Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Змістовий модуль 11філософія культури.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
11.11.2019
Размер:
77.56 Кб
Скачать

Змістовий модуль 11. Філософія культури

Семінар 13. Філософія культури

(2 год)

План

  1. Поняття культури, її зміст і головні сфери

  2. Основні концепції культури.

  3. Культура як соціальне, матеріально-духовне явище.

4.Конкретно-історичні типи існування культури

Форми культури

  1. Національне та загальнолюдське в культурі.

  2. Діалогічний характер культури

  3. Культура як спосіб буття людини

  4. Духовна культура як форма ціннісної єдності цивілізації

Людина як творець та творіння культури

Феномени субкультури та контркультури

8. Взаємозвязок культури і цивілізації.

9.Проблеми сучасної культури

  1. Сутність, структура і конкретно-історичний характер духовного життя людини і суспільства. Поняття духовності, її джерел.

  2. Історичні типи, форми та функції культури.

Контрольні питання:

  1. Що таке духовність? Назвіть джерела духовності.

  2. Дайте характеристику духовного життя людини і суспільства.

  3. Які основні складові духовного життя?

  4. Які основні концепції культури?

  5. Конкретно-історичні типи існування культури?

  6. Національне та загальнолюдське в культурі?

  7. У чому полягає специфіка масової культури?

  8. Які основні форми суспільної свідомості, яким є їх зміст?

  9. Що таке цінність, ціннісна орієнтація, ціннісний детермінізм, ідеал, установка, норма?

  10. Як співвідносяться цінності і культура?

  11. Яке місце посідають цінності в людській діяльності? Чи однакові цінності у різних людей, від чого це залежить?

Тема 11. Філософія культури

Поняття «філософія культури». Головні філософські підходи до аналізу культури.

Людиномірна сутність культури. Культура як інобуття людського духу. Культура як ціннісне ставлення людини до світу. Формування людини як культурно-історичної істоти. Індивід як об'єкт культури. Особистість як суб'єкт культурної діяльності.

Матеріальна та духовна сторони культури. Культура як засіб та форма об'єктивації людської свідомості. Предметна й особистісна форми існування культури.

Культура як соціальне явище. Конкретно-історичні форми існування культури. Спадкоємність у розвитку культури. Традиції та новаторство. Класове, національне та загальнолюдське в культурі. Соціодинаміка культурного життя. Рівноправність і діалог культур.

Відносна самостійність культури. Культура як система соціальних норм, цінностей, ідеалів і закладів. Соціальні функції культури.

Культура як міра розвитку особистості, як усвідомлення гуманістичної спрямованості суспільного розвитку. Ідеал культурної людини.

1.Поняття культури, її зміст і головні сфери

Людство існує не лише в певних природних умовах, але й у куль­турному середовищі, яке створене ним самим. Культура - фундамент людського життя. Вона виникла і розвивається разом з людиною, втілюючи в ній те, що якісно відрізняє її від всіх інших живих істот і природи в цілому.

Феномен культури, ос­кільки він має багато граней і компонентів, вивчається різними нау­ками.Цілісне, інтегральне його розуміння дається філософією.

Саме слово «культура» з'явилося в Стародавньому Римі, де воно означало насамперед агрокультуру, тобто оброблення, культивування землі. Цей первісний зміст надалі поступається місцем іншому, пов'язаному з особистими достоїнствами і досконалістю людини. Римський мислитель Ціцерон вживав поняття "культура душі". Він вважав, що філософія є "культурою розуму". Отже, за Ціцероном, філософія є культурою тому, що обробляє розум для його удосконалення. Важливою тут є думка, що культура, з одного боку, є діяльністю із перетворення людиною природи (землеробство), а з другого - засобом удосконалення духовних сил людини, її розуму (філософія). Розглядаючи ораторське мистецтво як найбільш повний вияв культури, Ціцерон вбачав у ньому засіб звеличення, само­утвердження людини. Культура розвиває людину, і в цьому полягає її головна функція.

У XVIII ст., яке увійшло в історію як епоха Просвітництва, поняття культури по суті обмежується однією лише духовною культурою. Саме в цьому значенні термін «культура» вперше отримує широке поширення. Головне в ньому - освіченість і вихованість людини. Вирішальна роль при цьому належить знанню, хоча і в цей період вже було ясно, що освіта є необхідною, але недостатньою умовою для того, щоб бути культурним.

На відміну від природи (лат. nature), тобто матеріальної дійсності, існуючої поза людиною, культура (лат. cultura — оброблення) — це про­дукт цілеспрямованої діяльності людей, тобто та частина природи, яка зазнала впливу цієї ж діяльності (так звана „друга", олюднена приро­да). КУЛЬТУРА - сфера найпершого та найяскравішого виявлення людини, її суттє­вих характеристик і можливостей - та частна дійсності, яка перетворена люди­ною, але в якій людські творчі можливості проявились із найбільшим ступенем повно­ти, досконалості та виразності, внаслідок чого культура постає носієм виявлень людини як людини, тобто сферою найперших та найвищих цінностей

Сьогодні вважається за важли­ве не стільки намагатися остаточно визначити культуру, скільки окреслити її суттєві (в певному плані) ознаки. Філософський аналіз культури також іде зазначеним шляхом. Отже, розглянемо суттєві ознаки культури, що їх сучасна філософія виводить на перший план.

1. Перш за все культура постає як те, що пройшло через людсь­ку перетворюючу діяльність, або як "друга природа", створена людиною. За цією ознакою культура окреслюється як світ арте­фактів - штучних речей та явищ, що протистоять недоторканій природі. Відповідно, за межами людської діяльності ми вже не сти­каємося із культурою. Саме слово "культура" в своєму початко­вому значенні фіксує цей момент, бо воно позначало оброблення землі. По сьогоднішній день це значення збереглось, наприклад, в сільському господарстві, де існує інструмент під назвою "культи­ватор"; відомий також термін "сільськогосподарські культури".

♦Отже, при розгляді культури наша увага повинна бути спрямова­ною на те, до чого доторкнулася рука людини, а там, де ми знайдемо щось штучне, ми повинні припускати людську діяльність (або діяльність якихось інших істот, споріднених нам за способом буття).

Виділяючи цю першу ознаку, ми потрапляємо у складну систе­му відношень між природним та свідомо зміненим, природним та соціальним. Ці відношення, як відомо, можуть бути злагодже­ними, а можуть бути і досить конфліктними. В найкращому варі­анті культуротворча діяльність повинна виявляти, використову­вати та яскраво демонструвати глибинні потенції природного.

Названа перша ознака культури є важливою, проте не вирішальною.

2. Дослідники культури давно дійшли висновку, що для осмислення куль­тури зовсім не обов'язково фіксувати всі предмети людської діяльності; важ­ливіше виявити та дослідити способи їх створення, оскільки технологія, ме­тоди творення культурних явищ постають ключем до їх осмислення та умовою прилучення до процесів культуротворення .Коли ми звертаємося саме до способів культурної діяльності, ми отримуємо можливість оцінювати явища культури навіть шляхом обчислення: так, наприклад, при наявності сучас­них технологій лиття сталі, що характеризуються високою економічною ефективністю, те, що в сімдесятих роках XX ст. у Китаї запроваджували її виготовлення за допомогою примітивних домашніх плавильних печей було, безумовно, явищем некультурним.

Дана ознака культури - способи культуротворчої діяльності - вводить нас у так званий технологічний аспект культури; при цьому технологія розуміється в найширшому плані - як всі не­обхідні умови продукування предметів культури. За цією озна­кою ми можемо вести розмову про зростання культури, про культури передові та відсталі, ефективні та неефективні, індустріальні та доіндустріальні, розвинені та примітивні.

Ця ознака дозволяє враховувати також і те, яким саме чином люди включаються у культуротворчий процес: чи постають вони при цьо­му як активні діячі, чи як прості виконавці, чи, навіть, як агенти (або жертви) даного процесу. Ясно, що при цьому виявляються не лише характеристики технології, а й характеристики соціальної систе­ми в аспекті її культурності.

Але найкращі технології можуть використо­вуватись не лише для збагачення та позитивного утвердження людини у людському способі буття, а й проти цього, - для руйну­вання як людини, так і культури.

3. Культура, як сфера, де виявляються особливості та потенції людини як людини, постає сукупністю людських соціально-історич­них та культурних цінностей. Вона виражає те, що для людини набуває особливої значущості, поза чим людина не може розгля­дати себе і свою життєдіяльність сповненими сенсу та змісту. Саме за певні цінності в суспільстві розгортається боротьба між старим та новим, між справжньою культурою та псевдокультурою(зараз для позначення останньої використовується термін "попса"), між гуманістичною культурою та культурою людиноненавис­ницькою, і т. ін.

♦ В загальному плані ясно, що справжні культурні цінності орієнту­ють розвиток культури в бік збагачення людини та її проявів, але за конкретних умов суспільного життя інколи буває надзвичайно склад­но виявити, що саме реально відповідає таким цінностям.

Досить часто в історії трапляється так, що культурні новації сприйма­ються з обуренням, з гнівом, оцінюються як руйнівні та негативні у відно­шенні до людського життєвого самоствердження, але минає час, і такі оці­нки міняються на прямо протилежні. Так само складно оцінювати ті культурні явища, які супроводжувались певним приниженням людини або й людськими жертвами; наприклад, велика кількість архітектурних пам'яток імператорського Риму зводилась рабами, яким участь в такого роду діяннях часто вартувала життя; як ми повинні їх оцінювати?

4. Певною мірою прояснити означені проблеми оцінки культур­них явищ допомагає наступна ознака культури - до культури у власному смислі слова або до справжніх здобутків культури відно­сять лише те із створеного людьми, в чому глибинні якості та можливості людини проявились із максимальним ступенем повноти, досконалості та виразності. Тут вже йдеться не просто про цінності та способи діяльності, а про виведення і людської діяль­ності, і самої людини на певну, за даних обставин для них - гра­ничну межу своїх можливостей як інтелектуального, так і мате­ріально-діяльного планів.

За цією ознакою культура не підлягає ніяким порівнянням та оцінкам у плані прогресу чи регресу: тут досягається максимально можливе на даний момент, за даних обставин, і тому всі такого роду досягнення стають вічни­ми та незрівнянними. Тому цю ознаку культури можна вважати вирішаль­ною, оскільки в усьому створеному людьми ми шукаємо саме цього - неперевершеного, виразного, незамінного. В ракурсі цієї ознаки ми можемо зрозуміти, чому ніякі відновлення чи відбудови ніколи не зможуть компен­сувати справжніх культурних втрат; в кращому випадку вони можуть сприяти актуалізації культурно-історичної пам'яті, бути повчальними, проте -лише макетами чи муляжами дійсних культурних творів.

5.В цьому пункті нашого розгляду відкривається доречність долучення до філософського аналізу культури ще однієї її суттє­вої ознаки: в культуру включаються також способи збережен­ня, розподілу та використання культурних цінностей. Ясно, що поза цим не може бути і мови про нормальний культурно-історич­ний процес: використання культури також повинно бути культурним. Але в цій галузі в сучасному суспільстві існує безліч про­блем: з одного боку, все це - > зберігання, > використання, >розподіл культурних цінностей - постає економічно досить об­тяжливим, а, з іншого боку, не завжди можна надійно визначити, що саме із сучасного суспільного процесу варто виділяти в якості культурних досягнень, зберігати та належним чином використовувати. Врешті-решт, проблема збереження культурних ціннос­тей була виділена ЮНЕСКО (гуманітарним відділом ООН) в якості однієї із глобальних проблем сучасної цивілізації.

6.В розглянутих вище суттєвих ознаках культури непомітно був присутній ще один її істотний момент - комунікативний. Це значить, що культура неможлива поза спілкуванням, обмінами впливами та досягненнями, поза діалогом культур, людини і куль­тури, людини і людини. Якщо культура постає виявленням твор­чих можливостей людини, засобом самовиявлення людських можливостей у будь-яких формах та у будь-який спосіб, то не лише окрема людина, а й окремі народи, навіть окремі людські райони та регіони не можуть претендувати на повноту таких самовияв­лень. Культурні досягнення, вступаючи у діалог із іншими куль­турами, отримують додаткові імпульси для свого зростання і піднесення. З іншої сторони, саме в спілкуванні культур прояв­ляється оригінальність кожної із них.

* Сучасні дослідження культури надають великого значення діалогізму культури. Це значить, що культура для свого розвитку та нор­мального функціонування повинна перебувати як у внутрішньому, так і в зовнішньому діалозі.

Внутрішній діалог значить, що культура повинна оцінювати саму себе, свої попередні досягнення та шукати шляхів у май­бутнє, будучи чутливою до настроїв людини. Зовнішній діалог передбачає визнання факту відкритості, певної незавершеності окремої культури, необхідності її інтенсивних контактів із інши­ми культурами.

7. Нарешті, ми не повинні і не можемо відривати культуру від людини; про справжні можливості та досягнення певної культури ми дізнаємося дуже просто: спостерігаючи за поведінкою людей, що є носіями даної культури. В цьому сенсі культура - це певна людська поведінка, а також: правила, норми, способи її впоряд­кування.

За влучним висловом П. Брука, культура - це те, завдяки чому, ми, від'їхавши від своєї домівки на двісті миль, почуваємо себе чужинцями.

Отже, як бачимо, явище культури справді постає, з одного боку складним, а, з іншого боку, важливим для суспільства і людини; в ньому фокусуються своєрідні кристалізації людськості.

Розгляд суттєвих ознак культури доречно завершити окреслен­ням ще деяких особливостей сучасних проявів культури, пов'я­заних із даними ознаками. Не можна не враховувати того, що наприкінці XIX - на початку XX ст. європейська культура все більше і більше виявляє себе як некласична за провідними тенден­ціями. Некласична культура має риси, споріднені із рисами некла-сичної філософії:

не претендує на сягання абсолютів, сповідуючи позицію мінімалізму

всіляко акцентує несвідомі та позасвідомі чинники людської життєдіяльності

розглядає дійсність як відносну та скоріше

розпорошену, подрібнену, ніж цілісну і завершену. Яскравим проявом некласичної культури у XX ст. постає так звана "масова культура", яка бачить свою місію не в тому, щоб підносити людину до вищих рівнів діяльності та світосприйняття, а в максимально вільних виявленнях людських стихійних бажань, уподобань і імпульсів.

Всі ці тенденції в кінці XX ст. знайшли своє концентроване відображення у явищі мистецького постмодерну. Досить велика кількість діячів мистецтва та культури не приймає ні масової культури, ні постмодерну в мистецтві, вважаючи їх виявленням тенденцій до деградації як людини, так і культури. Проте дослі­дження цих явищ засвідчує, що авангардне (сучасне) мистецтво та некласична культура перебувають у органічних зв'язках із класикою, інколи досить вдало використовуючи їх досягнення і справді розкриваючи нові обрії людських самовиявлень.

Отже, Суттєві ознаки культури:

  1. те, що пройшло через людську перетворюючу діяльність ( "друга природа", створена людиною);

2.способи, технології, методи творення культурних явищ (культуротворча людська діяльність), які вводять людину у так зва­ний технологічний аспект культури;

3.сукупність найперших та найвищих духовних і матеріальних цінностей;

4.те із створеного людьми, в чому глибинні якості та можливості людини проявились максимально повно, досконало та виразно;

5.способи збереження, розподілу та використання культурних цінностей;

6.внутрішній та зовнішній діалогізм;

7.правила, норми, звичаї та стереотипи людської поведінки.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.