5. Погляди на державу і право французьких матеріалістів-енцикаопедистів денідідро, поая-анрігольбаха, клода-адріана гельвеція

Погляди на державу і право французьких матеріалістів невід'ємні від їхніх ідей про покращення засад суспільного устрою шляхом освіти монархів і народу. Вони розрахову­вали на освіченого монарха, який буде назагал сприяти поширенню освіти. Найкращу форму державної організації суспільства вони вбачали в конституційній монархії. На їхню думку, монарх має пам'ятати, що він править від імені народу і для народу. Найкращим для суспільства буде ви­знання монархами необхідності суспільних перетворень шляхом реформ. Забуття цього призводить до революції, а будь-яка революція руйнівна і згубна для суспільства.

Яскравим представником французького просвітництва був Дені Дідро (1713-1784), засновник і один з видавців «Енциклопедії, тлумачного словника наук, мистецтв і ре­месел». Будучи прихильником освіченої монархії, він кри­тикував абсолютизм, християнську релігію і церкву, від­стоював матеріалістичні ідеї, засуджував тиранічне свавілля влади і невігластво народу.

Відомо, що Дідро створив для Катерини II план перебу­дови Росії, в якому запропонував імператриці відмовитись від одноосібного правління, створити комісію із народних представників і правити сумісно з ними. Саме така форма правління, вважав він, виключить можливість утвердження деспотизму. Заперечуючи опонентам, які стверджували, що для Росії деспотизм об'єктивно необхідний, зважаючи на її величезну територію, Дідро наголошував, що правління деспотів якраз є найбільшим нещастям для Росії (як і для будь-якої нації^-), оскільки суперечить закону природи. Фі­лософ послідовно захищав думку, що безперервне деспотич­не правління прищеплює в народі звичку до сліпої покори деспоту; народ забуває про свої невідчужувані права, стає недбалим, втрачаючи здатність відчувати свободу.

Виникнення держави і позитивних законів у суспільстві Дідро пов'язує із суспільним договором, що є спільною во­лею народу. Мету держави мислитель вбачав у забезпечен­ні невід'ємних прав громадян та їхнього добробуту. Ви­знаючи за необхідне обов'язкову участь народу в управлін­ні державою, Дідро наголошував, що право бути обраним до представницьких органів влади повинні мати виключно громадяни, які володіють власністю. Водночас мислитель негативно ставився до надмірного багатства, підкреслюю­чи, що провідна функція держави повинна полягати у на­данні допомоги знедоленим. Важливим регулятором суспі­льних відносин, згідно із поглядами Дідро, є закон, а всі члени суспільства мають бути рівними перед законом у своїх обов'язках.

Оригінальні погляди на державу і право висловлював Клод-Адріан Гельвецій (1715-1771), підмурком яких стала концепція утилітаризму, обґрунтована мислителем у відо­мій праці «Про розум».

Мислитель відштовхувався в своїх роздумах від тверд­ження, що вродженими імпульсами у поведінці людей є бажання насолоди і відраза до болю. Отже, в цілому єди­ною нормою раціональної поведінки повинне бути найбіль­ше благо для найбільшого числа людей; все, що суперечить цій нормі є особливим благом певного класу чи окремої групи.

Отже, моральність і соціальні інститути, включаючи державу, виправдані тільки їх доцільністю і користю для суспільства. Звідси, на думку Гельвеція, будь-які тверджен­ня про природне право, позбавлені логіки, а віра в те, що воно веде до найбільшого блага є хибною і позбавленою здорового глузду.

Утилітаристську версію природних прав розвинув Поль- Анрі Гольбах (1723-1789), опублікувавши «Біблію атеїс­тів», «Систему природи» і «Природну політику». У своїх міркуваннях Гольбах послідовно дотримувався думки, що люди від народження є добрими, а лихими стають в умовах недосконалих суспільних порядків, запроваджених неспра­ведливим урядуванням. Причина несправедливого уряду­вання полягає в тому, що влада зосереджується в руках тиранів і священиків, чий інтерес полягає не в доброму урядуванні, а в експлуатації народу. Деспотизм - це спо­творена верховна влада, завдячуючи якій в інтересах панів­ного класу узурпується те, що по праву належить всім, а саме: невід 'ємне право свободи, яка є найголовнішим пра­вом людини (свобода слова, друку й совісті).

Гольбах наголошував, що люди як розумні істоти здатні усвідомити свій загальний інтерес, а запорукою цьому є загальна освіта народу. Справжнім реформатором суспіль­ства, на думку Гольбаха, є суверен - той, хто має владні повноваження. Досить переконати суверена в тому, що чи­нити зло є правом, яке заперечує здоровий глузд, що інте­реси правителя збігаються з інтересами підданих і тоді ав­томатично наступить щасливе життя в суспільстві.

Гольбах послідовно проводив думку про необхідність у суспільстві регулюючої дії законів, які визначають межі повноважень суверена і межі підкорення народу, спрямо­вують дії суверена на охорону природних і майнових прав громадян.