- •2. Метол «історіївчень про державу і право»
- •3. Критерій оцінки державно-правових вчень
- •5. «Історія вчень про державу і право» в системі юридичних наук історико теоретичного циклу
- •6. «Історія вчень про державу і право» в системі суспільних наук
- •Розділ 2
- •1. Загальні риси міфологічних уявлень про державу і право в країнах стародавнього сходу
- •2. Державно-правова думка стародавньої індії
- •3. Етико-політичнівчення стародавнього китаю
- •4. Етико-правовийаспект зороастризму
- •Розділ з державно-правові вчення стародавньої греції і стародавнього риму
- •1. Загальна характеристика античних уявлень про державу і право
- •2. Деміфоа опзація поаітико-правових погляаів у перюа становлення давньогрецької державності
- •З, вчення про державу і право доби розквіту філософії та політичної думки. Теорія міста-держави (V-IV ст. До н. Е.)
- •4. Концепції держави і права лоби пізнього еллінізму та римської античної філософії
- •Розділ 4 державно-правові вчення західної європи доби середньовіччя
- •1. Основні риси та особливості розвитку державно-правовоїдумки доби середньовіччя
- •2. Ранньохристиянські уявлення про державу і право
- •4. Державно-правова концепція марсиліяпадуанського та поаітико-правові погляди вільяма оккама
- •1. Загальна характеристика державно-правових вчень доби від родження та реформації
- •2. Вчення про державу та право періоду кризи феод алізму (XV-xvIст.)
- •3. Політичні та правові вчення в голландії та англії лоби ранніх буржуазних революцій (XVII ст.)
- •1. Загальна характеристика вчень про державу і право доби просвітництва
- •2. Поаітико-правова концепція вольтера
- •5. Погляди на державу і право французьких матеріалістів-енцикаопедистів денідідро, поая-анрігольбаха, клода-адріана гельвеція
- •6. Державно-правові вчення в італії XVIII ст.
- •7. Державно-правова думка в сша періоду боротьби за незалежність
- •1. Вчення про державу і право в німеччині кінця XVIII -початку XIX сгг.
- •2. Характеристика державно-правових вчень пред ставників буржуазного лібералізму у франції та англії
- •1. Утопічні ідеї XVI-XVIII ст.
- •2. Марксистсько-ленінське вчення про державу і право та його еволюція
- •1. Державно-правові вчення періоду утворення феодальної централізовано!держави та зміцнення абсолютизму (XIV- перша половина XVIII ст.)
- •3. Концепції державиі права в росії в другій половині хіх-хх ст.
- •1. Витоки державно-правової ідеології українського народу
- •2. Розвитокполітико-правовоіідеології (XI—XV ст.)
- •3. Державно-правова думка в україні за козацько-гетьманськоїд оби (XVI-XVIII ст.)
- •4. Державно-правова лумка часів занепаду козацько-гетьманської держави (кінець XVII-XVIII ст.)
- •5. Державно-правова думка в україніxix-перша половина XX ст.
- •1. Державно-правові теорії юридичного позитивізму
- •2. Соціологічні державно-правові концепції
- •3. Сучасні концепції природного права, правової і соціальної держави
- •4. Функції «історії вчень про державу і право»
1. Загальна характеристика вчень про державу і право доби просвітництва
Державно-правові концепції XVII ст. пронизані думкою про «розумне» улаштування держави і про природну рівність людей, як розумних істот. Ідея розуму, як головної рушійної сили історії, джерела і головного засобу досягнення людством рівності, братерства і свободи, тобто стану відповідності вимогам розуму (Царства Розуму) трансформується у XVIII ст. в ідею Просвітництва. Просвітництво - політична ідеологія, філософія і культура періоду утвердження буржуазних відносин. Вона виникла в Англії (XVII ст.) і була пов'язана з творчістю Дж. Локка, потім поширилася у Франції (XVHI ст.), де знайшла відгук у творчості Монтеск'є, Гельвеція, Гольбаха, Вольтера. Просвітителі висували проблему освіти народних мас з метою очищення свідомості людей від забобонів, які, на їх погляд, заважали звільненню від застарілих феодальних порядків і перешкоджали соціальному прогресу. І. Кант назвав Просвітництво вираженням родової сутності людства - розуму. У статті «Відповідь на запитання, що таке просвітництво?» філософ запропонував розглядати його як необхідну історичну добу у розвитку людства, сутність якої полягає в широкому використанні можливостей людського розуму для досягнень соціального прогресу.
Просвітителі, кваліфікувавши людину як політичну істоту, а суспільство як співтовариство таких істот, вважали, що всесвітній розум накреслив параметри існування людини, тому добробут людства ставили в залежність від усвідомлення й виконання вимог розуму, який ототожнювали із законом природи. На їхню думку закон розуму (природний закон) сам по собі здатний забезпечити адекватний потребам людини спосіб життя. Змістом закону розуму є «освічений егоїзм», який спрямовує людей до загального блага. «Освічений егоїзм» або розумний егоїзм - це універсальний критерій людської підприємливості, підґрунтям якої є доброчесність. А основою доброчесності є правильно усвідомлений інтерес. Звідси накреслювалося завдання урядам - сприяти свободі, безпеці користування власністю, скасувати монополію і привілеї, що панували в феодальному суспільстві. Тобто сприяти створенню суспільства, в якому б особисті здібності індивіда і його уподобання були б ключем до влади. У зв'язку з цим просвітителі захищали ідеали свободи, рівних можливостей, достойного людини життя, республіканський устрій тощо. Політична філософія цієї доби переймалась проблемами захисту природних прав, притаманних індивідам та встановлення загальних норм і приписів законів, за якими може ефективно функціонувати влада. На порядок денний ставилося питання надання цим нормам статусу аксіом, які не треба доводити і які не можуть бути спростованими.
Характерною особливістю державно-правової думки доби Просвітництва є поєднання теорії з практикою. Це стало можливим із поширенням практики прийняття конституцій, перших спроб кодифікації права, створення нових держав, які виникали у ході буржуазних революцій. У цей час розповсюдилась практика свідомого конструювання держави, цілеспрямованого визначення форм державного правління, устрою, мережі органів влади, політичної системи тощо. В іншому, на відміну від попередньої доби Відродження, аспекті тлумачились ідеї природного права і суспільного договору.
У теоріях XVII ст. природне право розглядалося переважно в ідеї - тобто в аспекті потреби утвердження однакових для людей прав, тільки з тієї причини, що вони люди. В теоріях ХУШ ст. природне право розглядалося вже як діяльність держави у відповідності з правовим законом для досягнення цілей суспільного договору: свободи та справедливості.
Засади договірних теорій XVII ст. зводились до розгляду держави як своєрідної угоди між підданими і правителями, за якою визнаються взаємні права і обов'язки по відношенню одне до одного. Засадою договірних теорій XVTH ст. було визнання того, що розумна угода між урядом і народом - це не розмежування прав і обов 'язків між підданими і правителями, а прийняття правових законів держави, які регулюють відносини між людьми. В цілому концепція «суспільного договору» була зорієнтована на встановлення розумних меж втручання держави у приватне життя індивідів і суспільства, та на однозначне визначення, упорядкування, регламентацію взаємовідносин між можновладцями і підданими.
У ХУШ ст. центром інтелектуального життя Європи стає Франція, і, відповідно, саме тут, на тлі бурхливого розвитку соціально-історичної і політичної філософії, народжуються нові державно-правові концепції, авторами яких були Вольтер, III. JI. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дід- ро, К Гельвецій, П. Гольбах.