Контрольні запитання

1. Що таке темперамент?

2. Яке поєднання властивостей вищої нервової діяльності І.П.Павлов зробив засадовим при поділі на темпераменту типи?

3. Дайте коротку характеристику кожного типу темпераменту.

4. Як вчителям і батькам треба враховувати особливості темпераменту дітей у процесі виховання і навчання?

Завдання для самостійної роботи

1. Чи можна дійти висновку про темперамент особистості за яскравими, але епізодичними виявами її поведінки? В яких життєвих ситуаціях темперамент виявляється найбільш повно?

2. Як темперамент позначається на формуванні рис характеру?

Характер

1. Поняття про характер.

2. Провідні риси характеру.

3. Акцентуації рис характеру.

4. Формування характеру.

Поняття про характер.

Проблема характеру та його виховання має давню історію і належить до найскладніших у психології. Початок її постановки та розробки припадає на добу Стародавньої Греції і пов’язаний з іменами Платона, Протагора, Арістотеля, Феофраста (Теофраста). Разом з тим це і вічно нова проблема, тому що виникає постійно з народженням кожної дитини, з появою нового покоління і неодмінними турботами про його виховання.

Характер (від грецького charakter – відбиток, риса; “писати на дереві, камені чи меді“) – це сукупність найбільш стійких якостей особистості, які формуються і виявляються у діяльності.

Наш характер – звична манера нашої поведінки. Характер – це результат нашого життєвого шляху, водночас він його і визначає. Зміна характеру відбувається зі зміною віку, умов життя, зовнішніх впливів, а також зі зміною суспільства.

Характер – найцінніше надбання особистості. У спілкуванні людей його життєве значення є величезним. Людини з недобрим характером стережуться та уникають, тому що вона здатна створити труднощі та конфліктні ситуації там, де для них немає грунту, постійно ускладнює розв’язання повсякденних питань тощо. Людина з доброзичливим характером приваблює, викликає довіру та повагу до себе, є авторитетом та зразком поведінки для інших. З нею легко долаються життєві труднощі, розв’язуються проблеми та залагоджуються конфлікти, досягається взаєморозуміння. Вона здатна до безкорисливої допомоги і завжди з оптимізмом дивиться у майбутнє.

Тривалий час характер ототожнювали з темпераментом. У літературі не без підстав вчення Гіппократа про темперамент розглядають як першу спробу визначити відмінності в характерах людей. Відтоді поняття “характер“ було включене в поняття “темперамент“. Тільки у 18 столітті І.Кант розмежував ці поняття, розуміючи під темпераментом “те, що робить з людини природа, а під характером – те, що вона сама робить з себе“. У людей певного типу темпераменту легше або складніше формуються певні риси характеру. Наприклад, акуратність легше можна виховати у меланхоліка і флегматика, а рішучість – у сангвініка і холерика.

Провідні риси характеру.

Рис характеру багато, їх кількість важко встановити. За морально-психологічною природою риси характеру поділяють на моральні, вольові, емоційні та інтелектуальні. Усі ці риси виявляються в різних життєвих ситуаціях. В умовах, які ставлять перед особистістю вимогу діяти згідно з суспільними нормами і правилами, на передній план виходять моральні якості поведінки. У ситуаціях, які спонукають особистість головним чином до вольових зусиль, найяскравіше проявляються вольові риси характеру. Якщо потрібно емоційно оцінити себе чи інших людей, явища природи, мистецтво, то найбільш яскраво виявляються емоційні риси характеру. За обставин, які вимагають від особистості насамперед чіткого й усвідомленого сприймання навколишньої дійсності, обдуманого та оригінального розв’язання життєвих проблем, чітко виявляються інтелектуальні риси характеру.

У характері дорослої людини риси, що взаємопов’язані і залежать одна від одної, утворюють групи, які називають симптомокомплексами. Свого часу Б.М.Теплов запропонував класифікацію цих груп. За нею виділяють групи рис характеру особистості, що виражають:

1) ставлення до інших людей, яке виникає у міжособистісних контактах і зумовлюється суспільними умовами життя. Ставлення до інших людей має оцінний характер. Схвалення та осуд, підтримка та заперечення виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесливо, а то й брутально, грубо, іронічно, образливо. Ставлення до інших виявляється залежно від обставин і характеру оцінювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах характеру. Позитивними рисами характеру є справедливість, дотримування слова, щедрість, чесність, принциповість. До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до пустопорожніх суперечок, дріб‘язковість;

2)ставлення особистості до себе, яке залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості. Деяким людям властиві негативні риси – нескромність, хвалькуватість, кар’єризм, гординя, самовпевненість тощо;

3)ставлення до праці, яке є однією з найтонших рис характеру людини. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці і працівників. Важливі риси у ставленні до праці – акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість;

4)ставлення до речей, яке виявляється в акуратному чи недбалому ставленні до одягу, книг тощо.

Акцентуації рис характеру.

Кількість рис характеру надзвичайно велика. У деяких людей окремі риси їх характеру виявляються настільки яскраво і своєрідно, що це робить їх оригінальними. Акцентуація характеру – це межові варіанти прояву рис. Хоча акцентуація певних рис характеру за своєю загостреністю та своєрідністю вияву виходить за межі звичайного, їх не можна вважати патологічними. Акцентуації являють собою крайні варіанти норми. Акцентуації рис характеру виявляються лише за певних умов, за інших умов люди з такими рисами живуть спокійно, без напруження. Німецький психолог Карл Леонгард виділив такі типи акцентуацій характеру.

Гіпертимний тип. Людей цього типу характеризує надмірна контактність, балакучість, виразність жестів, міміки. Вони досить часто відхиляються від початкової теми розмови. У таких людей бувають епізодичні конфлікти через недостатньо серйозне ставлення до своїх службових та сімейних обов’язків. Вони самі бувають ініціаторами конфліктів і ображаються, якщо їм роблять зауваження з цього приводу. Представники даного типу характеризуються енергійністю, потребою в діяльності, оптимізмом, ініціативністю. Водночас вони легковірні, схильні до аморальних вчинків. Тяжко переносять умови суворої дисципліни, одноманітну діяльність, вимушену самотність.

Дистимний тип. Протилежний гіпертимному. Його характеризує слабка контактність, небагатослівність, песимістичний і пригнічений настрій. Такі люди вважають за краще сидіти дома, не люблять гамірних компаній, рідко вступають у конфлікти з оточуючими, ведуть замкнутий спосіб життя. Вони високо цінують тих, хто з ними дружить, і готові підкоритись їм. Із позитивних рис їм властиві серйозність, добросовісність, загострене почуття справедливості. Серед рис, які заважають спілкуванню - пасивність, уповільненість мислення, вайлуватість, індивідуалізм.

Циклоїдний тип. Досить часто періодичні зміни настрою, властиві представникам цього типу, спричиняють зміни й манеру спілкування з оточуючими людьми. У період підвищеного настрою вони дуже комунікабельні й поводяться як люди з гіпертимною акцентуацією характеру, а в період пригніченості – замкнені і манера спілкування відповідає дистимному типу.

Збудливий тип. Характеризується низькою контактністю у спілкуванні, уповільненістю вербальних і невербальних реакцій. Збудливі особи нерідко похмурі, схильні до лайки та конфліктів, у яких виступають як активна, провокуюча сторона. Вони не вживаються в колективі, власній сім’ї, оскільки не шукають шляхів до примирення; їм бракує терпимості. В емоційно спокійному стані люди цього типу досить часто добросовісні, акуратні, люблять тварин і маленьких дітей. У стані емоційного збудження вони бувають роздратовані, запальні, погано контролюють свою поведінку.

Застряваючий тип. Представники цього типу помірно комунікабельні, занудні, схильні до моралізації, небалакучі. У конфліктах виступають ініціаторами, активною стороною. Намагаються досягти високих показників у будь-якій справі, за яку беруться. Висувають високі вимоги до себе. Люди цього типу чутливі до соціальної справедливості, водночас вони образливі, підозрілі, вразливі, мстиві. Іноді надмірно самовпевнені, амбітні, ревниві, висувають непомірні вимоги до близьких і до підлеглих на роботі.

Педантичний тип. У конфлікти вступає рідко, виступаючи в них швидше пасивною, аніж активною стороною. На роботі поводиться як бюрократ, висуваючи оточуючим багато формальних вимог. Разом з тим легко поступається місцем лідера. Іноді засмучує домашніх надмірними претензіями на акуратність. Його позитивні риси – добросовісність, акуратність, серйозність, надійність у справах, а непривабливі риси – формалізм, занудність.

Тривожний тип. Людям цього типу властиві низька контактність, невпевненість у собі, мінорний настрій. Вони рідко вступають у конфлікти, відіграючи в них переважно пасивну роль. У конфліктних ситуаціях шукають підтримки та опори. Через свою беззахисність можуть бути мішенями для жартів. Позитивні риси – приязність, самокритичність, виконавська дисциплінованість.

Емотивний тип. Характеризується глибокими реакціями у сфері тонких емоцій. Емотивні особи віддають перевагу спілкуванню у вузькому колі обраних, з якими встановлюють добрі контакти і розуміють їх з “півслова“. Самі вступають в конфлікти дуже рідко і відіграють в них пасивну роль. Образи приховують у собі. Привабливі риси – доброта, співпереживання, вболівання за чужі успіхи, загострене почуття обов’язку, виконавська дисциплінованість. Непривабливі риси – надмірна чутливість, плаксивість.

Демонстративний тип. Представники цього типу легко встановлюють контакти, прагнуть до лідерства, влади і похвали. Вони вміють добре пристосовуватись до людей і водночас схильні до інтриг ( при зовнішній м’якості манери спілкування). Такі люди дратують оточуючих самовпевненістю і надмірною амбіційністю, систематично самі провокують конфлікти, але при цьому активно захищаються. Мають такі привабливі риси, як артистичність, здатність захоплювати інших, неординарність мислення і вчинків. Непривабливі риси – егоїзм, лицемірство, вихваляння, уникання роботи.

Екзальтований тип. Цьому типу властиві висока контактність, балакучість, влюбливість. Екзальтовані люди часто перечать, але не доводять до відкритих конфліктів. У конфліктних ситуаціях виступають як активною, так і пасивною стороною. Разом з тим вони товариські, уважні до друзів і близьких. Вони альтруїстичні, мають гарний смак, виявляють яскравість та щирість почуттів. Негативні риси – піддаються паніці та миттєвим настроям.

Екстравертований тип відрізняється високою контактністю. У таких людей багато друзів, знайомих, вони балакучі, відкриті для будь-якої інформації. Рідко вступають у конфлікти і зазвичай відіграють в них пасивну роль. У спілкуванні з друзями, на роботі та в сім’ї часто поступаються лідерськими позиціями на користь інших, для них краще підкорятись і перебувати у тіні. Мають такі привабливі риси, як готовність уважно вислухати іншого, зробити те, про що просять, добрі виконавці. Неприємні риси – підпадають під вплив, легковажні, схильні до невиважених вчинків, люблять розважатися та поширювати плітки і чутки.

Інтровертований тип. Характеризується низькою контактністю, замкненістю, відірваністю від реальності, схильністю до філософствувань. Інтровертовані особи люблять самотність, вступають у конфлікти тільки в разі безцеремонного втручання в їхнє приватне життя. Часто емоційно холодні, відносно слабко прив’язані до людей. Привабливі риси – старанність, наявність твердих переконань, принциповість. Непривабливі риси – впертість, ригідність мислення. На все мають власну точку зору, яка може бути помилковою, але вони продовжують її відстоювати, незважаючи ні на що.

Формування характеру.

Головну роль у формуванні та розвитку характеру дитини відіграє її спілкування з оточуючими людьми. Оскільки у властивих для дитини вчинках і формах поведінки вона передусім наслідує близьких й дорослих людей і через емоційне підкріплення засвоює форми їхньої поведінки.

Найсприятливішим періодом життя для становлення характеру вважається вік від 2-3 до 9-10 років. Відомий швейцарський педагог Г.Песталоцці наголошував: “Година народження дитини має бути першою годиною її виховання“. Дорослим слід брати до уваги природу дитини, її можливості, потреби, інтереси і лише мудро спрямовувати їх у правильне русло.

Якщо ми у формуванні характеру використовуємо методи, які є бар’єрами (надмірна опіка, критика, розв’язання усіх проблем за дитину, авторитарний контроль), то формуємо у неї саме безвольний характер. Надмірна опіка, критика спричиняють фрустрацію – дитина стає залежною від думки дорослих і не зуміє в майбутньому приймати власні рішення.

Коли ми використовуємо стимулянти (спонукання, заохочення, підтримка, схвалення кожної самостійної перемоги дитини), створюємо умови, в яких дитина здійснює власний вибір, то формуємо у неї сильний характер, свободу волі. Незалежність – це та якість, яку добре стимулювати в дитині змалку. І дома, і в навчальному закладі потрібно створювати позитивні умови, дати можливість зрозуміти дитині, що вона є потрібною. На цьому особливо наголошував відомий австрійський психіатр і психолог А.Адлер. Любов до дитини (прийняти її такою, яка вона є, без будь-яких умов), увага та повага до неї, радість за її успіхи, спонукають її до досягнень.

У кожній дитині слід бачити лише хороше, вірити в її можливості, а все це формуватиме в ній самостійність, відповідальність, позбавлятиме комплексів. У сім’ях, де до дітей застосовують фізичні покарання, моральне приниження, надмірну дисципліну, діти ростуть заляканими, закомплексованими, недовірливими. Іноді, на жаль, наслідки такого виховання можуть бути й трагічними. Постійно повторюючи дитині, що вона погана, ми тим самим формуємо її підсвідомість саме у цьому напрямі.

Особливо великого терпіння вимагають гіперактивні діти. Дорослим здебільше подобаються спокійні діти. Я.Корчак був протилежної думки: “Ввічлива, слухняна, зручна дитина гадки не має про те, що буде безвільна і життєво немічна...“. Життя переконує нас у правоті великого педагога, активність і творчість не сумісні зі слухняністю.

Американський співак М.Лорі був гіперактивною дитиною і вдячний батькам, які розуміли його завжди: “Тільки батьки можуть бачити поза гіперактивністю дитини її добре серце“. Лорі згадує, як щодня приносив додому записи у щоденнику про погану поведінку. Але батьки постійно підтримували його і націлювали на позитивне майбутнє: “Прийде час - і ти знайдеш свій шлях“. Гіперактивні діти часто мають нетрадиційний спосіб мислення, а тому при спілкуванні з ними слід виявляти толерантність, творчість, винахідливість, терплячість.

Отже, характер людини зумовлений об’єктивними обставинами життєвого шляху особистості, але й обставини створюються і змінюються в результаті її вчинків. Людина сама бере участь у формуванні свого характеру і сама відповідає за свої вчинки.