2. Деміфоа опзація поаітико-правових погляаів у перюа становлення давньогрецької державності

Першу спробу раціоналізувати уявлення про етичний, морально-правовий порядок у людських стосунках знаходи­мо в героїчному епосі стародавніх греків, передусім в поемах Гомера «Іліада» й «Одіссея» і Гесіода «Теогонія», «Труди і дні», які започаткували міфо-епічну традицію в античній культурі і, зокрема в уявленнях про державу і право. В 'їхній творчості відображено спробу в інтуїтивно-поетичній формі осмислити поняття траво природне» і траво позитивне», «благозаконня», «беззаконня», «закон». Вони намагалися з'я­сувати співвідношення свободи волі і правового порядку, що в подальшому було осмислено Арістотелем та римськими юристами. Необхідно зауважити, що «свобода» у поетичній творчості, філософії і повсякденному житті стародавніх гре­ків розглядалась як фундаментальна цінність. Але реальних свобод і прав окремо взятий громадянин не мав. Стародавні греки розуміли під свободою незалежність міста-батьків- щини або його демократичне самоврядування.

Згідно з уявленнями Гомера і Гесіода стан належного правопорядку у суспільстві Стародавньої Греції забезпечу­вався гармонійним поєднанням звичаїв із принципами все- охоплюючої справедливості, які вимагали створення умов для компромісного вирішення проблем суспільного життя. Формою такого поєднання висувався закон («номос»). Однак уже тоді поети звернули увагу на те, що люди, незважаючи на свою природу (мають розум) порушують належний пра­вовий порядок, спричинюючи хаос і беззаконня (дисноме). Ігноруючи закон, люди діють усупереч принципам всезага- льної (космічної) справедливості, за що часто бувають пока­рані богами. Божа кара посилається людям для того, щоб відновити порушену гармонію (тобто належний правопоря­док). Отже, Гомер і Гесіод, хай і в інтуїтивній формі, все ж здогадалися, що причиною суспільних негараздів є сама лю­дина. Цей здогад згодом буде сформульований Протагором як твердження, що «людина є мірою усіх речей».

Спробу Гомера і Гесіода раціоналізувати уявлення про належний порядок в людських стосунках розвинули «сім мудреців», Піфагор, Геракліт, Демокріт (EX-VI ст. до н. е.). Намагаючись віднайти природну причину змін у нав­колишньому світі, ці мислителі остаточно відійшли від міфологічного способу пояснення світобудови до раціо­нального його осмислення. Наприклад, на думку одного із «мудреців» Афін архонта Солона (середина VI ст. до н. е.) фундаментальна роль у космічному устрої світу належить справедливості діке і закону номос. Запорукою ж благодат­ного розвитку життя в полісі є законний порядок, а найгір­шим злом, що веде до втрати полісом свободи є беззаконня і міжусобиці. Солон в історії Афін відомий як мудрий ре­форматор. Головною метою реформ Солона було прими­рення інтересів ворогуючих угруповань у середовищі віль­них громадян міста-держави. Тому він запровадив практи­ку позбавлення громадянських прав тих, хто порушував або закликав до порушення законів.

Політичним ідеалом Піфагора і піфагорійців було прав­ління освіченої аристократії на засадах справедливих за­конів. Для цих мислителів справедливими законами вважа­лися звичаї і традиції міста-держави, а бездоганне їх вико­нання - найвищою добродійністю, що здатна подолати найгірше зло для полісу - анархію. Піфагорійці вкрай нега­тивно ставилися до демократії, критикуючи цю політичну форму за надмірність свободи, що часто спричинює хаос і завершується втратою свободи для полісу.

Прихильником ідеї правління освіченої аристократії виступав і Геракліт (бл. 530-470 pp. до н. е.), який не схвалював порядку демократичного прийняття законів. До­тримуючись не надто високої думки про плебс, він порів­нював «розумування натовпу» хіба що з дитячими забава­ми. Філософ не схвалював законотворчої діяльності, яка орієнтувалась на віджиле родове право, звичаї і традиції, визнаючи виняткове право на існування нового писаного закону для полісу. За його уявленнями позитивний закон за змістом повинен відповідати вимогам всеохоплюючої віч­ної справедливості і правди (діке), яка інтерпретувалась Гераклітом як всесвітній розум (закон природи) - Логос. Саме Логос, на думку мислителя, керує Всесвітом і людь­ми. Логос у грецькій філософії означає водночас «слово» і «зміст» (смисл). Цим поняттям позначається протилежність всьому безвідповідальному, безглуздому, брутальному і безформному як у світі в цілому, так і окремо в людині.