38. «Лінгвістичний поворот» у філософії науки б. Рассела і л. Вітгенштейна.

Лінгвісти́чний поворо́т, рідше Мовна революція — термін описує ситуацію, що склалася у філософії в першій третині — середині XX ст. і позначає момент переходу від класичної філософії, що розглядала свідомість як вихідний пункт філософствування, до філософії некласичної, котра виступає з критикою метафізики свідомості і звертається до мови як альтернативи картезіанського cogito (латиною мислю). Лінгвістичний поворот, або мовна революція знайшов вираження в лінґвістичній філософії Віттґенштайна («Логіко-філософський трактат»), феноменології Гуссерля («Логічні дослідження»), фундаментальної онтології Гайдеґґера, неопозитивізмі.

Основними рисами лінгвістичного повороту є відмовлення від гносеологічної і психологічної проблематики, критика поняття суб'єкта, звертання до дослідження смислу і значення, заміна поняття істинності поняттям свідомості, прагнення розглядати мову як граничну онтологічну підставу мислення і діяльності, релятивізм й історицизм.

Перша хвиля лінгвістичного повороту припадає на 1920-ті і являє собою різноманітні спроби прояснення і реформування мови відповідно до законів логіки, що трактується як єдина структура дійсності. Гуссерль, Віттґенштайн, Гайдеґґер розглядають повсякденну мову як джерело оман і філософських проблем, як щось не справжнє, і протиставляють йому мову, впорядковану згідно з законами логіки, верифіковану згідно з фактами або мову, як мову мистецтва. Подібний підхід може бути описаний як метафізика мови, тому що він зберігає основні установки епохи Нового Часу, що з часів Декарта висувала різноманітні проекти поліпшення мови.

Друга хвиля лінгвістичного повороту припадає на 1940-1950-ті, коли на зміну проектам поліпшення мови приходять дослідження й описи різних типів мови в її повсякденному функціонуванні. Структуралізм, герменевтика, лінгвістична філософія акцентують свою увагу на контекстах і передумовах висловлювань, на об'єктивованих структурах мови поза зв'язком із суб'єктом. Ідея єдиної досконалої мови замінюється поняттями відмінності, багатозначності, історичності основ мови, описом її політичних та соціальних функцій.

39. Постмодерністська філософія науки.

Поняття "постмодернізм" (або "постмодерн") позначає ситуацію в культурній самосвідомості країн Заходу, що склалася в кінці XX сторіччя. Дослівно цей термін означає "післясучасність".

Постмодернізм визначається як тенденція в культурі останніх десятиріч, що торкнулася самих різних областей знання, у тому числі і філософію. Постмодерністські дискусії охоплюють великий круг соціально-філософських проблем, що стосуються зовнішнього і внутрішнього життя індивіда, політики, моралі, культури, мистецтва і т.д. Основною характеристикою постмодерністської ситуації став рішучий розрив з традиційним суспільством, його культурними стереотипами. Все піддається перегляду рефлексії, оцінюється не з позицій традиційних цінностей, а з погляду ефективності. Постмодернізм розглядається як епоха радикального перегляду базисних установок, відмови від традиційного світогляду, епоха розриву зі всією попередньою культурою.

Всіх представників постмодернізму об'єднує стиль мислення, в рамках якого віддається перевага не постійності знання, а його нестабільності; цінуються не абстрактні, а конкретні результати досвіду; затверджується, що дійсність сама по собі, тобто кантівська "річ в собі", неприступна для нашого пізнання; робиться акцент не на абсолютність істини, а на її відносність. Тому ніхто не може претендувати на остаточну істину, бо всяке розуміння є людським тлумаченням, яке не буває остаточним. Крім того, на нього роблять істотний вплив такі факти, як соціально-класова, етнічна, расова, родова і т.д. приналежність індивіда.

Характерна межа постмодернізму - негативізм, "апофеоз безгрунтовності" (Л. Жердин). Все, що до постмодернізму вважалося тим, що встояв, надійним і визначеним: людина, розум, філософія, культура, наука, прогрес - все було оголошено неспроможним і невизначеним, все перетворилося на слова, міркування і тексти, які можна інтерпретувати, розуміти і "деконструювати", але на які не можна спертися в людському пізнанні, існуванні і діяльності.