5.Феномени субкультури та контркультури

Оскільки культура виражає, насамперед, родову сутність людини, те, що виділяє людину з природи, підносить її над тваринами, то в ній (культурі) завжди було й залишається загальнолюдське начало і відповідні цінності. Проте кожне суспільство (народ, нація) має свою внутрішню структуру, складається з різних соціальних груп, класів, прошарків. У ньому проявляються різноманітність, навіть розбіжність та протилежність інтересів, життєвих позицій, форм організації життя. І це не може не позначитися на структурі культури. Якщо суспільство поділене на класи, то існує культура „вищого" (панівного классу), культура „нижчого" (підлеглого) класу.

Отже, у кожній національній культурі є не дві, як це вважалося, а більше культур (чи точніше субкультур), бо кожна соціальна груп відмінна від інших за своїми класовими, професійними, релігійним та іншими ознаками, створює в чомусь „свою" особливу культуру. Специфічні риси властиві, зокрема, молодіжній субкультурі, оскільки молодь відрізняється від інших вікових груп за своїми соціально-демографічними та психологічними характеристиками. При виражаному „конфлікті поколінь", в основі якого, звичайно, лежать соціальні суперечності, швидкість перебігу історичного часу, динамізм суспіль­ного життя, різні якісні зміни, ця молодіжна субкультура може набути рис „контркультури", тобто виявитись протилежною офіційній куль­турі, відзначитись негативізмом стосовно панівних, а інколи — загально-цивілізаційних цінностей.

Розрізняють культури „елітарну" і масову. Ця протилежність, зви­чайно, відображає істотні соціальні відмінності між групами населен­ня, які розрізняються за способом життя та рівнем освіти. Проте існу­вання різних рівнів культури властиве будь-якому суспільству, і розу­міти відношення між ними лише як антагоністичне було б неправомірним. Наука, філософія, високе мистецтво неоднаковою мірою доступні всім і кожному. Їх сприймання й розуміння вимагають спеціальної підготовки та власних цілеспрямованих зусиль. Проте й буденні знання („простий" здоровий глузд, народні звичаї й народна творчість, казки, пісні, частівки, „лубний" живопис і таке ін.) теж потрібні й становлять культурну цінність. Розрив між рівнями культу­ри негативно впливає на кожен з них: елітарна культура замикається в собі, стає ніби „делікатесом" для посвячених, відривається від народ­них коренів, масова ж культура зазнає шкоди у своїй якості, орієнтуєть­ся на примітивний смак, може стати просто вульгарною.

Культурне виховання слід спрямовувати так, щоб кожна людина мала потребу й можливість прилучатися до високої культури, але й не забувала народних витоків усієї культури, засвоювала ті загально­людські й національні цінності, які становлять її основу.

5.Діалогічний характер культури

Оскільки на культурі позначається суперечливість суспільного життя, в ній звичайно проявляються як прогресивні, так і регресивні тенденції. Виявляючи їх і визначаючи своє ставлення до них, ми неод­мінно керуємося певними світоглядними, ідейно-моральними та по­літичними критеріями. При цьому зовсім непотрібна однобічність, вузько-партійний підхід, який породжує нетерпимість і вносить розб­рат. Між тим, найвищими, безумовними культурними цінностями є вся сукупність людських вимірів життя, свобода людини (свобода дум­ки, переконань, совісті, слова, діяльності) з єдиним обмеженням: сво­бода одних не повинна перешкоджати свободі інших, щоб забезпечу­вався вільний самовияв і розвиток кожного зокрема і людства загалом.

Висока культурність виражається у взаємній повазі та взаємодо­помозі людей, в умінні терпимо (толерантно) ставитись до „чужих" поглядів, позицій, думок. Нетерпимість повинна бути стосовно ан-

тикультурних явищ, тобто до всього, що загрожує життю й благополуччю людей, обмежує їхню свободу чи суперечить їй. Не все, створене людьми, є культурною цінністю. Зброя, засоби знищення людей, тюрми, інструменти для катування і таке ін. — це теж породження цивілізації, але якщо їх розглядати з точки зору функціонального призначення, то визнавати їх цінністю культури було б досить важко. Так само брутальні слова й вирази становлять елемент мови, але культурної функції вони не виконують. Цінностями культури є те й тільки те що за своєю суттю і призначенням виражає людяність, гуманність. Антигуманне не є культурною цінністю. Хоча й існує й інша точка зору згідно якої все, що зроблено людиною (навіть якщо воно й не слугує прогресу), є проявом культури, оскільки характеризує рівень культури певної епохи, суспільства.