- •Предмет філософії науки.
- •Наукознавство, його предмет і галузі.
- •Філософські засади науки.
- •Поняття науки. Сутність та функції науки.
- •Специфіка і структура наукового пізнання.
- •Наукова раціональність та її генезис.
- •Проблема виникнення науки. Основні історичні етапи розвитку науки.
- •Наукове і поза наукове знання.
- •Наука в системі культури. Загальнокультурна зумовленість науково-пізнавального процесу.
- •Традиції й новації в науці. Наукові революції.
- •11. Особливості постнекласичної науки.
- •12. Типи наукової раціональності.
- •13. Поняття наукового факту. Основні способи систематизації фактів.
- •14.Проблема, концепція, ідея в науковому пізнанні.
- •15. Емпіричний і теоретичний рівні наукового знання, їх відмінність і взаємозумовленість.
- •16. Логічні основи науки.
- •17. Поняття методу й методології. Предмет методології науки.
- •18. Мова науки, її особливості.
- •19. Поняття закону. Всезагальні, загальні і спеціальні закони.
- •20. Гіпотеза та її роль у науковому пізнанні. Види гіпотез.
- •21. Наукова теорія, її структура та функції.
- •22. Принцип системності у науковому пізнанні.
- •23. Принцип простоти у науковому пізнанні.
- •24. Редукціонізм у науці.
- •25. Загальна структура наукового знання, особливості його диференціації та інтеграції.
- •26. Особливості наукового пізнання суспільства.
- •27. Загальнонаукові методи пізнання.
- •28. Методологія індуктивізму.
- •29. Методологія конвенціоналізму.
- •30. Методологія фальсифікаціонізму.
- •31. Методологія історизму.
- •32. Цінності і норми науково-пізнавальної діяльності.
- •33. Співвідношення знань, істин і переконань у науці.
- •34. Етика науки. Внутрішньонаукові й поза наукові критерії етичності вчених.
- •35. Свобода наукового пошуку і соціальна відповідальність вченого.
- •36. Концепція «науково-дослідницьких програм» і. Лакатоса.
- •37. Прагматистський інструменталізм д. Дьюї.
- •38. «Лінгвістичний поворот» у філософії науки б. Рассела і л. Вітгенштейна.
- •39. Постмодерністська філософія науки.
- •40. Позитивізм про предмет і завдання філософії.
- •41. Постпозитивізм про предмет і завдання філософії.
- •42. Неопозитивістська філософія науки Віденського гуртка.
- •43. Неопозитивістська філософія науки Львівсько-Варшавської школи.
- •44. Наука й науково-пізнавальний процес у тлумаченні позитивізму.
- •45. Наука й науково-пізнавальний процес у тлумаченні постпозитивізму.
- •46. Сцієнтизм і анти сцієнтизм як світоглядні орієнтації 20-21 століть.
- •47. Інтерналістські й екстерналістські концепції філософії науки.
- •48. Постпозитивізм («антична філософія»): закономірності виникнення та загальна характеристика.
- •49. Наука і суспільство. Основні соціальні функції науки.
- •50. «Критична теорія» науки Франкфуртської школи.
- •51. Новітня академічна наука України: досягнення, проблеми, перспективи.
- •52. Етичні проблеми 21 сторіччя.
- •53. Концепція наукових революцій т. Куна.
- •54. «Епістемологічний анархізм» п. Фейерабенда.
- •55. Структуралістські концепції науково-пізнавальної діяльності.
- •56. Класичні й посткласичні ідеали науковості.
- •57. Герменевтика «наук про дух» в. Дільтей, е. Бетті.
- •58. Філософська герменевтика м. Гайдеггер, г. Гадамер.
- •59. «Критичний раціоналізм» і «фальсифікаціонізм» к. Поппера.
- •60. Соціологія науки і «етос науки» р. Мертона.
60. Соціологія науки і «етос науки» р. Мертона.
Соціологія науки - галузева соціологічна дисципліна, що виявляє соціальні умови наукової діяльності. Соціологія науки розглядає такі проблеми як становлення науки як соціального інституту, соціальну організацію і соціальні функції науки. Важливу роль відіграє вивчення проблем організації спільної діяльності наукових колективів.
Формування соціології науки як самостійної області знань пов’язано з творчістю Роберта Кінга Мертона. Його зацікавлення соціологією науки пов’язано з критичним аналізом існуючих концепцій соціології знання, визнання її неспроможності просуватися у вивченні науки і наукового знання. Мертон висунув загальні вимоги до цієї спеціальної області соціології.
Соціологія науки як відгалуження соціології має зробити вклад в розвиток соціологічного знання в цілому.
СН як самостійна наукова область повинна мати свій предмет, спеціальну понятійну базу і власні методи дослідження.
СН, якщо вона претендує на універсальність своїх понять і методів, повинна припускати дослідження з їх допомогою власних уявлень та інструментів.
Мертона прийнято вважати основоположником «інституційної» СН, оскільки для нього наука – це соціальний інститут – специфічна система відносин, цінностей і норм поведінки. Роберта Мертона цікавило поняття «спілка» (community) (загальна мета, стійкі традиції, авторитет і самоорганізація), що в порівнянні із системами типу «громадськість» не має механізму влади, примусу, фіксованого членства. Мета науки, на думку Мертона, полягає у постійному рості масиву достовірного наукового знання (істинне, об’єктивне; таке, що є прийняте науковою спілкою на сьогодні).
Найбільшу дискусію викликали сформульовані Мертоном імперативи наукового етосу. Етос – набір правил і норм, що діють у певному середовищі аналогічно до моральних, що не є такими за своєю сутністю.
Мета (основне завдання) науки, з точки зору Мертона, полягає в постійному зростанні масиву посвідченого наукового знання. Для досягнення цієї мети необхідно слідувати чотирьом основним імперативам наукового етосу:
Імперативи – це свого роду мінімальні норми, що гарантують чесну конкуренцію в науці, основу професійної поведінки. До них належать такі:
Універсалізм. Наукові висловлення мають бути справедливими скрізь, де мають місце аналогічні умови, а істинність тверджень не залежить від того, ким вони висловленні. Усі мають право займатися наукою, не залежно від раси і положення. Універсалізм забезпечує інтернаціональний і демократичний характер науки.
Колективізм. Вчений має відразу повідомляти спілку про результати своїх досліджень. Наукові відкриття є продуктом співпраці.
Безкорисливість. Вчений будує свою діяльність так, ніби крім пошуку істини у нього немає інших інтересів.
Організаційний скептизм. Автор повинен доводити критикам цінність і перспективність свого результату, а вони зобов’язані піддавти все сумніву. Такий імператив забезпечує атмосферу відповідальності, чесності вчених.