерністською термінологією.

Включене спостереження використовується для здійснення таких дослідницьких завдань як: дослідження того, яким чином девіанти інтерпретують власну девіантність, нормалізують її; дослідження соціальної організації девіантних груп; зясування механізмів соціалізації нових членів девіантних груп; дослідження конкретних дій спрямованих на уникнення санкцій з боку агентів соціального контролю та того, яким чином група карає порушників внутрішньо групових норм. Однією із центральних проблем у використання цього методу є отримання доступу у девіантну групу, а після того як такий доступ було отримано – визначення того у яких діях групи дослідник буде брати участь, а у яких ні. Отримання доступу у внутрішній соціум девіантної групи може бути отриманий завдяки рекомендації інсайдера, але водночас вимагає від дослідника неабияких комунікативних здібностей: формування довіри носіїв проблемної ситуації до дослідника є передумовою отримання ним надійної інформації. Однією із важливих умов завоювання довіри членів девіантної групи може бути запевнення їх у тому, що отримана інформація не буде використана агентами соціального контролю з метою моніторингу діяльності групи та застосування щодо неї санкцій.

Таким чином, включене спостереження як метод дослідження девіантної поведінки є складною, але вартою зусиль справою. Прецеденти плідного використання вказаного методу включають дослідження таких девіантних груп як злочинні угрупування, тоталітарні секти, спільноти гомосексуалістів, делінквентних субкультур та ін. Одним із найвідоміших прикладів застосування вказаного методу є дослідження Д. Л. Розенана, який, зігравши роль психічно хворого, потрапив у лікарню та провів дослідження соціального конструювання відносин «лікар - пацієнт» (On being sane in insane places, 1973). Поряд із беззаперечними перевагами методу слід наголосити на проблемах пов’язаних із його використанням, основними з яких є проблеми етичного плану та можливі небезпеки з якими може зіткнутися дослідник. Такими небезпеками, крім небезпеки стати об’єктом девіантних практик, є небезпеки психологічного характеру, а саме можливість викривленого сприйняття реальності та появи у дослідника відчуття солідарності та спільної групової ідентичності із носіями проблемної ситуації. Оптимальний дизайн дослідження девіантної поведінки (та й загалом соціологічного дослідження) повинен передбачати тріангуляцію методів задля верифікації отриманих результатів. Тріангуляція у межах дослідження таких методів як аналіз офіційної статистики, опитування експертів (наприклад, соціальних працівників), масове статистичне опитування та глибинні інтерв’ю носіїв проблемної ситуації (девіантів) чи включене спостереження дозволяє з високою ймовірністю говорити про надійність отриманих результатів.