4. Поняття науки. Сутність та функції науки.

Наука є системою понять про дійсність і має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об'єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення, для передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства, людини. Наука - це одночасно і система знань, і їх духовне виробництво, і практична діяльність на їх основі. Наука є складовою частиною культури людства, її питома вага постійно зростає.

Наука виконує такі основні функції: пізнавальну, культурно-світоглядну, функцію безпосередньої продуктивної сили, прогностичну, функцію духовного перетворення світу. Наука має справу з особливим набором об'єктів реальності, які не можна звести до об’єктів повсякденного досвіду. Для опису цих об'єктів, незвичайних з точки зору здорового глузду, наука виробила спеціальну мову, понятійний апарат, а для безпосереднього впливу на них наука створила систему спеціальних знарядь /інструменти виміру, різні прилади тощо/, які дозволяють виявити можливий їх стан в умовах, що піддаються контролю суб'єкта. Наука формує специфічні способи обгрунтування істинності знань: експериментальний контроль за одержаним знанням, виведення одних знань а інших, правильність яких вже доведена.

За предметом дослідження науки поділяються на природниче - технічні, /вивчають закони природи і способи їхнього освоєння/, суспільну /об'єктом тут виступають різні суспільні явища та їхні закони/, гуманітарні /вивчають саму людину, як соціальну особистість /. Предмет науки впливає на її методи, способи дослідження об'єкта. Так, в природничих науках одним із головних способів дослідження є експеримент, а в суспільних науках - статистика.

Головною функцією науки є виробництво науково-теоретичного знання.

Як соціокультурний феномен наука завжди спиралася на сформовані в суспільстві культурні традиції, норми і цінності. Пізнавальна діяльність була завжди вплетена в буття культури. Звідси стає зрозумілою культурна і технологічна функції науки.

Наука в функції чинника соціальної регуляції впливає на потреби суспільства, стає необхідною умовою раціонального управління.

Відповідаючи на економічні потреби суспільства, наука реалізує себе у функції безпосередньої продуктивної сили, спрямованої на множення продуктивних ресурсів суспільства. Вона виступає в якості найважливішого чинника господарсько-культурного розвитку соціуму.

Наука проявляє себе у функції соціальної сили при вирішенні глобальних проблем сучасності.

Дослідники звертають увагу на проективно-конструктивну функцію науки, оскільки вона випереджає фазу реального практичного перетворення.

Так як головна мета науки завжди пов'язана з виробництвом і систематизацією об'єктивних знань, то основний конституирующей будинок науки є функція виробництва істинного знання.

5. Специфіка і структура наукового пізнання.

Пізнання - це процес придбання і накопичення суспільством знань про світ і про саму людину, опосередкований культурно-історичними чинниками, що виражається в різних формах (наукового та позанаукового).

Наукове пізнання – вид пізнання, що здійснюється в процесі спеціалізованої наукової діяльності; наукове пізнання націлене на виявлення істинних характеристик навколишньої дійсності і дає нам знання про її об'єктивних зв'язках та закономірностях.

У вченні про наукове пізнання, його методи й форми, як уже зазначалося, важливим є дослідження емпіричного й теоретичного рівнів.

На емпіричному рівні здійснюється спостереження об'єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються співвідношення, зв'язки, закономірності між окремими явищами. На теоретичному — створюються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв'язки, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності. Емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання розрізняються й затим, з якого боку вони досліджують об'єкт, яким чином одержано основний зміст знання, що є логічною формою його вираження, науковою та практичною значимістю одержаного знання.

Незважаючи на зазначені відмінності, емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання органічно взаємопов'язані й взаємозумовлюють один одного в цілісній структурі наукового пізнання.

Завдання наукового пізнання полягає в тому, щоб розкрити внутрішню природу, сутність об'єкта (предмета, речі, явища, процесу тощо), дослідити й зрозуміти закони, закономірності й тенденції їх функціонування та розвитку. Вирішення цих проблем можливе в процесі тривалого й складного шляху розвитку науки і практики, котрі виробили цілий арсенал різноманітних прийомів, методів та засобів наукового пізнання (дослідження).

Процес наукового пізнання (пізнавальний цикл) — це певна схема дій суб'єкта стосовно об'єкта, в якому вирізняють окремі методологічні процедури та етапи (пункти): постановка завдання, вирішення завдання, перевірка його правильності, постановка нового завдання або ж зміна попереднього.

Специфіка науково-пізнавального процесу не заперечує виявлення загального, закономірного, а навпаки, з необхідністю передбачає його.