2. Культура як соціальне, матеріально-духовне явище.

Розвиток культури детермінований процесом суспільного виробництва, економікою, соціальними відносинами, політичним життям. У свою чергу, він впливає на всі ці сфери, що виражається, зокрема, в таких проявах, як культура виробництва, політична культура, культура міжнаціональних стосунків тощо. Власне, всі види суспільної діяльності включені в систему культури.

Зрозуміло, що стан і рівень матеріальної культури, передусім, за -лежить від виробництва, економічних факторів. Щодо впливу економіки на духовну культуру, то він має опосередкований характер і неоднозначний: періоди розвитку духовної культури не завжди збігалися з періодами економічного піднесення.

3.Конкретно-історичні типи існування культури

Необхідною передумовою початку культурного прогресу був сус- пільний поділ праці, особливо відокремлення розумової праці від фізичної. Істотний вплив на стан та динаміку культури справляють соціально-класові відносини, а також процеси і події політичного життя. На розвитку культури позначалася й взаємодія між якісно відмінними сферами та явищами самої культури.

Історично змінювалося розуміння культури та її співвідношення з природою. Це розуміння найбільше визначалось культурно-історичним фактором, який зумовлювався соціокультурними обставинами, і, в свою чергу, впливав на них.

Для міфологічного мислення ще не існувало поділу на природне і культурне (хоча й культура вже зароджувалася).

В античному світорозумінні (греко-римська культура) природне начало осмислювалося як первинне стосовно людського; космос — як досконалість, гармонія, з якими людина повинна узгоджувати свої дії і вчинки.

Середньовіччя, навпаки, протиставило духовно-культурне начало (у релігійному його розумінні) природно-фізичному, плотському, яке вважалося джерелом гріховних потягів і спокус. Панівна, офіціїна культура тієї доби мала підкреслено спіритуалістичний характер. Як реакція на це, в народній, так званій „сміховій" культурі, інтерес був спрямований на „гріховну" плоть і навіть на людський „низ".

Культура епохи Відродження (XIV — XVI ст.) відновлює (на ново- му рівні) античний космізм і підносить людину як істоту, що поєднує в собі духовне й тілесне начала, здатну не лише пізнавати, але й творити прекрасне — істоту, яка має право на всю повноту щастя.

Спрямованість на людину, утвердження самоцінності її буття, гуманізм, які були яскраво виражені вже в перший період Відродження (XIV — XV ст.), пізніше доповнюються, а почасти й відтісняються на другий план зростаючим інтересом до природи, її вивчення й оволодіння нею. Сама ж людина розглядається, насамперед, як природна істота, яку можна досліджувати методами природничих наук. Натуралізм певною мірою став протистояти відродженському естетизму, установці на милування красою природи і людини; народжувалося „технічне" ставлення до природи, в якому бачили вимогу висхідного розвитку людської цивілізації. У XVIII ст. виявляється розходження і певне протистояння поглядів „просвітників", безумовних прихиль­ників ідеї прогресу, які в світоглядному плані стояли на позиціях ме­тафізичного матеріалізму, і Ж.Ж.Руссо та його послідовників, які вва­жали, що цивілізація зіпсувала людину.

В епоху розвинутої індустріальної цивілізації (у її капіталістичній формі, коли почали виявлятися суперечності прогресу) протистояння позицій набуло нового характеру. З одного боку, захоплення досяг­неннями наукової і технічної культури, віра в її необмежені можли­вості, в те, що людина здатна панувати над природою, а з іншого — розчарування в технічному прогресі, страх перед ним, ностальгія по втраченій близькості до природи, прагнення відновити попереднє.

В наш час це виражається як протистояння технологічного опти­мізму ідеям технократизму та технологічному песимізму і побоюван­ня за долю людської культури. На думку деяких сучасних філософів (М.Хайдеггер та ін.), західна цивілізація дійшла до втрати розумного буття, до втрати почуття таємниці буття — тієї таємниці, яку не можна розкрити, не знищуючи її. І ця „втрата буття" почалася з тих пір, як з'явилася „метафізика", яка намагається раціональними методами осягнути сутність речей. Ці філософи роблять спробу повернутися до „досократичного мислення", тобто до того способу світорозуміння, який існував на початку культурної історії, до Сократа, Платона, Арістотеля - творців раціонально-філософського способу мислення.

Такі пошуки й повороти філософської думки є симптомом супе­речності між нестримним науково-технічним прогресом і станом ду­ховної культури.

У розвитку культури завжди наявна наступність, традиція (лат. -дослівно „передача"), хоча й кожне покоління чи соціальна група ви-бірково ставились (ставляться) до створеного попередниками. Проте небезпечно нехтувати традиціями, відкидати, а тим більше знищувати культурні цінності минулого. В історії (давній і недавній) прикладами такого знищення були наслідки вторгнення „варварів" у культурний античний світ (недарма слово „вандалізм" походить від найменувавання одного з „варварських" племен - вандалів), рух „пролеткульт" у перші роки після революції 1917р., руйнування храмів, спалення ікон у ході антирелігійних компаній, “ велика культурна революція” в Китаї

(60-х років ХХст.) і таке інш. „Заперечення" минулого повинне бути

діалектичним, тобто поєднуватися із збереженням і засвоєнням усьго цінного. Не слід поспішати і з „переоцінкою всіх цінностей".

Культурний процес — це неодмінно і творчість — створення нового, відхід від рутини. Живій культурі протипоказане топтання на місці, консерватизм, стереотипність. Співвідношення традицій і но-ваторства в різних суспільствах було неоднаковим: „традиційним" - в стародавньому світі й середньовіччі, динамічним — у суспільствах Нового часу і нинішньому. При цьому незважаючи на всі суспільні транформації, справжні культурні цінності зберігають неминуще значення, і в цьому розумінні є „вічними “, отже, випробування часом і виявляє справжні цінності. Кожне нове покоління засвоює і осмислює їх по-своєму, включає в „живу", функціонуючу культуру і водночас створює нові культурні цінності. Так виникає ланцюг культурної спадкоємності, так відбувається культурний прогрес.